Яси: відмінності між версіями

Зберегли яси і стародавні традиції конярства своїх іраномовних предків, надзвичайну любов до коня. Кажуть, що за коня яс віддавав найдорожче - дружину, що малоймовірно, але те, що кінь цінувався у ясів вельми високо, - це безперечний факт<ref name=autogenerated2 />. У Ясшагу, регіоні інтенсивного землеробства, завжди існувала потреба в хороших конях. Добрий кінь міг бути проданий там за хорошу ціну, коней гірших збували в селах уздовж Тиси<ref name=autogenerated23>Fél Edith, Hofer Támas. Proper Peasants: Social Relations in Hungarian Village. – Chicago: Aldine Publishing Company, 1969. – P. 352.</ref>. Важливо і те, що яси, на відміну від кунів Надькуншага, що володіли великими пасовищами знаменитої Угорської низовини, не знали табунного конярства, властивого їм на їхній прабатьківщині і загубленого тут унаслідок малоземелля. У той же час на високому рівні знаходилося у них домашнє конярство, вирощування робочих і верхових коней місцевої породи. Із власників таких коней формувався знаменитий Яскунський гусарський полк, куди закликали на службу ясів і кунів зі своїми кіньми в повному обмундируванні і з амуніцією, подібно до того як це практикувалося у козаків. Нарешті, любов ясів до коня виражалася в тому, що тварина ця була позбавлена від виконання будь-яких важких робіт. За етнографічними даними, майже до початку XX ст. кінь використовувалася ясами виключно для верхової їзди. Подібно до північнокавказьких горян, яси до початку XX ст. не впрягали коня в плуг і гужовий транспорт. Як тяглова сила яси використовували переважно волів<ref>Калоев Б.А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1996. – С. 133-134; Калоев Б. А. Поездка к венгерским ясам // Советская этнография. — 1984. — № 6. — С. 103—104.</ref>. Дослідники вважають, що традиція конярства в угорців, що славилися здавна своєю кіннотою, взагалі йдепоходить від давніх іранців<ref>Калоев Б.А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1996. – С. 84.</ref>.