Яси: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 287:
В цілому ж скотарство залишалося головним заняттям в господарстві ясів до XIX&nbsp;ст. і переходу пасовищних земель під посів зернових культур, викликаного бурхливим розвитком землеробства і потребами поставки товарного хліба на ринок. Утім, аналогічний процес в цей час відбувався і на Сході, в тому числі на Північному Кавказі. У той же час у кунів скотарство залишалося головною галуззю їхнього господарства і в XX&nbsp;ст., що пояснюється наявністю у них великої кормової бази. Отже, яси розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, куни, крім того, і віслюків для обслуговування їхніх отар на пасовищах<ref>Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк.&nbsp;— М.: Наука, 1996.&nbsp;— С. 130—131.</ref>.
 
У стаді в ясів завжди переважали вівці та кози, як найбільш прибуткові, що давали велику кількість продуктів і сировини для домашніх і кустарних промислів. На розвиток вівчарства у ясів вказують і турецькі фінансові документи, за якими господарі майже у всіх 12 яських селах ([[1550]]&nbsp;р.) виплачували окупантам податки баранами. З поіменно перерахованих тут господарів багато хто мав по 150—200 голів овець. Особливо відзначалися наявністю великої кількості вівчарів селища [[Ясапаті]], Ясдожа, Ясякохолма і [[Ясберень]], котрі мали міцну кормову базу. Однак турецькі окупанти змушували ясів і кунів розводити велику рогату худобу з метою отримання більшої вигоди. Цей вид худоби давав можливість отримати не тільки м'ясо, молоко, сировину, але й тяглову силу. Велика рогата худоба всіх угорців відрізнявся величезним зросом, довгими рогами і білою мастю. Походження її залишається досі загадкою. Деякі угорські вчені появу цієї породи худоби в Угорщині пов'язують з приходом сюди ясів і кунів, що, ймовірно, відповідає дійсності, якщо врахувати, що за доби майкопської культури (IV тис. Додо н.&nbsp;е.) на Сході, зокрема в Прикубанні, розводили таку худобу, яскраво представлену пам'ятками цієї культури у вигляді золотих і срібних фігурок. У всякому разі, поголів'я в Угорщині, в тому числі і в господарстві ясів, до середини [[XIX ст]]. складалося тільки з цієї породи худоби. За етнографічними даними, худобу цю яси привозили зі східних районів Угорщини, з місцевості [[Хортабадь]], розташованої недалеко від м. [[Дебрецен]]. У стаді особливо виділялися високорослі воли, котрі володіли величезною силою, що служили для виконання найбільш важких сільськогосподарських робіт. У другій половині XIX&nbsp;ст. місцева молочна худоба ясів була замінена на більш продуктивну, зокрема швейцарську<ref>Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк.&nbsp;— М.: Наука, 1996.&nbsp;— С. 84, 132—133.</ref>.
 
Вівчарство було найбільш прибутковою галуззю скотарства у ясів, від якої цілком залежав добробут їхніх домашніх і кустарних промислів. Розводили породу овець виключно білої масті з довгою м'якою шерстю і гвинтовими рогами. Цапів тримали не більше 2-3 голів в отарі як ватажків. Вівці і кози найкращим чином забезпечували потреби господарства м'ясом, молоком і сиром<ref name=autogenerated2>Калоев Б.А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1996. – С. 133.</ref>.