Відкрити головне меню

Зміни

 
==== Християнська критика ====
[[Христос Яннарас]] говорить про два постулати політикуму, які без жодних сумнівів визнаються всіма суспільно-політичними рухами. Один із них стверджує, що спосіб вирішення соціальних проблем можна визначити об’єктивно. Другий постулат говорить  про можливість діяльного, політичного здійснення цих рішень. Прикметним є те, що в основі цих постулатів лежить вимога об’єктивності, тобто рішення мають бути демарковані та здійснені об’єктивно. «Об’єктивність, у свою чергу, означає зневагу щодо суб’єктивного фактора в  його особистісному вимірі; вона вимагає створення теорії, що пропонує рішення, і політики, що впроваджує їх, залишаючи осторонь прагнення і спроможність тих конкретних осіб, котрі втілюють ці рішення у життя. Політичні теорії й відповідні політичні дії, що з них випливають, стають важливішими за конкретних людей, яким вони прагнуть допомогти і життя яких бажають «удосконалити». Інтелектуальні форми цих рішень…й етика покірливості ідеологічній «лінії» поневолюють індивідів, роблячи їх подібними один до одного… Мізерна купка людей приймає і здійснює рішення, що мають «врятувати» кожного, незалежно від того, хоче він цього чи ні. Тоталітаризм – ось слово, яким можна адекватно виразити значення і зміст… тієї «об’єктивності», яка сприймається як самоочевидна передумова «морального» аспекту суспільно-політичних систем… Тоталітаризм – органічний симптом, продукт цивілізації як такої, її сутнісна характеристика… «Об’єктивна» істина передбачає «раціональність» єдино можливим способом тлумачення і врядування природної та історичної реальності»<ref name="ук">Яннарас Х. Ч. Свобода етосу / Пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2003. – С. 181-182.</ref> .
 
Християнство заперечує можливість побудови ідеального суспільства на землі та вбачає пряму залежність якості суспільства від духовної якості особи. Отже, в основі християнства стоїть особистість, яка пізнає Бога; особистість – первинна, суспільство, спільнота – вторинні. Тоталітарні режими вводять не лише заборони, але і вимоги, диктують людині, що вона повинна робити, як думати, де жити, де працювати, що писати та говорити – одним словом позбавляють її не лише політичної, але й особистої свободи<ref>Поспеловский Д. Тоталитаризм и вероисповедание. – М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2003. С. 20-21</ref>. Відбувається деперсоналізація особистості, її деградація. Відтак у тоталітарному або посттоталітарному суспільстві, «істина не є більше чимось, що досягається завдяки зусиллям і досвіду особистості, вона постає завершеною, закритою «системою» концептів та інтелектуальних операцій, за допомогою яких здійснюється однозначна й авторитетна інтерпретація історичної та природної реальності, висловлена мовою «аксіом», «принципів» і «законів» «наукового» позитивізму. Така істина  постає зручним засобом, інструментом, за допомогою якого людина підпорядковує світ та історію раціональним потребам і бажанням. Ті, хто володіє «об’єктивною» істиною, разом з усіма «законами», «принципами» й «аксіомами» «наукового» позитивізму, ті, кого наділено владою увиразнювати й тлумачити істину, і є людьми, що визначають «об’єктивні» потреби та прагнення всього суспільства, здійсненню яких і повинна служити істина» <ref>Яннарас Х. Ч. Свобода етосу / Пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2003. – С. 181-182.<name="ук"/ref>. Варто зазначити, що у контексті «об’єктивної істини» в парадоксальний спосіб співпадають тоталітаризм і [[раціоналізм]].
 
== Тоталітарна естетика ==
8206

редагувань