Сяйво (роман): відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Yasnodark (обговорення | внесок)
Uawikibot1 (обговорення | внесок)
м Вікіпосилання має ідентичний текст до пайпу і після
Рядок 46:
 
=== Написання ===
Стівен Кінг написав книгу «на одному диханні». Лише одна сцена довго не вдавалась письменнику&nbsp;— момент, коли на Денні кидається напіврозкладений труп жінки з кімнати №&nbsp;217. Кінг буквально ціпенів щоразу, коли намагався описати її. «Мені, як і хлопчику, герою моєї книги, зовсім не хотілося обличчям до обличчя зустрічатись із цим огидним створінням із ванни»,&nbsp;— зізнавався Стівен. Декілька ночей поспіль, допоки епізод не було написано, йому снився однаковий страшний сон про ядерний вибух, у якому грибоподібна хмара перетворюється в гігантського червоного птаха, який женеться за автором. Як тільки Кінг закінчив сцену у ванній, ці кошмари припинились. Цей епізод Кінг писав, будучи натхненним «<nowiki/>[[Техаська різанина бензопилою (фільм, 1974)|Техаською різаниною бензопилою]]<nowiki/>», знятою [[Тоуб Гупер|Тоубом Гупером]], а також творчістю {{Не перекладено|Меріон Кровфорд||en|Marion Crawford}} і [[Чарлз Діккенс|Чарлза Діккенса]]. Кінг вважав, що в героях «Сяйва», як і «<nowiki/>[[Протистояння|Протистояння»]]», наявна чуйність, притаманна людям із робочого класу, серед яких пройшло дитинство письменника. В інтерв'ю Кінг визнав, що над головним персонажем Джеком Торренсом в дитинстві знущався батька. На питання про те, чи дійсно роман є історією про привидів, чи все надприродне відбувається в уяві героя письменник відповів: «Джек Торренс насправді сам як будинок із привидами. Його переслідує привид батька&nbsp;— знову, й знову, й знову». Кульмінаційним моментом роману автор вважав сцену гибелі головного героя від вибуху в готелі, яка відбулася після того, як Джек каже сину, що любить його. Кухар Хеллоран у романі описаний як, певною мірою, карикатурний чорношкірий герой, який дивиться на світ крізь рожеві окуляри.[[Файл:Stanley_in_Snow.JPG|посилання=https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Stanley_in_Snow.JPG|ліворуч|міні|303x303пкс|На зображенні&nbsp;— готель «Стенлі», який надихнув автора для опису «Оверлука»]]Назву для роману автор запозичив із пісні [[Джон Леннон|Джона Леннона]] «{{Не перекладено|Instant Karma!||en|Instant Karma!}}», приспів до якої містив такі слова: «І всі ми сяємо все яскравіше та яскравіше». Автор вирішив не використовувати дослівну цитату «Ми сяємо», оскільки в цьому разі дієслово навіює асоціації з жаргоном афроамериканців. На написання роману автора наштовхнуло бажання дослідити таємничі пориви, що ховаються глибоко в душі. Як приклад Кінг навів заголовки {{Не перекладено|National Enquirer||en|National Enquirer}} і {{Не перекладено|Weekly World News||en|Weekly World News}} примірника кінця сімдесятих, типу «Немовля прибили до стіни». «Варто лиш вам заявити, що ви ніколи не дозволяли собі нічого схожого стосовно власних дітей, хоча кілька разів хотілося,&nbsp;— і ось він, готовий сюжет для жахастика»,&nbsp;— відповідав він на питання журналістів.
 
Одного разу трирічний син письменника Джо схопив один із рукописів батька, взяв кольорові олівці та розмалював роман, над який тоді працював Кінг. Коли Стівен це побачив, він подумав: «Мале гаденя, так би й прибив!». Письменник працював над «Сяйвом» і мав надію, що, якщо він напише про те, що його мучило&nbsp;— бажання зірватись на дітях, то в реальному житті нічого схожого не трапиться. Зі спроби зрозуміти ці емоції з'явився Джек Торренс. Зокрема, Кінг підсвідомо описував свій алкоголізм. На той момент він перейшов вже на міцніші напої&nbsp;— з пива на віскі. Він просив про допомогу єдиним доступним способом&nbsp;— прозою та чудовиськами. «Я написав „Сяйво“, не розуміючи, що пишу про себе. Самоаналіз ніколи не був моєю сильною характеристикою. Люди часто просять мене пояснити прихований смисл моїх історій, порівняти їх з реальністю. Я ніколи не заперечував, що між моїми книгами… та моїм життям існує певний зв'язок, але з часом я помітив цікаву закономірність: минають роки, і я раптом збентежено усвідомлюю, що знову переніс на папір власні проблеми, підсвідомо займаючись чимось схожим на внутрішній психоаналіз». Так, Кінг не міг працювати вдома, він орендував кімнату в жінки, яку так навіть ні разу й не зустрів&nbsp;— Стівен залишав чек на кухні щотижня. Книгу він написав приблизно за шість тижнів. Автор писав близько 5 тисяч слів щодня, а повністю обсяг роману сягав 200 тисяч слів.