Вікіпедія

Соціал-демократія: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Немає опису редагування
Рядок 54:
Якщо на початку століття входження представника французьких [[Соціалізм|соціалістів]] [[Александр Мільєран|Олександра Мілєрана]] в буржуазний уряд було розглянуто як зрада («казус Мілєрана»), то після [[Перша світова війна|Першої світової війни]] соціал-демократичні уряди стали регулярно з'являтися при владі в рамках двопартійної системи демократичних країн.
 
Хоча в роки [[Велика депресія|«Великої депресії»]] в ряді країн соціал-демократичні партії змушені були піти в опозицію (у ВеликобританіїВеликій Британії), а в Німеччині та Австрії в підпілля, соціал-демократія збереглася, а в [[Швеція|Швеції]] навіть змогла зміцнити свої позиції за допомогою державного регулювання економіки. Шведський уряд [[Пер Альбін Ганссон|Ганссона]] зміг стабілізувати ситуацію за два роки, і після цього відносна більшість шведських виборців голосує за [[Соціал-демократична партія Швеції|Соціал-демократичну партію Швеції]] практично на всіх виборах. Лише після виборів в [[риксдаг]] [[1976|1976 року]] шведські соціал-демократи втратили владу вперше з 1936 року. Помірна політика шведських соціал-демократів (т. зв. шведський соціалізм) передбачає зростання соціальних видатків без одержавлення економіки — всі широко відомі компанії Швеції ([[ABB Group|ABB]], [[Volvo]], [[Saab]], [[Electrolux]], [[IKEA]], [[Nordea]] та ін) ніколи не були націоналізовані. 
 
Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] прискорився процес розставання соціал-демократичних партій з елементами марксистської ідеології, важливим етапом цього процесу стало прийняття Годесбергской програми соціал-демократами ФРН. Найбільшими ідеологами післявоєнної прагматичної соціал-демократії стали [[Віллі Брандт]], [[Бруно Крайський|Бруно Крайский]], [[Улоф Пальме]]. Міжнародною організацією, яка об'єднує соціал-демократичних партії, є [[Соціалістичний інтернаціонал]], створений у [[1951|1951 році]] у [[Франкфурт-на-Майні|Франкфурті-на-Майні]] як правонаступник [[Другий інтернаціонал|II Інтернаціоналу]] і [[Соціалістичний робітничий інтернаціонал|Соціалістичного робітничого інтернаціоналу]].
 
Соціал-демократичні партії брали і продовжують брати участь в урядах Швеції, Фінляндії, ФРН і об'єднаної Німеччини, Франції, ВеликобританіїВеликої Британії, Іспанії, Португалії, Австрії, Бельгії, Нідерландів, Норвегії та деяких інших країнах, наприклад, посткомуністичних Угорщині, Польщі, Болгарії. Ці партії спираються на профспілки, насамперед, об'єднані в Міжнародній конфедерації профспілок (раніше Міжнародна конфедерація вільних профспілок), в економіці виступають за створення «<nowiki/>[[Держава загального добробуту|держави загального добробуту]]<nowiki/>» на основі [[Змішана економіка|змішаної економіки]], регульованої за рецептами [[Джон Мейнард Кейнс|кейнсіанської]] теорії. Підвищення пенсій і соціальних виплат&nbsp;— саме їх заслуга. Зворотною стороною цієї політики є високі податки, але чергування лівих і правих урядів у демократичних країнах дозволяє знаходити бажаний для виборців баланс між соціальними витратами і податками.
 
Тенденції до соціал-демократії можна було побачити в політиці ряду країн соціалістичного табору (Югославії, Угорщини і Чехословаччини).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Соціал-демократія