Восени [[1699]] року королі Фрідріх IV Данський і [[Август II Фрідріх|Август II Сильний]] (за сумісництвом також курфюрст Саксонії) уклали таємний союз з метою покласти край шведській гегемонії в регіоні. Данський монарх бажав відібрати у шведів Саксонію[[Сканія|Сканію]] (область на схід від [[Копенгаген]]а), яку його родина втратила 1658 року, а правитель [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] та Саксонії мав плани збільшити свої володіння за рахунок [[Лівонія|Лівонії]]. Другою зацікавленою в поділі «шведської спадщини» особою був московський цар Петро I, який заявляв про свої права на Інгрію, Карелію, Ліфляндію та Естляндію — землі, втрачені у [[Шведсько-московська війна 1610—1617|війнах зі шведами]] його попередниками. Вони хотіли скористатися з молодості шведського короля — 1699 року йому виповнилося лише сімнадцять — і недосвідченості Карла й склали простий план: данський король нападе на Шведську імперію з заходу, а поки шведи відбиватимуть атаку данців, московити з поляками завдадуть удару зі сходу. Проте всупереч плану першим проти шведського короля виступив Август, який у лютому 1700 року з саксонськими військами (7000) ввійшов до Ліфляндії та обложив [[Рига|Ригу]]. У [[Березень|березні]] того ж року данці (16 000) на чолі з Фрідріхом вступили на територію союзного шведам Гольштейну та здійснили облогу міста Теннінг.
Карл XII прийняв виклик і [[4 серпня]] [[1700]] року з 5000 кінноти та 6000 піхоти вояків під прикриттям союзного шведсько-англо-голландського флоту висадився на [[Зеландія (острів)|Зеландії]], створивши загрозу Копенгагену з півночі. Фрідріх IV був змушений укласти зі шведським королем мирний договір (18 серпня), за яким гарантував суверенітет Гольштейну, зобов'язався розірвати угоди з Річчю Посполитою та Московським царством, не розпочинати ворожих дій проти Шведської імперії в майбутньому та сплатити військову [[контрибуція|контрибуцію]].
