Кличний відмінок: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Кличний відмінок у латинський мові: уточнення, оформлення, вікіфікація |
→Кличний відмінок в українській мові: уточнення |
||
Рядок 39:
|}
[[Праслов'янська мова|Праслов'янська]] і давньоруська [[парадигма (мовознавство)|парадигма]] кличного відмінка була вельми схожою з сучасною. Іменники на давню основу ''*a'' мали закінчення ''*o'' в твердому варіанті ({{lang-sla|рыбо, рѫко, воѥводо}}) і ''*-e'' у м'якому ({{lang-sla|земле, кънѧгыне}}); іменики на основу ''*-o'' — закінчення ''*-e'' у твердому ({{lang-sla|друже, городе, брате}}), ''*je'' або ''*ju'' — у м'якому ({{lang-sla|кънѧже, отьче, ножю, краю}}); іменники на ''*-ŭ'' — закінчення ''*-u'' ({{lang-sla|сыну}}); іменники з основою на ''*-ĭ'' — закінчення ''*-i'' ({{lang-sla|гости, ночи}}). Іменники середнього роду, а також іменники жіночого роду з основами на ''*-ū'' та ''*-r'' ({{lang-sla|цьркы, любы, мати, дъчи}}) окремих форм кличного відмінка не мали, їх замінювали форми називного. У сучасній мові в цілому зберігається праслов'янська система, новацією є закінчення '''-ю''' у м'якому варіанті І-ої відміни (''матусю, Парасю, Олесю'')<ref>{{книга|автор=Л. П. Павленко |заголовок= Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.|посилання=https://docviewer.yandex.ru/view/0/?*=AP6jqg3NKRqTfl1%2FRAJTbWpkLbh7InVybCI6Imh0dHA6Ly9zaHJvbi5jaHR5dm8ub3JnLnVhL1BhdmxlbmtvX0xhcnlzYS9Jc3RvcnljaG5hX2hyYW1hdHlrYV91a3JhaW5za29pX21vdnkucGRmIiwidGl0bGUiOiJJc3RvcnljaG5hX2hyYW1hdHlrYV91a3JhaW5za29pX21vdnkucGRmIiwidWlkIjoiMCIsInl1IjoiODQ5NTE0OTg1MTQ5MzgwNDcxNCIsIm5vaWZyYW1lIjp0cnVlLCJ0cyI6MTQ5MzgzMjY5NzMzMn0%3D&page=33&lang=uk |відповідальний=Лариса Петрівна Павленко.|місце= Луцьк|видавництво=Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки|рік=2010|том= |сторінок=208 |сторінки=79 |isbn=|ref =}}</ref>. Іменники колишнього відмінювання на ''*-ĭ'' прийняли закінчення '''-е''', перейшовши у ІІ-гу (''госте'') або ІІІ-тю відміну (''ноче''), давнє закінчення зберегло тільки слово ''Господь'' (''Господи''). Іменники на давню основу ''*-ū'' перейшли в інші типи відмінювання, набувши закінчень кличного відмінка '''-о''' (''церкво, букво, моркво'') чи '''-е''' (''крове, любове''). Порівняно з давньоруською мовою спостерігається більша поширеність закінчення '''-у'''/'''-ю''', у низці випадків його прийняли і іменники колишнього відмінювання на ''*-o'' (''діду'').
Чергування у корені '''г''' — '''ж''', '''к''' — '''ч''', '''х''' — '''ш''' (''друг — друже, вовк — вовче, дух — душе'') виникли у давнину і пов'язані з процесом [[перша палаталізація|першої палаталізації]], чергування '''з''' — '''ж''', '''ц''' — '''ч''' (''князь — княже, отець — отче'') пояснюються наслідками як першої, так і [[третя палаталізація|третьої]] палаталізацій (''князь < *kъnęgъ, отець < *otьkъ'').
|