|
Федорченко Адольф Михайлович - народився 29 березня 1931 року у містечку Олексадрівка на Єлісаветградщині. Він походить із вельми освіченої, вчительської родини. Хлопець рано захопився науками про природу, тому вирішив поступати на фізичний факультет Київського університету. Та без проблем закінчив його у 1954 році. Його вчителем був видатний Боголюбов, у якого молодий Федорченко навчався у аспірантурі. З 1956 року Адольф Михайлович працював в університеті на посаді асистента кафедри теоретичної фізики. Через три роки захистив кандидатську дисертацію. З 1962 р. працював доцентом кафедри. Федорченко є одним з фундаторів, подвижників наукової школи теоретичної фізики в Україні. На протязі майже 30-річного керування кафедрою теоретичної фізики у Київському університеті він підготував багато талановитих теоретиків, які успішно працюють як в Україні, так і за кордоном. Його видатні фізичні роботи були резюмовані у монографії «Абсолютная и конвективная неустойчивость в плазме и твердых телах» (Москва, «Наука», 1981 р. Федорченко пішов із цього світу 14 грудня 1994 року. Раптова смерть зупинила його ходу о 8 годині ранку, коли він рухався до студентів на пару. Похований на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]] у Києві.
{{copyvio|url=http://www.google.com.ua/search?hl=uk&q=%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%B2+%D1%86%D1%96%D0%BB%D1%83+%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D1%8F%D0%B4%D1%83+%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%85+%D1%84%D1%96%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2-%D1%82%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2&btnG=%D0%9F%D0%BE%D1%88%D1%83%D0%BA+Google&meta=}}
ФЕДОРЧЕНКО Адольф Михайлович (1931-1994) - випускник [[Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка]] (1954 р.), один з фундаторів наукової школи теоретичної фізики в Україні, доктор фізико-математичних наук, професор.
Народився 29 березня 1931 р. у селищі Олександрівці Кіровоградської області в родині вчителів. 1954 р. закінчив [[Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка]], в якому пропрацював усе своє життя, пройшовши шлях від асистента до завідувача кафедри теоретичної фізики. Учень видатного вченого [[М.М.Боголюбова]], у нього він навчався в [[аспірантура|аспірантурі]], А.М.Федорченко сповна віддавав свої знання та творчу енергію вирішенню наукових проблем, педагогічній діяльності.
У 1956 р. Адольф Михайлович улаштувався на роботу до університету на посаду асистента кафедри теоретичної фізики. Через три роки захистив кандидатську дисертацію. З 1962 р. працював доцентом кафедри, а з 1971 р. після захисту докторської дисертації (1970) - професором кафедри теоретичної фізики. Протягом 1966-1994 рр. очолював кафедру теоретичної фізики фізичного факультету. Підготував понад 10 кандидатів фізико-математичних наук, троє з яких стали докторами. А.М.Федорченко є одним з фундаторів наукової школи теоретичної фізики в Україні. Протягом майже 30-річного керування кафедрою теоретичної фізики у Київському університеті він разом зі своїми учнями та співробітниками підготував цілу плеяду талановитих фізиків-теоретиків, які успішно працюють як в Україні, так і далеко за її межами, гідно представляючи українську наукову школу теоретичної фізики в усьому світі.
Адольф Михайлович читав в університеті всі курси теоретичної фізики та спецкурси з теорії плазми. Він мав широкі енциклопедичні знання з різних розділів фізики, часто виступав арбітром у наукових дискусіях. Основний напрямок наукових досліджень А.М.Федорченка - розробка теорії нестійкості систем з розподіленими параметрами, з якої виводились принципи генерації та підсилення надвисокочастотних коливань у плазмі твердих тіл, розробка методів аналізу нелінійних задач у фізиці плазми, теорії лазерів на парах металів та ексимерних лазерів. Свої найзначніші наукові здобутки він підсумував у монографії «Абсолютная и конвективная неустойчивость в плазме и твердых телах» (Москва, «Наука», 1981 р.), яку написав разом зі своїм учнем - професором М.Я.Коцаренком. Але, безперечно, не менш важливою була і його робота з написання [[підручник]]ів та навчальних посібників із теоретичної фізики. Сам і разом зі співавторами він видав 17 підручників та посібників. Завершенням цієї великої праці було видання в 1992-1993 рр. двотомного курсу «Теоретична фізика. Класична механіка і електродинаміка», т.1 (Київ, [[«Вища школа»]], 1992 р.) та «Теоретична фізика. Квантова механіка, термодинаміка і статистична фізика», т.2 (Київ, «Вища школа», 1993 р.). Цей підручник є першим виданням цілісного курсу теоретичної фізики українською мовою. Широковідомим є також «Сборник задач по теоретической физике» (у співавторстві з Л.Г.Гречком, В.Й.Сугаковим, О.Ф.Томасевич, Москва, «Высшая школа», 1972 р., друге видання 1984 р.), який було перекладено англійською, польською та японською мовами. За цими підручниками і до цього часу навчаються студенти-теоретики на фізичному факультеті.
Багато часу професор А.М.Федорченко віддавав науково-методичній роботі, беручи участь у відповідних комісіях Міністерств освіти Радянського Союзу та України. Його дуже хвилювало, чому і як вчать майбутніх фізиків-теоретиків. Головним завданням викладачів кафедри Адольф Михайлович вважав навчити студентів думати. Вже маючи за 60 років, він писав в одній зі своїх останніх праць: «Коли ми хочемо похвалити себе, ми говоримо, що даємо нашим учням і студентам міцні знання. Але тоді постає запитання, чи вміють вони користуватись цими знаннями? Досвід свідчить, що наші вихованці вміють це робити, але нечасто. Згадайте самі, при будь-якому поставленому запитанні студенту чи учню він, як правило, починає згадувати. Але не думати! Чому? »
Протягом 14 років А.М.Федорченко очолював журі всеукраїнських фізичних олімпіад, шукаючи юні таланти по всій країні та постійно дбаючи про підтримання високого наукового рівня на цих змаганнях. Як писали про нього колеги, «шукав не почестей, медалей, а обдарованих дітей для блага нашої держави, для нас, для світу, для людей...»
Хоч А.М.Федорченко не шукав нагород, вони знаходили його. За бездоганну багаторічну працю А.М.Федорченко неодноразово отримував подяки та нагороди, серед яких медаль «Ветеран праці» (1985 р.), почесний знак «Відмінник народної освіти» (1987р.), медаль ім. А.С.Макаренка (1988 р.), звання академіка Академії вищої школи України (1993 р.), медаль Ярослава Мудрого в галузі науки і техніки (1994 р.), звання «Соросівський професор» (1994 р.).
А.М.Федорченко мав гострий розум, що дозволяв йому швидко збагнути суть проблеми, наукової чи педагогічної. Він не шкодував часу, щоб розібратись у ній чи допомогти зробити це іншим, не сприймав компромісів на шкоду справі, виправдань бездіяльності. Ці риси були визначальними для професора А.М.Федорченка і як науковця та викладача, і як людини. Його любили студенти і поважали співробітники.
Помер А.М.Федорченко 14 грудня 1994 р. Раптова смерть зупинила його стрімку ходу о 8 годині 30 хвилин ранку, коли він ішов до своїх улюблених студентів на лекцію. Похований на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]] у Києві.
|
