Вікіпедія

Кличний відмінок: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
→‎Кличний відмінок у латинський мові: уточнення, оформлення, вікіфікація
Рядок 95:
Іменники із закінченнями ''-eus'', як правило, теж не мають окремої форми називного відмінка: ''Deus'' («Бог») — ''Deus'' («Боже»). Займенник ''meus'' («мій») може мати форму вокатива ''mī'', але може також вживатися у звертаннях і в номінативі: звичайно ''mī deus'' («Боже мій!»), у «[[Вульгата|Вульгаті]]» [[Ієронім Стридонський|Ієронима Стридонського]] трапляється лише ''deus meus''. Щодо язичницьких богів вживається етимологічно споріднений термін ''divus'' — з формою кличного відмінка ''dive''.
 
Форм кличного відмінка набувають і прикметники чоловчогочоловічого роду з «класичним» закінченням ''-us'': ''iustus'' («справедливий») — ''iuste'' ("«О, справедливий!»), ''novus'' («новий») — ''nove'' («О, новий!»). Форму вокатива мають як [[Ступенювання|звичайний]], так і [[найвищий ступінь]] прикметника: ''iustissimus'' («найсправедливіший») — ''iustissime'' («О, найсправедливіший!»). Можливе утворення кличного відмінка від форм чоловічого роду дієприкметників минулого часу пасивного стану: ''laudatus'' («похвалений») — ''laudate'' ("«О, похвалений!»).
 
== Кличний відмінок у російській мові ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Кличний_відмінок