Ы: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→В інших абетках: уточнення |
м уточнення, оформлення |
||
Рядок 22:
== В українській мові ==
За [[Етимологія|історико-етимологічним]] принципом в [[українська абетка|українській абетці]] ця літера була присутня аж до другої половини XIX століття<ref>[http://litopys.org.ua/ukrmova/um124.htm УКРАЇНСЬКИЙ АЛФАВІТ. ''З ЕНЦИКЛОПЕДІЇ «УКРАЇНСЬКА МОВА»'']</ref>. Тривалий час «ы» вживалася в українському письмі як дублер літер «[[и]]» та «[[і]]» — у більшості українських земель з XII—XIII ст. їх читали як звук [[неогублений ненапружений голосний переднього ряду високого підняття|[ɪ]]] (що виник внаслідок злиття стародавніх [[неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[і]]] та [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]]). Літеру «і» писали на місці праслов'янського ''*i'' перед голосними (з XV ст.), «и» — на місці праслов'янського ''*i'' в інших позиціях, «ы» — на місці праслов'янського ''*y''. Втім, вже з XI ст. починаються помилки у вживанні літер, пов'язані з процесом злиття [і] та [ɨ]. Так, {{lang-sla|рыбы}} могли записувати як <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''рибы''</span>, а {{lang-sla|риза}} — як <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''рыза''</span>.
Цього принципу стихійно дотримувався зокрема [[Іван Котляревський]], який започаткував процес формування нової української літературної мови, та видавець його творів М. Парпура. Вони користувалися абеткою, спільною з російською, але з відмінною від неї вимовою деяких літер. Вибір літери для передавання на письмі конкретного звука визначався його походженням. На XVIII ст. звука [ɨ] вже не існувало у більшості [[Діалекти української мови|українських діалектів]]: він злився з [[Неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[і]]] в один звук — [[Неогублений ненапружений голосний переднього ряду високого підняття|[ɪ]]]. Літера '''ы''', втративши свою давню вимову, стала зайвою. За нею не було закріплено окремого звука, тому '''ы''' та '''и''' вживали непослідовно, часто їх плутаючи<ref>[http://izbornyk.org.ua/ukrmova/um77.htm ПРАВОПИС. ''З ЕНЦИКЛОПЕДІЇ «УКРАЇНСЬКА МОВА»'']</ref>. Відтак у нових українських абетках, складених за [[фонетика|фонетичним]] принципом, літера '''Ы''' була відсутня. [[Грінченко Борис Дмитрович|Б. Д. Грінченко]], використавши у своєму «[[Словарь української мови|Словарі української мови]]» для позначення [ɪ] літеру «и» (всупереч правопису, прийнятому тоді в Російській імперії), пояснює це у передмові до словника: ''«{{Comment|...правописаніе это препятствуетъ правильному начертанію звуковъ языка, обезображиваетъ внѣшній видъ изображаемыхъ словъ частымъ употребленіемъ ы... (Кіевъ, 11 ноября 1904)|цей правопис перешкоджає правильному відтворенню звуків мови, спотворює зовнішній вигляд подаваних слів частим вживанням «ы» (Київ, 11 листопада 1904)}}»''<ref>Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4.</ref>
Рядок 49:
* Після приставок на приголосну И може і переходити, і не переходити в Ы; можливі також написання з ЪІ замість Ы (<span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''подъимати/подымати''</span>, але <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''ѿимати''</span>), для різних приставок і коренів переважне написання може бути різним.
Відмінністю від староцерковнослов'янської орфографії є те, що в сучасній церковнослов'янській прийняті написання <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''ги, ки, хи, гі, кі, хі''</span>' на місці староцерковнослов'янських <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''гы, кы, хы''</span> ({{lang-cu|
=== В абетках для неслов'янських мов ===
| |||