Ы: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
→‎В інших абетках: оформлення
Рядок 32:
У російській абетці використовується для передавання звука [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]]&nbsp;— неогубленого голосного середнього ряду високого підняття, який зберігся у російській мові з праслов'янських часів. Згідно з [[Московська фонологічна школа|Московською фонологічною школою]], самостійна фонема /ɨ/ у сучасній російській відсутня, а [ɨ] є всього лиш [[алофон]]ом фонеми /i/ після твердих приголосних<ref name="Мусатов">{{книга|автор=Мусатов В. Н.|заголовок=Русский язык: Фонетика. Фонология. Орфоэпия. Графика. Орфография|посилання=https://books.google.com/books?id=Dni4BgAAQBAJ&pg=PA141|видання=2-е изд.|місто=М.|видавництво=Флинта|рік=2012|сторінки=141—143}}</ref>. Проте [[Ленінградська фонологічна школа|Петербурзька фонологічна школа]] розглядає /ɨ/ як окрему фонему<ref name="Мусатов" />.
* У російській мові «ы» пишеться на місці праслов'янського ''*y'', а також у деяких інших випадках: так, {{lang-ru|крыло}} при {{lang-x-slav|*kridlo}} пояснюється [[народна етимологія|народною етимологізацією]] слова, його [[Контамінація (лінгвістика)|контамінацією]] з ''крыть''<ref>[http://enc-dic.com/fasmer/Krlo-6675.html Крыло // Этимологический словарь русского языка.&nbsp;— М.: Прогресс М.&nbsp;Р.&nbsp;Фасмер 1964—1973] {{ref-ru}}</ref>.
* Після шиплячих «ы» ніколи не пишеться, заміняючись «и». Після «ц» у сучасному правописі «ы» пишеться лише в небагатьох винятках (''цыпленок, цыган, цыц, цыкнуть, на цыпочках''), у суфіксах та закінченнях (''Курицын, огурцы'').
* На початку слів і після голосних «ы» пишеться лише у запозичених словах і назвах (''ыр, ынджера, [[Игиатта|Ыгыатта]], Ыджыдпарма, Джайаыл, Суыкбулак, Хабырыыс''), у цьому відношенні її вживання аналогічне українському «и». Початкова позиція може траплятися і в питомо російських звуконаслідуваннях (''ыкать, ых'').
* Після задньоязикових «ы» пишеться лише в запозиченнях, іншомовних назвах (''кок-сагыз, акын, такыр, Мангышлак, Кызыл, Архыз''), а також у питомо російських простомовних формах слів (''Кыся, Олегыч, Маркыч, Аристархыч''), звуконаслідуваннях (''гыгыкать, кыш''), на стиках морфем (''подытожить, cыграть, безымянный''), за винятком приставок іншомовного походження (''постинфарктный'', але ''предынфарктный'') і приставок на гортанні й шиплячі (''межигровой, сверхизысканный''), а також слова ''взимать'' з похідними. Хоча в сучасній російській мові задньоязикові можуть бути й твердими, й м'якими, на письмі вживається переважно «и». При цьому вимова складів '''ги''', '''хи''', '''ки''' може бути різною: як «ґі», «хі», «кі» (''гиря, хищник, кислый''), так і «ґы», «хы», «кы» (''вздрагивать, тихий, тонкий''). Сполучення задньоязикових з наступним голосним переднього ряду [[Неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[і]]] та їхні м'які варіанти в східнослов'янських діалектах стали можливими лише у XIII—XIV&nbsp;ст., доти відбувалася їхня палаталізація і перехід у «зі», «сі», «ці».