Неогублений голосний переднього ряду високого підняття: відмінності між версіями

Звук [і] існував у [[праслов'янська мова|праслов'янській мові]], де він може мати різне походження: від [[праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейського]] ''ī'', від праіндоєвропейських [[дифтонг]]ів ''ei̯'' і ''oi̯''. У більшості українських діалектів надалі він злився з [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]] в новий звук [[неогублений ненапружений голосний переднього ряду високого підняття|[ɪ]]]. Але потім виник новий [і]&nbsp;— з праслов'янських ''*o, *e'' в новозакритому складі, рідше з ''*ǫ, *u'' в тій же позиції. Проте, слід мати на увазі, що далеко не в усіх випадках «старий» [і] (від праслов'янського ''*i'') переходив у [ɪ]. НаприкладТак, внаприклад, слові ''друзі''якщо звук [і] походитьбув відредукованим, праслов'янськогонаближавшись у вимові до редукованого [ь], він після занепаду «єрів» ставав у сильній позиції звичайним [і]. Наприклад, в слові ''*iдрузі'' ({{lang-sla|друзи}}), де веде походження від дифтонга ''oi̯'', таке ж походження [і] ву словах ''ігри, іскра'', закінченнях множини прикметників (''добрі, любі, хоробрі''&nbsp;— від {{lang-sla|добри, люби, хоробри}}, що являють собою короткі форми множини чоловічого роду)<ref>Відповідні {{lang-ru|добрые, любые, храбрые}} сходять до колишніх форм множини жіночого роду</ref>, закінченнях [[давальний відмінок|давального відмінка]] ''-ові/-еві'' ({{lang-sla|сынови, домови, садови}}). Надалі в [і] перейшов і праслов'янський [[ять|[ě]]].

Таким чином, в українській мові звук [і] може мати четвероякерізне походження: 1) із закритих праслов'янських ''*o, *e'' (''віз, лід''), рідше із ''*ǫ, *u'' (''діброва, заміж, огірок''); 2) з праслов'янського ''*ě'', «ятя», в тому числі з «[[новий ять|нового]]» (''віра, камінь''); 3) з праслов'янського ''*i'' (''ігри, іскра, рознімати, синові, любові, друзі, добрі, любі''); 4) від праслов'янського сполучення ''*jь''; 5) у запозиченнях з інших мов (''мінута, фігура'').