Українська маніфестація в Києві 19 березня 1917 року: відмінності між версіями

{{Кандидат в добрі статті}}

[[Зображення:Sviato svobody Kyiv.jpg|thumb|400px|right|Свято Свободи: мітинг на Софійській площі]]

'''Свято Свободи у Києві 19 березня 1917 року'''&nbsp;— грандіозна 100-тисячна <ref name="A">Приблизно чверть населення тогочасного Києва</ref> маніфестація патріотичних сил на підтримку [[Українська революція 1917|Української революції]] у березні [[1917]] року, яскрава демонстрація піднесення українського національно-визвольного руху, яка засвідчила його масовий характер та устремління патріотичного [[Українці|українства]] до національного [[самовизначення]]. До [[Помаранчева революція|Помаранчевої революції]] [[2004]] року Свято Свободи вважалося найбільшою і наймасовішою демонстрацією в [[Історія України|історії України]].

 

== Передумови маніфестації ==

Щойно розпочавшись під впливом [[Лютнева революція 1917|революційних процесів кінця лютого у Росії]], Українська революція вже з початку березня [[1917]] року не була обмежена постановкою лише культурно-просвітніх завдань. <ref>Дорошенко Д. Історія України 1917—1923. Т 1. Доба Центральної Ради. Ужгород, 1932&nbsp;— с. 44</ref> Останні безперечно займали надзвичайно важливе місце у діяльності організованого українства: з них, передусім з відновлення [[Українська мова|української мови]], починалося українське відродження. Однак революція відкрила можливості для постановки на порядок денний значно ширших завдань. Її провідники не забарилися&nbsp;— відразу висунули лозунг підтримки [[Демократія|демократичного ладу]], підготовки до [[Всеросійські установчі збори|Всеросійських установчих зборів]], на яких мали намір домогтися [[Автономія|автономії]] України у складі федеративної [[Росія|Росії]]. <ref>Солдатенко В.&nbsp;Ф.&nbsp;Українська революція. Історичний нарис: Монографія.&nbsp;— К.: Либідь, 1999.&nbsp;— с. 138</ref>

 

 

Першими найпомітнішими віхами в історії Української революції стали маніфестації українців у перші тижні після повалення [[Самодержавство|самодержавства]], серед них&nbsp;— особливо масштабні демонстрації у [[Петроград|Петрограді]] і Києві.

[[Зображення:Mityng.jpg|thumb|left|250px|Свято Свободи: мітинг на Софійській площі]]

 

== Організація маніфестації 19 березня ==

Маніфестація [[19 березня]] [[1917]] року стала важливою подією тогочасного українського життя і продемонструвала небайдужість суспільства до політичних процесів, що розпочалися в [[Україна|Україні]] з початком революції, відіграла колосальну роль в самоусвідомленні українськими колами власних сил, а також у переоцінці російськими колами сили, організованості українського визвольного руху. <ref>Солдатенко В.&nbsp;Ф.&nbsp;Українська революція. Історичний нарис: Монографія.&nbsp;— К.: Либідь, 1999.&nbsp;— с. 139</ref> Дехто навіть схилявся до певного перебільшення значення проведених демонстрацій, мітингів, зборів, вважаючи, що вони викликали вправжній переполох у колах російської демократії. <ref>Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції. Прага, 1921. Т. 1&nbsp;— с. 26</ref>

 

 

Планом проведення Свята Свободи передбачалися такі заходи:

: ''Панахида по [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченку]] біля [[Володимирський собор|Володимирського собору]];''

: ''Урочиста хода [[Хрещатик]]ом до будівлі [[Київська міська дума|Київської міської думи]];''

 

Обов'язки з керівництва та відповідальність за проведення політичної акції Центральною Радою були покладені на генерала Ходоровича (від [[Київський військовий округ|Київського військового округу]]), комісара [[Оберучев Костянтин Михайлович|Оберучева]] (представник [[Тимчасовий Уряд|Тимчасового Уряду]] [[Росія|Росії]]) та [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]] (як представника [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]]).

[[Зображення:Demonstration Kyiv.jpg|thumb|400px|right|Свято Свободи: мітинг біля Київської міської думи]]

 

== Хід Свята Свободи ==

З самого рання 19 березня 1917 року площа біля [[Володимирський собор|Володимирського собору]], яка була визначена збірним пунктом учасників маніфестації, не могла вмістити всіх бажаючих. Учасники процесії заполонили увесь Бібіковський бульвар (нині [[Бульвар Тараса Шевченка (Київ)|бульвар Шевченка]]), [[Вулиця Володимирська (Київ)|вулицю Володимирську]] біля [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|університету]]. Участь у маніфестації взяли близько 100 тисяч осіб <ref name="A">This should be blank</ref>&nbsp;— українці-вояки (назагал, участь у мітингу взяли 30 тис. військових), робітники, студенти, учні гімназій, діти з притулків, службовці, члени українських товариств. У якості учасників були задіяні 14 військових оркестрів, 5 хорів. Як згадував пізніше Михайло Грушевський, «весь Київ, можна сказати, виступив: одні в процесіях, інші на них дивитись».

 

 

[[Зображення:Demonstration Kyiv 02.jpg|thumb|right|350px|Свято Свободи: повалення [[Пам'ятник Петру Столипіну (Київ)|пам'ятника Петру Столипіну]] на [[Думська площа (Київ)|Думській площі]]]]

По Михайлівській вулиці, обігнувши Думу, маніфестанти піднялися до [[Софійська площа (Київ)|Софійської площі]], де відбулося Українське віче. Відтоді Софійський майдан в роки Української революції став місцем урочистих зібрань з нагоди проголошень [[Універсали Української Центральної Ради|Універсалів]], декларацій та інших державних актів. На імпровізованих трибунах із складених у сажені дров виступили лідери українського руху [[Міхновський Микола Іванович|Микола Міхновський]], [[Стасюк Микола|Микола Стасюк]], Сергій Веселовський, [[Єреміїв Михайло Михайлович|Михайло Єреміїв]]. До слова знову був запрошений голова Центральної Ради Михайло Грушевський. На віче були прийняті розроблені Центральною Радою резолюції про скликання [[Українські Установчі Збори|Установчих зборів]] для вирішення справи автономії України, про доручення Центральній Раді порозумітися з [[Тимчасовий Уряд|Тимчасовим урядом]] тощо. Серед народної маси було близько 10 транспарантів з гаслами «Хай живе самостійна Україна з [[Гетьман|гетьманом]] на чолі», але вони загубилися серед 300, які вимагали автономії України. <ref>Лановик Б. Д., Матейко Р.М,, Матисякевич З. М.: Історія України: Навчальний посібник / За ред. Б.Д, Лановик.&nbsp;— 2-ге вид., перероб.&nbsp;— К.: Товариство «Знання», КОО, 1999.&nbsp;— с. 273</ref>

 

== Підсумки ==

Маніфестація 19 березня мала значний успіх, виявила високий потенціал українського національно-визвольного руху, на який змусила звернути увагу і російську революційну демократію. Через два дні після 19 березня Міська дума включила до складу депутатів Михайла Грушевського та [[Стешенко Іван Матвійович|Івана Стешенка]]. Голова [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]] назвав день проведення маніфестації найяснішим, найрадіснішим днем свого і українського життя взагалі. У своїх спогадах він констатував:

 

 

== Джерела інформації ==

* ''Солдатенко В. Ф.'' Українська революція. Історичний нарис: Монографія.&nbsp;— К.: Либідь, 1999.&nbsp;— 976 с. ISBN 966-06-0130-1

* ''[[Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна|Полонська-Василенко Н.]]'' Історія України: У 2 т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року.&nbsp;— 4-те вид., стереотип.&nbsp;— К.: Либідь, 2002.&nbsp;— 608 с.