Порцелянові іконостаси Міклашевського: відмінності між версіями

Сме це створило пістряву картину західноєропейського порцелянового виробництва, де національні рецептури відрізнялись від сусідніх. В декотрих країнах тривалий час так і не було створено аналогів зразкової китайської порцеляни, а існували імітації порцеляни (так звана порцеляна Медічі, [[Порцеляна Делфта]]). В Британії проблеми з порцеляновим виробництвом були такими неподолании, що вилились у особливий тип керамічного виробництва (яшмова маса та ін.), що в свою чергу зробилазробило кераміку Британії несхожою на континентальну.

Порцеляна Волокитинської мануфактури була аналогічною до китайської та віденської ([[Віденська порцеляна Аугартен]]). Вона пустотільна, наслідувала стилістику [[неорококо]], мала яскраві кольори мінеральних фарб, що не тьмяніли з часом. Окрім посуду[[посуд]]у волокитинські майстри дійшли до думки сторювати з порцеляни іконостаси[[іконостас]]и для православних храмів. Серед перших — [[іконостас]] ПоровськїПокровськї церкви в родинній садибі Андрія Міклашевського у селі Волокитине (тоді [[Чернігівська губернія]] України).

Деталі іконостасу створювали на окремих формах для отримання тонких шарів порцеляни, котру легше випалювати і поєднувати у композиції. Крихку порцеляну ріпиликріпили на дерев'яний каркас, котрого не було видно з підкупольного простору храму. З порцеляни були виготовлені царські врата, свічники (поставці), напівколони іконостасу, декор в стилі неорококо, що власним світським стилем викликав невдоволення віянвірян ( декоративні жіночі фігури у світському вбранні з [[декольте]] і східними тканинами). Розбиті рештки порцелянового іконостасу Волокитинської порцелянової мануфактури на початок 21 ст. утримують [[Шосткинський міський краєзнавчий музей]], Національний музей українського народного декоративного мистецтва в місті [[Київ]].

Більше пощастило посуду[[посуд]]у і світським виробам Волокитинської мануфактури, котра розійшлась світом і котру збеігаютьзберігають в [[музей|музеях]] Сум, Харкова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, [[Париж]]у, [[Будапешт]]у, також в [[Фінляндія|Фінляндії]] та [[Сполучені Штати|Сполучених Штатах]] <ref>Стаття «Від мініатюри — до іконостаса», «Україна Молода» від 29.09.2011.</ref>.