Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької: відмінності між версіями

| назва =Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької

| зображення = Львівська опера. Театр опери та балету, Свободи пр., 28 ALX 9980 01.JPG

| підпорядкування =

| широта =

 

Відкрився [[театр]] для глядача [[4 жовтня]] [[1900]] р. прем'єрою лірико-драматичної опери «Янек» Владислава Желенського — про життя карпатських верховинців. Головну партію співав український тенор [[Олександр Мишуга]]. В урочистому відкритті взяли участь письменник [[Генрик Сенкевич]], композитор [[Падеревський|Ігнацій Ян Падеревський]] та делегації з різних європейських театрів.

 

=== Австро-Угорщина й Польща ===

 

=== Роки незалежної України ===

 

У травні [[1999]] р. [[театр]] став важливим об'єктом Шостої Зустрічі Президентів країн Центральної Європи у [[Львів|Львові]]: [[Болгарія|Болгарії]] — [[Петро Стоянов|Петер Стоянов]], [[Румунія|Румунії]] — [[Еміл Константінеску]], [[Угорщина|Угорщини]] — [[Арпад Ґьонц]], [[Австрія|Австрії]] — [[Томас Клестіль]], [[Словенія|Словенії]] — [[Мілан Кучан]], [[Чехія|Чехії]] — [[Вацлав Гавел]], [[Німеччина|Німеччини]] — [[Роман Герцоґ]], [[Україна|України]] — [[Леонід Кучма]] та [[Польща|Польщі]] — [[Александр Квасневський]]. Ця історична зустріч президентів сприяла другому оновленню театру. У тому ж році до саміту президентів Центральної Європи будівля театру /інтер'єр та екстер'єр/ були оновлені з використанням сучасних матеріалів та технологій.

 

== Історія будівництва та реконструкцій ==

[[1892]] року закінчувався 50-літній привілей на використання містом [[Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької|давнього театру]], що належав фундації [[Станіслав Скарбек|Станіслава Скарбека]]. Задовго до цієї дати розпочались пошуки місця під будівництво нового міського театру. У [[Політехнічне товариство у Львові|Політехнічному товаристві Львова]] відбувалась публічна дискусія. Розглядались ділянки на місці колишнього [[Низький замок|Низького замку]], площі Святого Духа (нині площа Підкови), площі Голуховських, [[Парк імені Івана Франка (Львів)|парку Костюшка (нині парк ім. Івана Франка)]], [[Площа Генерала Григоренка|площі Смольки (нині Генерала Григоренка)]], [[Площа Галицька (Львів)|площі Галицької]], Губернаторських Валів (територія між вулицями Винниченка і Підвальною). Кожна з ідей упиралась у потребу викупу доволі дорогих ділянок, часто зі знесенням вже існуючих споруд, таких як наприклад дім Зиберта (нині відомий як готель «Відень»), [[Палац Бесядецьких|Палацу Бесядецьких]], [[Порохова вежа|Порохової вежі]] з [[Львівська спеціалізована загальноосвітня школа № 8|гімназією]] чи частини оборонних споруд [[Костел і монастир бернардинів (Львів)|бернардинського монастиря]]. При цьому цінність пам'яток не бралась до уваги — характерна особливість містобудівних проектів того часу. Але брак коштів унеможливив будь-який з варіантів.

 

 

=== Інтер'єр ===

Проект інтер'єру театру також виконано [[Зиґмунт Ґорґолевський|Зиґмунтом Ґорґолевським]]. Живопис та скульптура створені цілою плеядою тогочасних живописців та скульпторів. Для збереження цілісності задуму і стилістичної єдності творів мистецтва, для кількох основних приміщень було призначено художніх керівників. Дискусійним було питання живописної техніки — фресковий живопис, темпера, казеїнові фарби, енкаустика чи мінеральні фарби кайма. Врешті театральним комітетом обрано техніку олійного живопису на бельгійському полотні, яке в подальшому було наклеєне на бетонні стіни та склепіння.

 

[[1984]] року в овальних нішах чотирьох глухих арок встановлено погруддя Шевченка (скульптор [[Чайка Яків Ілліч|Яків Чайка]]), Франка ([[Мисько Еммануїл Петрович|Еммануїл Мисько]]), Міцкевича ([[Садовський Йосип Антонович|Йосип Садовський]]), Пушкіна (Олександр Пилєв). Підлогу вимощено керамічною плиткою, що імітує мозаїку, виконаною учнями [[Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша|Промислової школи]], керівником якої на той час був Зиґмунт Ґорґолевський. Після раптової смерті Ґорґолевського [[1903]] року над входом до зали глядачів встановлено його барельєфний портрет, авторства Юліуша Белтовського. Під портретом&nbsp;— роки будівництва театру: [[1897]]–[[1900]]. [[2011]] року у вестибюлі, у полі стіни між входами театру встановлено білу мармурову пам'ятну таблицю [[Іван-Павло II|Івану Павлу II]] (скульптор [[Скакун Ярослав Іванович|Ярослав Скакун]]).<ref>Папа Іван Павло II в Опері // [[Експрес (газета)|Експрес]], додаток «Львівські новини».&nbsp;— 17 листопада 2011.&nbsp;— №&nbsp;129 (6054).&nbsp;— С. 10.</ref>

 

;Фойє

Два входи другого поверху вестибюлю провадять у фойє розмірами 7,5 на 35&nbsp;м, поділене арочними проходами на два менших та одне більше центральне приміщення. На північній та південній стінах змонтовано по чотири великих дзеркала, через що фойє відоме також під назвою «Дзеркальна зала». З приміщення можна вийти на лоджію головного фасаду з видом на [[Проспект Свободи (Львів)|проспект Свободи]]. Над архівольтами бічних аркових проходів зали знаходяться дві алегоричні двофігурні скульптурні групи [[Війтович Петро|Петра Війтовича]]: Кохання та Ревнощі, Пиха та Материнство. У супрапортах над дзеркалами чотири алегорії пір року, виконані живописцем Марцелієм Гарасимовичем. Цей же художник виконав і символічні «Частини світу» над дзеркалами бічних частинах фойє. На стропах живописець Юліуш Зубер у видовжених форматах зобразив сцени з популярних вистав кінця [[XIX]]&nbsp;ст.: «Краков'яки і гуралі» та «Карпатські гуралі» (драматург Юзеф Коженьовський), «Відмова грецьких послів» ([[Ян Кохановський]]), «Балладина» ([[Юліуш Словацький]]). Станіслав Дембіцький є автором чотирьох дещо менших сюжетів на стропах&nbsp;— алегорії Кохання і Покори, Героїзму, Мудрості, Справедливості. На стелі знаходиться також три великих картини Дембіцького&nbsp;— «Поезія», «Музика», «Хореографія». Оформлення фойє відбувалось під загальним керівництвом Станіслава Дембіцького. У цьому йому допомагали Станіслав Батовський-Качор, Дамази Котовський, Валерій Крицінський. У [[2000-ні|2000-х]] роках у дзеркальній залі встановлено погруддя Соломії Крушельницької, Олександра Мишуги, Модеста Менцинського, Євгена Лисика, Ярослава Вощака виконані в бронзі [[Скакун Ярослав Іванович|Ярославом Скакуном]]<ref>''Марчук&nbsp;О.'' Галерея пам'яті особистостей у Львівській опері // [[Віче (журнал)|Віче]].&nbsp;— 2012.&nbsp;— №&nbsp;1 (72).&nbsp;— С. 72.</ref>.

 

;Зала глядачів

Зала глядачів чотириярусна, у плані має форму ліри. Має 44 ложі і розрахована на 1002 осіб. «Сліпих» і «глухих» місць немає. Арку сцени увінчують фігури генія і ангела з [[Герб Львова|гербом Львова]]. Автор&nbsp;— Петро Війтович. Металеву протипожежну завісу, що відділяє зал від сцени, розписав Я. Дюлль. Розпис представляє краєвид Львова зі сторони Стрийського узгір'я.

Керівництво оздобленням зали глядачів здійснював Станіслав Рейхан. Його особиста робота&nbsp;— плафон із зображенням «Тріумфу Слави» знаходиться над оркестром. Головний круглий плафон над залом поділений на десять секторів. У кожному з них зображено алегоричні фігури: «Грація» (Едвард Печ), «Музика» (Олександр Августинович), «Танець» (Зигмунт Розвадовський), «Критика» (Тадеуш Рибковський), «Драма» (Л. Колер), «Натхнення» (Олександр Августинович), «Вакханка» ([[Батовський-Качор Станіслав|Станіслав Батовський]]), «Невинність» (Тадеуш Попель), «Ілюзія» (Антоній Стефанович) і «Правда» (Тадеуш Попель). Плафон також прикрашено десятьма медальйонами з портретами видатних польських акторів і актрис. Автори медальйонів&nbsp;— Едвард Подгурський і Петро Гарасимович<ref name="RL"/>.