Телеграфний зв'язок: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Avatar6 (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Відредагував кілька орфографічних помилок та переклав слова, що були російською українською |
||
Рядок 26:
Численні спроби здійснити цю ідею звелися до розробки Двох типів передавачів:
* 1) з механізмом для попереднього накопичення кодових комбінацій,
* 2) з управлінням не рукою телеграфіста, а заздалегідь
Різні варіанти передавачів з механізмами для попереднього накопичення кодових комбінацій пропонувалися ще в середині XIX століття Сіменсом, Потсом, Клейншмідтом, Мурреєм, Смітом, Ерхардом і десятками інших винахідників. По конструкції вони були дуже різноманітні, але загальний принцип цих пристроїв був єдиним, і полягав у тому, що набір телеграфістом кодових комбінацій попередньо фіксувався і сама передача вже здійснювався спеціальним механізмом
Попередня підготовка перфорованої стрічки підвищила швидкість телеграфної передачі, так як на неї вже не накладалися які б то не було
Перший практично придатний пристрій для телеграфування з попередньою підготовкою перфорованої стрічки за нерівномірного коду було розроблено Ч. Уїтстоном у [[1858]] р. Проте винахіднику не вдалося його відразу ввести в експлуатацію. Істотно більш складним було створення приймального апарату. Тільки після того як Уїтстон створив спеціальний приймач (ресивер) з двополюсним швидкодіючим поляризованим [[електромагніт]]ом, йому вдалося довести всю систему в цілому до придатного для експлуатації стану і в [[1867]] р. вперше встановити її для обслуговування діючої лінії. У 60-70-х роках XIX ст. на винахід автоматичного телеграфу Ч. Уїтстон отримав в Англії ряд патентів.
Рядок 54:
Ще в [[1853]] р. англійський винахідник Фармер вказав на те, що телеграфіст після передачі кожного сигналу робить паузу. Яка б мала не була ця пауза, вона завжди достатня, щоб в цей проміжок передати додатково ще кілька сигналів. Ґрунтуючись на цих спостереженнях, Фармер запропонував приєднати до одного дроту кілька передавачів, використовуючи цей єдиний провід для подачі телеграфної інформації від кожного передавача по черзі за допомогою спеціального пристрою — розподільника.
Перша серйозна спроба реалізувати ідею Фармера належить англійському механіку Д. Бернету. У 1860 р. він вперше розробив спеціальну клавіатуру для спільної роботи передавачів
У 1863 р. російський винахідник
▲У 1863 р. російський винахідник Струбинский і в 1872 р. німецький винахідник Б. Майєр розробили подібні системи апаратів для нерівномірного коду. Ці винаходи сприяли подальшому розвитку ідеї, але практично ще не вирішували задачу, так як, ґрунтуючись на нерівномірному коді, давали порівняно невеликий виграш в ущільненні передачі, що не виправдовувало порівняльну складність апаратури.
У 1872 р. французький механік [[Бодо Жан Еміль|Е. Бодо]] зробив спробу здійснити дворазову передачу, пристосувавши для цієї мети апарати Юза, але лише переконався при цьому, що апарати імпульсного коду в ще меншому ступені, ніж апарати нерівномірного коду, дозволяють реалізувати вигоди послідовного телеграфування. Узагальнивши отримані ним результати та досвід попередників, Бодо поклав в основу своєї подальшої роботи п'ятизначний код і в [[1874]] р. запатентував перший практично придатний дворазовий апарат, а в [[1876]] р. — п'ятиразовий апарат; в 1877 р. [[Бодо (апарат)|апарати Бодо]] були офіційно введені у Франції, а потім отримали широке поширення в інших країнах.
Рядок 63 ⟶ 64:
Бодо присвятив телеграфії все своє життя. Він не тільки зумів блискуче вирішити завдання послідовного багаторазового телеграфування, але і створив дешифратори, друкуючі пристрої та розподільники.
Якщо Шилінг ввів в
Нарешті, Бодо знайшов такі способи підтримки синхронізму між передавачем однієї станції і приймачем іншого, які забезпечували надійну роботу літеродрукуючих апаратів на лініях значної протяжності.
Таким чином, роботи Бодо склали найважливіше досягнення телеграфії у другій половині XIX ст.
Визнаючи високі заслуги Жана Еміля Моріса Бодо, Міжнародний комітет з телеграфії в 1927 р. присвоїв одиниці швидкості телеграфування назва '''[[бод]]'''.
Рядок 134 ⟶ 136:
Для передачі дискретних сигналів можуть бути використані аналогові канали зв'язку.
Сигнали, що відображають дискретні повідомлення називаються '''дискретними''', а канал зв'язку, що забезпечує передачу цих повідомлень, називають '''
'''Тональне телеграфування''' — частотне телеграфування, при якому [[Канал тональної частоти|частота змінного струму знаходиться в смузі 300 — 3400 Гц]].
Рядок 144 ⟶ 146:
'''Використання [[Канал тональної частоти|каналу ТЧ]]''' для передачі телеграфної чи фототелеграфної інформації називають '''вторинним [[ущільнення]]м'''.
'''Швидкістю телеграфування''' називається максимальне число елементарних посилок, яке може бути передано [[Телеграфний апарат|
'''n=(N*K)/t=(400*7.5)/60=50 Бод''', де:
Рядок 158 ⟶ 160:
'''Коди бувають''' нерівномірні (код Морзе), і рівномірні (п'яти елементний міжнародний код № 2).
В рівномірному коді будь знак позначається за допомогою струмових і
Телеграфним кодом називається умовне позначення знаків ([[Буква|букв]], [[цифра|цифр]], [[Розділовий знак|розділових знаків]]) певними комбінаціями посилок електричного [[струм]]у.
Рядок 164 ⟶ 166:
Спосіб передачі ТГ інформації може бути однополюсними посилками або двополюсного посилками.
Кількість різних комбінацій
'''P=m^n, де:'''
Рядок 179 ⟶ 181:
* — пробіл і т. д.
МКТ-2
== Див. також ==
| |||