Відмінності між версіями «Шумбар»

27 байтів вилучено ,  2 роки тому
м
clean up, replaced: року у селі → року в селі, в св → у св (2) за допомогою AWB
м (→‎Соціальна сфера: правопис, replaced: торгівельні → торговельні за допомогою AWB)
м (clean up, replaced: року у селі → року в селі, в св → у св (2) за допомогою AWB)
}}
 
'''Шу́мбар''' — [[село]] [[Шумський район|Шумського району]] [[Тернопільська область|Тернопільської області]]. Колишнє [[містечко]]. Розташоване на [[річка|річці]] [[Вілія (річка)|Вілія]], в центрі району. Центр сільради, якій підпорядковане с. [[Новостав]].
 
Населення — 819 осіб ([[2007]]).
 
== Археологічні відомості ==
 
== Історія ==
Перша писемна згадка&nbsp;— [[1513]] року, коли король Польщі та великий князь Литви [[Сигізмунд I Старий|Сігізмунд І Старий]] надав містечко у власність [[підскарбій|підскарбію]] литовському [[Богуш Михайло Боговитинович|Богушу Михайлу Боговитиновичу]]<ref>{{SgKP|IX|351|Rachmanów}}.— S. 351. {{ref-pl}}</ref>. Його нащадки, що були дідичами містечка, стали носити прізвище ''Шумбарський'', з яких Вацлав Боговитин був чоловіком доньки [[житомир]]ського старости [[Чорторийська Софія Михайлівна|Софії Михайлівни Чорторийської]].<ref>[http://mariusz.eu.pn/genealogia/rody/czartoryscy01.html#E1 Książęta Czartoryscy (01)] {{ref-pl}}</ref>
 
Від XVIII ст. до [[1832]] з перервами діяв [[Шумбарський тринітарний монастир]].
 
17-18 ст. Шумбар&nbsp;— [[містечко]]. Раніше поблизу Шумбара знаходилось село та маєток [[кутно (село)|Кутно]].<ref>{{SgKP|IV|963| Kutno}}.— S. 963. {{ref-pl}}</ref>
 
Діяли [[Просвіта (товариство)|«Просвіта»]] та інші товариства.
У німецько-радянській війні на стороні [[ЧА]] боролося 285 жителів, 87 з них загинуло, 103 нагороджено орденами та медалями Союзу РСР.
 
У вересні 1948 року ув селі організовано місцевий колгосп.
 
== Пам'ятки ==
Через деякий час делегація від жителів села поїхала у Москву і повернулась з хорошими новинами. Нарешті дозвіл, оформлений належним чином був у їхніх руках. Про будівництво храмів у цей період в тодішній державі і мови не могло бути, а шумбарцям дозволили&nbsp;— і це було майже диво.
Далі справа просувалась швидше. Ярослав Пилипович Чумак поїхав у Тернопіль до своїх родичів (до речі вони пожертвували на будівництво нашої церкви 1,5 тисячі радянських рублів) і ті влаштували йому зустріч з архітектором. Цей спеціаліст лише на звичайному аркуші паперу накреслив план майбутньої будівлі. Зробити це законним шляхом якщо і вдалося б, то забрало б дуже багато часу. Повернувшись додому, Ярослав Пилипович разом з інженером-будівельником Лесиком Василем Володимировичем та першокласним столяром Мукомелою Данилом Іларіоновичем удосконалили цей план і почалось будівництво церкви.
14 серпня 1988 року у день мч. Макавіїв освятили місце будівництва і заклали перший камінь, а 15 серпня почали робити фундамент. Люди з надзвичайною енергією і оптимізмом, можна сказати, навіть цілодобово працювали на будівництві. Не рахувалися з коштами грошей давали скільки хто міг, в міру виникнення потреб. Були, правда, ще деякі конфлікти з владою в процесі будівництва або з окремими водіями, які не хотіли везти будівельні матеріали, дізнавшись, що це на будівництво храму. Але люди, окрилені надією і близьким звершенням своєї мрії, швидко усували всі негаразди і робота не зупинялася. Кожного дня повинно було працювати двадцятеро людей, окрім основних мулярів&nbsp;— спеціалістів, теж, до речі, корінних шумбарців, але були й такі, що приходили кожного дня, не чекаючи своєї черги, залишаючи незробленою домашню роботу. Трудилися всі&nbsp;— і чоловіки і жінки, а пізніше навіть і діти, коли з'явилась й для них робота. У будні всі працювали з надлюдськими зусиллями, а ву свята знову приходили на будівництво і серед куп піску, побитої цегли і мулярського риштовання, як завжди, відправляли службу Божу, але вже у своєму храмі.
Так, завдяки надприродним зусиллям мешканців села і православним християнам Шумського району, які допомогли фінансово (делегації від сіл самі приносили гроші) 23 вересня закінчилось будівництво зруба будівлі. Сотні нюансів, які виникали в процесі будівництва люди усували і вирішували лише своїм розумом і своїми силами. Так, наприклад, коли прийшла пора виробляти карниз&nbsp;— робота на деякий час зупинилась. Майстри викладали на землі цеглинами різні варіанти форм карнизу. І тільки після того, як визначили котрий найкращий з них&nbsp;— почали вимуровувати його на зрубі. 28 листопада святкували закінчення всіх мулярських робіт.
Люди працювали з такою несамовитою енергією, що їх не зупинила навіть зима. Вони були мов одержимі ідеєю швидкого зведення храму. З початком холодів і морозів вони не припинили −47-свою роботу&nbsp;— будували верх. Працювали коли падав тихий лапатий сніг, і коли припікав морозець, і навіть тоді, коли дув холодний вітер, що немов погрожував змести людей із високої гори. Не раз із пограбілих від морозу рук теслі, що сидів «верхи» на латі випадав молоток, не раз задубілі від холоду ноги відмовлялись слухати свого господаря, коли потрібно було спускатись по височенній драбині на землю. І знову Господь став у помочі людям&nbsp;— послав не дуже жорстоку зиму, без майже сорокаградусних морозів, як у нас інколи буває. Та зима є зима. Посипав снігом січень, лютував вітрами лютий&nbsp;— а майстрі працювали і за цю одну зиму верх таки було зроблено. А навесні святили люди паску навколо вже свого, зовні майже закінченого храму.
 
Сьогодні церква&nbsp;— одна з найкращих в районі, де є все необхідне для відправлення служби Божої. Внутрішнє оздоблення церкви, виконане на належному рівні. Виблискує позолотою іконостас, в центрі якого над «царськими вратами» у розкішному вінку із білих троянд красується ікона Пресвятої Богородиці, відреставрована, позолочена і оформлена саме так, як і така ж ікона, що знаходилась на цьому ж місці в Свято&nbsp;— Лукінській церкві з 1906 по 1982 рік. Вона прикріплена на спеціально створеному пристрої, який дозволяє у певні свята або в особливих випадках опускати її додолу. Священик здійснює таїнство причастя із позолоченої чаші і благословляє парафіян хрестом із накладним зображенням розп'яття Ісуса Хреста, який також виблискує позолотою.
Заходиш у храм&nbsp;— і час ніби зупиняється. Ти зачарована багатством внутрішнього оформлення: різнобарвними вишитими рушниками, пишними квітковими гірляндами, білосніжними кружевами, оригінальним оздобленням кожної ікони . Ось священник закриває «царські врата», які теж сяють золотом, і ікона Пресвятої Богородиці повільно опускається додолу. Всі присутні стають навколішки і схиляють голову. Хор співає хвалебну пісню, а ікона опускається все нижче і нижче. Ця молитва заповнює весь храм, от вона, здається, вирвалась на волю і полетіла з високої гори, полинула понад селом, над полями і лісами, над усією землею. Яка це краса! А Божа Мати благословляє кожного хто перед нею приклоняється, все прощає і всім прощає, а, піднімаючись, дивиться на світ своїми святими очима. Вдивляєшся в них&nbsp;— і відчуваєш, як спокій поволі огортає душу, і повсякденні турботи здаються не такими болючими і важкими. Пригадуєш, як люди плакали на згарищі і як плакали, коли звели нову святиню. Змогли&nbsp;— бо вірили. І ми зможемо, потрібно лише вірити у Господа і ву свої власні сили.
Тепер у селі збудовано капличку, де щороку на Водохреще освячується вода. Роботи по оформленню виконував Мартинюк Микола Юхимович.
-->
{{reflist|1}}
 
== ЛітератураДжерела ==
{{Портал|Тернопільщина}}
* ''Бігус М. Бігус, Хаварівський Б. Хаварівський.'' Шумбар // {{ТЕС|3|654—655}}&nbsp;— С.&nbsp;654-655.
* {{SgKP|XII|71|Szumbar}}.&nbsp;— S. 71. {{ref-pl}}
 
{{Ukraine-geo-stub}}
{{Шумський район}}
 
 
{{Ukraine-geo-stub}}
 
[[Категорія:Села Тернопільської області]]
4090

редагувань