|
'''Весна́''' — одна з чотирьох [[пора року|пір року]] між [[зима|зимою]] і [[літо]]м.
{{otheruses|Весна (значення)}}
[[Файл:Galanthus nivalis.jpg|thumb]]
весна складається з трьох [[Місяць (календарний)|місяців]]: [[Березень|березня]], [[Квітень|квітня]] і [[травень|травня]]
'''Весна́''' — одна з чотирьох [[пора року|пір року]] між [[зима|зимою]] і [[літо]]м.
== Календарна весна ==
Календарна весна складається з трьох [[Місяць (календарний)|місяців]]: [[Березень|березня]], [[Квітень|квітня]] і [[травень|травня]] у північній та [[вересень|вересня]], [[жовтень|жовтня]] і [[листопад]]а у південній півкулі.
== Астрономічна весна ==
Астрономічна весна наступає пізніше за календарну:
{| class="wikitable" border="1"
|-
!
! [[метеорологія|Календарна]]
! [[астрономія|Астрономічна]]
|-
| [[Північна півкуля]]
| 1 березня — 31 травня
| [[Весняне рівнодення]] (20-21 березня) — [[літнє сонцестояння]] (20-21 червня)
|-
| [[Південна півкуля]]
| 1 вересня — 30 листопада
| [[Весняне рівнодення]] (22-23 вересня) — [[літнє сонцестояння]] (21-22 грудня)
|}{{Пори року}}
За кількістю енергії, що надходить від Сонця, рівнодення повинно бути серединою відповідних сезонів, однак затримка в змінах температури, обумовлена фізичними властивостями води та суші, затримує кліматичні зміни в порівнянні з астрономічними. Температурна затримка залежить від положення місцевості, тому в одних народів рівнодення розглядають як середину весни, в інших — початок.
== Весна в українській народній культурі ==
[[Закликання весни]] — один із найцікавіших звичаїв українського народу. Адже прихід весняного тепла давав поштовх початку нового хліборобського циклу та вливав потужний струмінь натхнення до селянської душі.
Народна уява створила поетичний образ весни-дівчини з вінком квітів, що «десь у садочку шиє сорочку», а інколи й у вигляді молодиці, що вже має або готується мати дочку:
: ''Ой весна, весна та весняночка,''
: ''Ой де ж твоя донька, та паняночка…''
Ця вродлива дівчина або молодиця дуже багата, від неї люди сподівалися щедрих дарів, а тому й виглядали її рано-вранці до сходу сонця: вибігали на горби, ставали на воротах, лізли на дах комори чи клуні і запрошували її піснями. Закликали весну зазвичай жінки, дівчата та діти.
Закличні обряди за своєю суттю складаються з дійств по закликанню птахів з теплого краю та, власне, закликання весни.
А ще За уявленнями наших предків в цей день прилітало сорок різних пташок з вирію. Птиця — це вісник весни-радості й взагалі вісник сонця. Вона побуває в повітрі, «у небі», й несе людям утіху з неба ж, від сонця.
А в собі носить яєчко — емблему сонця-життя, народження, воскресіння. Тому майже всі птахи надзвичайно цінувались у наших пращурів, та й тепер шануються. Був у давнину звичай тримати всю зиму пташатко в хаті, а на Благовіщення випускати на волю. Завжди ранньою весною прилітних птиць годували, годують й тепер. Птахи завжди були улюбленцями наших предків.
Протягом віків сформувався стрункий весняний обряд — закликання весни піснями, хороводами, іграми.
У обрядодії зустрічі птахів беруть участь дівчата і хлопці. Випікається весняне печиво у вигляді пташок- «жайворонків», голубків, які роздавали дітям… Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку (паняночку), прикрашали її стрічками й віночком. Взявши в руки «жайворонки», паняночка звертається до старшої жінки: Благослови, мати, Весну закликати!
Весну закликати, Зиму проводжати, Зимочку в візочку, Літечко в човночку!
Вийшовши за село, гурт заспівує: Ой ти весно, ти весна, Ти чого до нас прийшла?
Паняночка відповідає: Я прийшла до вас з теплом, Із зеленим житечком.
Обійшовши довкола, всі стають на пагорбі й закликають птахів: Із краю кураю
Пташок викликаю: — Летіть, жайворонки, До нашої сторонки, Спішіть, ластів'ята, До нашої хати — Весну зустрічати, Зиму проводжати!
Першими прилітають жайворонки (ще в XV? столітті це були свійські птахи), тому їм присвячено багато весняних співанок:
— Чом же ти, жайворонку, рано з Вирію прилетів, Іще по горах сніженьки лежать, Іще по долинах криженьки стоять! — Ой я тії сніженьки крильцями розжену, Ой я тії криженьки ніжками потопчу!
Звертаються також до соловейка:
— Ой ти соловейку, ти ранній пташечку, Ой чого так рано із Вир'ячка вийшов? — Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав, Дажбог мене вислав і ключики видав: З правої ручейки літо відмикати, З лівої ручейки зиму замикати.
А ще по горах сніги лежали, А по дорогах криги стояли.
Я тії сніги ніжками потопчу, Я тії криги крильцями поб'ю, І кубелечко я собі зів'ю, І в кубелечку діток наведу.
У веснянках звучать звертання і до гусей, качок, лелек, зозуль, ластівок. Їм ставлять запитання про майбутній урожай, просять принести тепле літечко.
Лелеко-лелеко, до осені далеко?
Або: Чорногузу, дядьку, Зроби мені хатку, І ставок, і млинок, І вишневенький садок.
Або: Ой вилинь, вилинь, гоголю, Винеси літо з собою, Винеси літо-літечко
І зеленеє житечко.
Весна час пробудження природи. Тому молодь збиралася в лугах, біля річок, водили хороводи, проводили весняні ігри. До наших днів збереглися такі ігри, це і «Довга лоза», і «Котик і мишка», і «Подоляночка», які супроводжувалися піснями. Період від Стрітення (зустрічі зими з весною) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства. Остаточний прихід весни припадав на Благовіщення і закінчувався літнім сонцестоянням — на Купайла. Відоме таке прислів'я — «До Благовіщення кам'яна весна».
Вилети, гулю, горою, Винеси літо з собою.
Вилетіла гуля горою — Винесла літо з собою
*
== Загукання пташок з Вирію ==
Птахи — провісники весни, що за уявленнями наших предків її приносили на своїх крилах із вирію — царства вічного літа, уявлялися втіленням душ померлих, посередниками між небом і землею, світом цим і потойбічним. Два споконвічні контрасти: світло й темрява, тепло й холод, радість і смуток… Але за справедливим законом життя кінець породжує початок, світло перемагає темряву, радість розвіює смуток, тепло перемагає холод.
: ''Пташок викликаю з теплого краю,
: Летіть, соловейки, на нашу земельку,
: Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!
:: Волинь, вилинь, гоголю! Винеси літо з собою!
:: Винеси літо, літечко, зеленеє житечко,
:: Хрещатий барвіночок, запашний васильочок!''
На '''Сорок святих''' (9 березня) печуть із тіста коржики у формі пташок пташок на честь жайворонків, що тоді вилітають із вирію.
Селяни по жайворонках ворожать на врожай: якщо жайворонки летять високо над землею, то це вони «до Бога летять молитися» — буде врожай на збіжжя. Якщо ж вони летять над землею низько, то це вони «загубили ціп по дорозі» — буде неврожай.
Якщо хлопці помітили лелеку, то показували йому свяченні коржики, випечені спеціально для цього, й кричали: «Бусень, бусень! На тобі голвоту, а ти мені жита копу»!
Коли діти бачили диких гусей, то підкидали угору солому і гукали: «Гуси, гуси, нате вам на гніздечко, а нам на здоров'ячко!» або «Гуси, гуси, вам на гніздо, ша на на тепло!» Цю солому матері збирають і кладуть на гніздо під квочку — «щоб курчата водились».
Діти носили у руках зроблену з дерева ластівку, ходили з нею від хати до хати й прославляли весну.
Існує також традиція, що 19 березня із вирію до нас прилітають лелеки. Відомо, що ці птахи поселяються тільки на домівках добрих людей, приносячи їм щастя і радість. Приліт чорногузів пов'язують не тільки з приходом весни, а й з «поповненням» у сім'ях. Здавна збереглися легенди, що лелеки приносять дітей…
== Закликання весни ==
Весна — час пробудження природи. Тому молодь збиралася в лугах, біля річок, водили хороводи, проводили весняні ігри. До наших днів збереглися такі ігри, як «Довга лоза», «Котик і мишка», «[[Подоляночка]]», які супроводжувалися веснянками.
Веснянки (гаївки, гагілки, ягілки) — назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай.
Окремі танцювальні рухи нагадували оранку, сівбу руками, поління, косіння тощо. Слова пісні пояснювали ці рухи: «А ми просо сіяли, сіяли», «Ось так, ось так рвуть мак» та інші. У західних регіонах України веснянки називають гагілками, гаївками. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.
Період від Стрітення (зустрічі зими з літом) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства. Остаточний прихід весни припадав на Благовіщення і закінчувався літнім сонцестоянням на Купайла. Відоме таке прислів'я: «До Благовіщення кам'яна весна».
Жінки у цей день закінчивши ткати полотно, виходять із шматком натканого в поле, вклоняються на всі боки і, повернувшись обличчям до схід-сонця, кажуть: «Ось тобі, мати-весна, нова обновка!» Після цього розстеляють шматок полотна, кладуть на нього пиріг і йдуть геть з надією, що льон і коноплі цього літа вродять добре.
Закликати весну могли і на Сорочини (9 березня), і на Явдохи (14 березня) або й на Теплого Олекси (30 березня). Часто бувало, що ще й сніг лежав.
Закликання весни, символу життя, поєднане із вигнанням зими — смерті. Наші предки обожнювали воскресіння Природи й вірили, що з нею пробуджуються, виходять «на цей світ», розважаються і бенкетують разом із живими душі померлих родичів.
Вшановуючи кожне божество весняного циклу, наш пращур не обділив увагою й божество зимове. Обряд поховання Зими — Смерті у вигляді «Морени», по-народному «Марини», чи просто «Мари», що морила землю стужею, а людину хворобою й голодом, сповнений глибокого драматичного змісту.
== Джерела ==
* «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Книга II», Степан Килимник, Київ «Обереги» — 1994;
* «Українська міфологія», Валерій Войтович, Київ «Либідь» — 2005.
* «Дванадцять місяців», Василь Скуратівський, Київ «Веселка» — 1993
== Посилання ==
{{Інші проекти
|Тема = Весна
|Портал =
|Вікісловник = Весна
|Вікіпідручник =
|Вікіцитати = Весна
|Вікіджерела =
|Вікіновини =
|Вікісховище = Category:Spring
|Метавікі =
|Проект =
}}
* [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=33783 ВЕСНА́] // [[ЕСУ]]
* [http://www.meteo.gov.ua/ Український гідрометеорологічний центр]
{{Погода}}
{{stub}}
[[Категорія:Пори року]]
| 