Ы: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення |
доповнення, оформлення, уточнення |
||
Рядок 4:
}}
'''Ы, ы''' («ы», «и») — [[кирилиця|кирилична]] [[літера]]. Відома також під назвою '''єри́'''. 28-а літера [[білоруська абетка|білоруської кириличної]] та 29-а літера [[російська абетка|російської абетки]]. В інших слов'янських кириличних абетках відсутня (хоча в [[південнослов'янські мови|південнослов'янських мовах]] різниця між звуками [Ы] та [И] усунулась, літеру '''Ы''' із [[сербська кирилична абетка|сербської]] та [[болгарська абетка|болгарської абеток]] було вилучено лише в [[XIX]] столітті). Позначає голосний [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]], який існував іще в [[праслов'янська мова|праслов'янській мові]] — вимовляється близько до [[Неогублений ненапружений голосний переднього ряду високого підняття|[ɪ]]] (українського «[[и]]»), але з язик відсувається глибше, припідіймаючись до [[піднебіння]]. У транскрипції праслов'янської мови для позначення цього звука використовується латинська ''y'', цією ж літерою прийнято передавати кириличне «ы» у латинській транслітерації.
Нині '''Ы''' вживають також у багатьох абетках неслов'янських мов.
Рядок 17:
У російській абетці використовується для передавання звука [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]] — неогубленого голосного середнього ряду високого підняття, який зберігся у російській мові з праслов'янських часів. Згідно з [[Московська фонологічна школа|Московською фонологічною школою]], самостійна фонема /ɨ/ у сучасній російській відсутня, а [ɨ] є всього лиш [[алофон]]ом фонеми /i/ після твердих приголосних<ref name="Мусатов">{{книга|автор=Мусатов В. Н.|заголовок=Русский язык: Фонетика. Фонология. Орфоэпия. Графика. Орфография|посилання=https://books.google.com/books?id=Dni4BgAAQBAJ&pg=PA141|видання=2-е изд.|місто=М.|видавництво=Флинта|рік=2012|сторінки=141—143}}</ref>. Проте [[Ленінградська фонологічна школа|Петербурзька фонологічна школа]] розглядає /ɨ/ як окрему фонему<ref name="Мусатов" />.
* Після шиплячих «ы» ніколи не пишеться, замінюючись «и». Після «ц» у сучасному правописі «ы» пишеться лише в небагатьох винятках (''цыпленок, цыган, цыц, на цыпочках'').
* На початку слів і після голосних «ы» пишеться лише у запозичених словах і назвах (''ыр, ынджера, Ыгыатта, Ыджыдпарма, Джайаыл, Суыкбулак, Хабырыыс
* Після задньоязикових «ы» пишеться лише в запозиченнях, іншомовних назвах (''кок-сагыз, акын, такыр, Мангышлак, Кызыл, Архыз''), а також у питомо російських простомовних формах слів (''Кыся, Олегыч, Маркыч, Аристархыч''), звуконаслідуваннях (''гыгыкать, кыш''). Хоча в сучасній російській мові задньоязикові можуть бути й твердими, й м'якими, на письмі вживається переважно «и». При цьому вимова складів '''ги''', '''хи''', '''ки''' може бути різною. Сполучення задньоязикових з наступним голосним переднього ряду [[Неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[і]]] у східнослов'янських діалектах стало можливим лише у 13-14 ст., доти відбувалася їхня палаталізація і перехід у «зі», «сі», «ці».
{{Див. також|Друга палаталізація|Третя палаталізація}}▼
'''Білоруська мова'''<br/>
* У білоруській мові також передає звук [ɨ], який може походити й від праслов'янського ''*y'', так і від інших голосних після стверділих «р», «ч»: ''бегчы'' (< {{lang-x-slav|*běgti}}), ''крыніца'' (< ''*krьnica/*krinica'').
Рядок 30:
Відмінністю від староцерковнослов'янської орфографії є те, що в сучасній церковнослов'янській прийняті написання '''ги''', '''ки''', '''хи''' на місці староцерковнослов'янських '''гы''', '''кы''', '''хы''' ({{lang-cu|Кыевъ}}, але сучасне [[церковнослов'янська мова|церк.-слов.]] Кіевъ).
▲{{Див. також|Друга палаталізація}}
=== В абетках для неслов'янських мов ===
| |||