Українсько-німецькі відносини: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 29:
Німецько–українські взаємини не розвивалися інтенсивно. Певний час Німеччина разом з іншими країнами Заходу розглядала вирішення європейських проблем, а також формування відносин з СНД, в тому числі й з Україною, виключно у контексті взаємин з Російською Федерацією. Наприкінці 1992 – на початку 1993 рр. урядові кола ФРН остаточно визначилися щодо помилковості орієнтації на Росію і необхідності розглядати відносини з Україною як самостійний і окремий напрямок німецької зовнішньої політики‚ оскільки без суверенної України неможливо зберегти той статус–кво, який склався в Європі після об’єднання Німеччини, розвалу ОВД, а потім – й СРСР <ref name=":0">Кривонос Р.А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський ун-т”, 2004. – С. 73-75.</ref>.
Врахування об’єктивного стану перехідного періоду і нових геополітичних реалій спонукало урядові кола обох держав до формування політико–правових засад двосторонніх відносин. У цей період розпочалося підписання широкого кола міждержавних угод
У ході візиту канцлера було підписано ''Спільну Декларацію про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччиною'' та ''Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки''
У ''Спільній Декларації'' обидві сторони підкреслювали, що вони впевнені у необхідності будівництва нової, об’єднаної на основі спільних цінностей Європи і перетворення її на континент миру, безпеки і співробітництва. Дві країни виступили з твердими намірами будувати взаємовідносини на обов’язковій міжнародно–правовій основі, керуючись при цьому принципами рівності, недискримінації та взаємної вигоди
У ''Договорі про розвиток широкомасштабного співробітництва'' вказувалося, що договірні сторони сприятимуть торгівлі та співробітництву між підприємствами й організаціями обох держав шляхом належних заходів на основі національних законодавств і згідно з міжнародними зобов’язаннями. Сторони зобов’язалися надавати гарантії для експортних кредитів на максимально сприятливих умовах, дотримуючись засад національного і міжнародного права
Оцінюючи ці два документи, необхідно зазначити, що й дотепер ці дві угоди продовжують залишатися найважливішими договірно–правовими засадами німецько–українського співробітництва<ref name=":0" />.
| |||