Старобілоруська мова: відмінності між версіями

Згодом білорусько-український діловий стиль старобілоруської мови («[[руська мова]]») став офіційною мовою ВКЛ, що було законодавчо оформлено в Статутах 1566 і 1588 (див. [[Статути Великого князівства Литовського]]). Протягом 15—17 ст. старобілоруською мовою з'явилися численні жанрово різноманітні твори — документи великокнязівської канцелярії, статути, судебники, договори, грамоти, привілеї, інвентарні описи, актові матеріали судів, міських управ, магістратів та ін., релігійно-полемічна література, а також твори світської літератури (літописи, хроніки, хронографи, мемуарна література, перекладні повісті, оригінальні поетичні твори тощо). На основі старобілоруської мови виникло білоруське книгодрукування (білоруський першодрукар [[Франциск Скорина]] 1517—19 прокоментував і видав у [[Прага|Празі]] 23 книги [[Біблія|Біблії]] мовою, наближеною до старобілоруської мови). Навчальну й проповідницьку літературу друкували у Вільні, Єв'ї (нині м. [[Вевіс]], Литва), Кутеїнському монастирі ([[Орша]]; нині місто Вітебської обл.), Несвіжі[[Несвіж]]і (нині місто Мінської обл., Білорусь). Від серед. 17 ст. старобілоруська мова як офіційна була майже повністю витіснена з ужитку польською мовою, а з початку 18 ст. вона існувала лише в народно-діалектному варіанті. У 19 ст. відбувалося формування [[білоруська мова|білоруської національної мови]].