Відмінності між версіями «Старобілоруська мова»

оформлення
(оформлення)
'''Старобілоруська мова''' — мова [[Білоруси|білоруської]] народності 14—18 ст.; існувала в усній народно-діалектній і книжній літературно-писемній формах. У білоруській традиції «старобілоруська мова» — офіційна назва староукраїнської або руської мови.
'''Старобілоруська мова''' — мова [[Білоруси|білоруської]] народності 14—18 ст.; існувала в усній народно-діалектній і книжній літературно-писемній формах. Народно-діалектна '''С.м.''' виникла на основі територіальних діалектів старобілоруських земель, які в 13—14 ст. увійшли до складу [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]], і стала засобом щоденного спілкування білоруського населення та мовою багатого й розмаїтого фольклору. Основні її особливості: [[акання]] і [[якання]], [[дзекання]] і [[цекання]], тверді шиплячі та «р», фрикативний «г», перехід у певних позиціях приголосних «в» та «л» в «[[Ў|ў]]», розвиток «-ри-», «-ли-» на місці сполучень плавних із редукованими («грымець», «глытаць»), [[кличний відмінок]] іменників тощо. Літературно-писемна '''С.м.''' розвивалася в 13—15 ст. на базі [[Давньоруська мова|давньоруської]] писемно-літературної мови через її поступове насичення білоруськими рисами. Першою відомою датованою пам'яткою '''С.м.''' з рисами живої [[Білоруська мова|білоруської мови]] вважається договірна грамота смоленського князя Мстислава Давидовича з Ригою і Готським берегом 1229. Остаточно сформувалася в актовій писемності [[ВКЛ]] на основі північно-східних говірок (Вільня (нині м. Вільнюс), Полоцьк, Вітебськ (нині місто і центр Вітебської обл., Білорусь), Смоленськ; нині місто в РФ). Згодом білорусько-український діловий стиль '''С.м.''' («[[руська мова]]») став офіційною мовою ВКЛ, що було законодавчо оформлено в Статутах 1566 і 1588 (див. [[Статути Великого князівства Литовського]]). Протягом 15—17 ст. старобілоруською мовою з'явилися численні жанрово різноманітні твори — документи великокнязівської канцелярії, статути, судебники, договори, грамоти, привілеї, інвентарні описи, актові матеріали судів, міських управ, магістратів та ін., релігійно-полемічна література, а також твори світської літератури (літописи, хроніки, хронографи, мемуарна література, перекладні повісті, оригінальні поетичні твори тощо). На основі '''С.м.''' виникло білоруське книгодрукування (білоруський першодрукар [[Франциск Скорина]] 1517—19 прокоментував і видав у Празі (Чехія) 23 книги Біблії мовою, наближеною до '''С.м.'''). Навчальну й проповідницьку літературу друкували у Вільні, Єв'ї (нині м. Вевіс, Литва), Кутеїнському монастирі (Орша; нині місто Вітебської обл.), Несвіжі (нині місто Мінської обл., Білорусь). Від серед. 17 ст. '''С.м.''' як офіційна була майже повністю витіснена з ужитку польською мовою, а з поч. 18 ст. вона існувала лише в народно-діалектному варіанті. У 19 ст. відбувалося формування білоруської національної мови.
 
== Народна форма ==
Народно-діалектна старобілоруська мова виникла на основі територіальних діалектів старобілоруських земель, які в 13—14 ст. увійшли до складу [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]], і стала засобом щоденного спілкування білоруського населення та мовою багатого й розмаїтого фольклору. Основні її особливості: [[акання]] і [[якання]], [[дзекання]] і [[цекання]], тверді шиплячі та «р», фрикативний «г», перехід у певних позиціях приголосних «в» та «л» в «[[Ў|ў]]», розвиток «-ри-», «-ли-» на місці сполучень плавних із редукованими («грымець», «глытаць»), [[кличний відмінок]] іменників тощо. Літературно-писемна '''С.м.''' розвивалася в 13—15 ст. на базі [[Давньоруська мова|давньоруської]] писемно-літературної мови через її поступове насичення білоруськими рисами. Першою відомою датованою пам'яткою '''С.м.''' з рисами живої [[Білоруська мова|білоруської мови]] вважається договірна грамота смоленського князя Мстислава Давидовича з Ригою і Готським берегом 1229. Остаточно сформувалася в актовій писемності [[ВКЛ]] на основі північно-східних говірок (Вільня (нині м. Вільнюс), Полоцьк, Вітебськ (нині місто і центр Вітебської обл., Білорусь), Смоленськ; нині місто в РФ).
 
== Книжна форма ==
{{Основна стаття|Староукраїнська мова}}
'''Старобілоруська мова''' — мова [[Білоруси|білоруської]] народності 14—18 ст.; існувала в усній народно-діалектній і книжній літературно-писемній формах. Народно-діалектна '''С.м.''' виникла на основі територіальних діалектів старобілоруських земель, які в 13—14 ст. увійшли до складу [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]], і стала засобом щоденного спілкування білоруського населення та мовою багатого й розмаїтого фольклору. Основні її особливості: [[акання]] і [[якання]], [[дзекання]] і [[цекання]], тверді шиплячі та «р», фрикативний «г», перехід у певних позиціях приголосних «в» та «л» в «[[Ў|ў]]», розвиток «-ри-», «-ли-» на місці сполучень плавних із редукованими («грымець», «глытаць»), [[кличний відмінок]] іменників тощо. Літературно-писемна '''С.м.''' розвивалася в 13—15 ст. на базі [[Давньоруська мова|давньоруської]] писемно-літературної мови через її поступове насичення білоруськими рисами. Першою відомою датованою пам'яткою '''С.м.''' з рисами живої [[Білоруська мова|білоруської мови]] вважається договірна грамота смоленського князя Мстислава Давидовича з Ригою і Готським берегом 1229. Остаточно сформувалася в актовій писемності [[ВКЛ]] на основі північно-східних говірок (Вільня (нині м. Вільнюс), Полоцьк, Вітебськ (нині місто і центр Вітебської обл., Білорусь), Смоленськ; нині місто в РФ). Згодом білорусько-український діловий стиль '''С.м.'''старобілоруської мови («[[руська мова]]») став офіційною мовою ВКЛ, що було законодавчо оформлено в Статутах 1566 і 1588 (див. [[Статути Великого князівства Литовського]]). Протягом 15—17 ст. старобілоруською мовою з'явилися численні жанрово різноманітні твори — документи великокнязівської канцелярії, статути, судебники, договори, грамоти, привілеї, інвентарні описи, актові матеріали судів, міських управ, магістратів та ін., релігійно-полемічна література, а також твори світської літератури (літописи, хроніки, хронографи, мемуарна література, перекладні повісті, оригінальні поетичні твори тощо). На основі '''С.м.'''старобілоруської мови виникло білоруське книгодрукування (білоруський першодрукар [[Франциск Скорина]] 1517—19 прокоментував і видав у Празі (Чехія) 23 книги Біблії мовою, наближеною до '''С.м.'''старобілоруської мови). Навчальну й проповідницьку літературу друкували у Вільні, Єв'ї (нині м. Вевіс, Литва), Кутеїнському монастирі (Орша; нині місто Вітебської обл.), Несвіжі (нині місто Мінської обл., Білорусь). Від серед. 17 ст. '''С.м.'''старобілоруська мова як офіційна була майже повністю витіснена з ужитку польською мовою, а з поч.початку 18 ст. вона існувала лише в народно-діалектному варіанті. У 19 ст. відбувалося формування [[білоруська мова|білоруської національної мови]].
 
== Джерела та література ==