Відкрити головне меню

Зміни

8 байтів додано ,  2 роки тому
м
вікіфікація
 
== Історія відкриття ==
[[Кора рослин|Кору]] хінного дерева здавна застосовували індіанці [[Перу]]. На сьогодні обґрунтовано вважають, що перший опис властивостей кори хінного дерева ({{lang-la|cortex quinae}})дав видатний іспанський історик-натураліст Бернабе Кобо, [[Єзуїти|єзуїтський]] місіонер і письменник, який у 1632 році привіз її до Європи. Надалі кардинал Хуан де Луго, один з найвидатніших іспанських богословів і економістів свого часу, отримав доручення від папи [[Інокентій X|Інокентія X]] зібрати інформацію про цілющу кору. Слідом за цим її вивчив папський придворний лікар Г. Фонсека, якого вельми зацікавили властивості порошку. Потім кардинал де Луго розгорнув широку кампанію по застосування хініну. В результаті ліки прозвали «єзуїтським», або «кардинальським» порошком, а люди в Римі якийсь час називали його «порошком де Луго».<ref>Bruce−Chwatt LJ (1988). «Three hundred and fifty years of the Peruvian fever bark». [[BMJ|Br Med J]] (Clin Res Ed) 296 (6635): 1486–7. doi:10.1136/bmj.296.6635.1486. PMC 1833449. PMID 3134079</ref> Ще одна версія свідчить, що єзуїт, аптекар за освітою, Агостіно Салумбріно, який проживав на початку XVII століття в перуанській столиці Лімі, зацікавився властивостями порошку з хінного дерева, який при прийомі всередину купирував гарячку і «трясучку (пропасницю)». В подальшому Салумбріно відправив кілька порошків у Рим, жителі якого страждали від місцевої малярії, і в якому багато кардиналів і Пап померли від цієї хвороби.<ref>Kaufman T, Rúveda E (2005). «The quest for quinine: those who won the battles and those who won the war». Angewandte Chemie (International Edition in English) 44 (6): 854–85</ref>
 
У 1820 році французькі дослідники П.&nbsp;Ж.&nbsp;Пеллетьє і Ж.&nbsp;Б.&nbsp;Кавенту на основі робіт російського хіміка Г. Гізе отримали кристалічний алкалоїд хінін, основний лікувальний компонент хінної кори.<ref>Pelletier and Caventou (1820) «Suite: Des recherches chimiques sur les quinquinas» (Continuation: Chemical research on quinquinas), Annales de Chimie et de Physique, vol. 15, pages 337−365</ref> До цього кору хінного дерева розтирали до стану порошку і у вигляді суспензії в склянці води або вина давали випити хворим. Пеллетьє і Кавенту змогли виділити з кори чистий хінін, відокремивши його від алкалоїду цінхоніна. Таким чином, з'явилася можливість застосовувати в лікуванні стандартизовані дози чистого природного хініну.<ref>Kyle RA, Shampe MA (1974). «Discoverers of quinine». JAMA 229 (4): 462. doi:10.1001/jama.229.4.462. PMID 4600403</ref>