Антропологічний склад українців: відмінності між версіями

Першу, обгрунтовану теорію, що базувалася на масових обстеженнях здійснив [[Вовк Федір Кіндратович|Федір Вовк]]. Через свою діяльність у [[Стара громада|Старій громаді]], опісля репресій [[Емський указ|Емського указу]], вимушено переїздить до [[Париж]]у — тогочасного центру антропологічної науки, де вдосконалює свої знання галузі. У 1904—1906 роках, за підтримки [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]], він взяв участь у трьох етнографічно-антропологічних експедиціях в [[Галичина|Галичині]]. Повернувшись з еміграції до Росії та згуртувавши колектив учнів-студентів [[Санкт-Петербурзький державний університет|СПУ]], зокрема [[Руденко Сергій Іванович|Сергія Руденка]], [[Чикаленко Левко Євгенович|Лева Чикаленка]], [[Шульгин Олександр Якович|Олександра Шульгина]] та інших, разом з ними зібрав антропологічні дані великого обсягу на території сучасної України, [[Холмщина|Холмщини]], [[Кубань|Кубані]] та [[Східна Слобожанщина|Подонні]]. Матеріали стосувались понад 5 тис. осіб більш ніж сорока територіальних вибірок українців. На підставі «класичних» [[Антропометрія|антропометричних]] і [[Сліди людини|антропоскофічних]] ознак у трьох — північній, середній та південній — смугах України Вовк дійшов висновку про відносну антропологічну одноманітність українців, відносячи їх до {{не перекладено|Динарська раса|динарської раси|en|Dinaric race}} поширеної на [[Балканський півострів|Балканах]]. Подібні переважаючі риси — переважання брахікефалії, відносно темного волосся і очей (окрім північних регіонів з переважанняпереважанням світлих — Сумщина, Полтавщина та Чернігівщина), пряма форма носа — він охарактеризував як ''«український антропологічний тип»''. На той час це було найсучасніше дослідження котре знаменувало певний основоположний етап української антропологічної науки.