Нікколо Макіавеллі: відмінності між версіями

'''Нікко́ло МакіавелліМак'явеллі ''' (також '''МакМакіявеллі''', хибним перекладом є '''''Макіавеллі''явеллі''' ({{lang-it|Niccolò di Bernardo dei Machiavelli}}); [[3 травня]] [[1469]], [[Флоренція]] — [[21 червня]] [[1527]], ''там же'') — державний секретар [[Флоренція|Флоренції]], політичний мислитель.

[[Файл:Machiavel Offices Florence.jpg|thumb|right|Нікколо МакіавелліМакіявеллі]]

МакіявелліМак'явеллі народився у Флоренції в сім'ї світського адвоката, після [[1494]] року за республіканського режиму не міг обиратись на політичні посади, роботу на оплачуваній посаді в [[канцелярія|канцелярії]] отримав завдяки своєму досвідудосвідові, на основі якого створив свій славетний новий політичний [[метод]].

Життя МакіявелліМак'явеллі можна розділити на три основні періоди:

* [[1469]]–[[1498]] роки: дитинство і юність у Флоренції за часів правління [[Лоренцо Медічі|Лоренцо де [[Медичі]], а після вигнання його сина П'єтро де Медичі в 1494 рокуроці 4 бурхливі роки республіканського правління під проводом монаха-[[ДомініканціОрден (орден)Домініканців|домініканця]] [[Савонарола Джироламо Савонарола|Джироламо Савонароли]];

[[Файл:Sebastiano_del_Piombo_(Italian)_-_Pope_Clement_VII_-_Google_Art_Project.jpg|міні|праворуч|Портрет [[Климент VII|Джуліо де Медичі]], папи римського [[Климент VII|Климента VII]]]]

* [[1498]]–[[1512]] роки: активна політична діяльність на чолі другої канцелярії, а після [[1502]] року — зближення з новим постійним главою держави П'єтро Содерині; протягомупродовж цього періоду МакіявелліМак'явеллі також був секретарем військового [[магістрат]]у Десятьох, секретарем нового органу ополчення Дев'ятьох, до створення якого 1506 року він доклав великих зусиль, а також урядовим посланником — він брав участь у близько 35 дипломатичних місіях, включаючи 4 місії до [[Франція|Франції]] ([[1500]]–[[1511]]) та [[Сієна|Сієни]] ([[1501]]–[[1510]]), дві до [[Чезаре Борджіа]] ([[1502]]), до папського двору ([[1503]] та [[1506]]), а також одну до германського [[імператор]]а ([[1507]]–[[1508]]);

* [[1512]]–[[1527]] роки: втрата посту і нетривале ув'язнення після відновлення правління Медічі, початок літературної кар'єри; ''«…оскільки доля вирішила, що я не здатний говорити ні про шовк, ані про вовну, ні про прибутки, ані про втрати, я мушу говорити про політику (lo stato)».'' У 1503—1506 роках був відповідальним за флорентійську міліцію, включаючи захист міста. Він не довіряв найманцям (позиція, роз'яснена детально в «Міркуваннях про першу декаду Тіта Лівія» і в [[трактат]]і «[[Державець (книга)|Державець»]]) і віддавав перевагу ополченню, сформованому з громадян. У серпні 1512 після низки заплутаних битв, угод і союзів Медічі за допомогою Папи римського Юлія II відновили свою владу у Флоренції і республіка була скасована. Мак'явеллі, що грав істотну роль в уряді республіки, потрапив у опалу, 1513 його звинуватили у змові ій арештували. Незважаючи ні на що, він відкидав свою причетність і був врешті-решт звільнений. Він віддалився в свій маєток в [[:en:Sant'Andrea in Percussina|Сант'Андреа в Перкуссіні]] біля [[Флоренція|Флоренції]] ій почав писати трактати, які забезпечили йому місце в історії політичної філософії. Макіявеллі помер 1527 в Сан-Кашано, за кілька кілометрів від Флоренції. Розташування його могили невідоме; проте [[кенотаф]] на його честь знаходитьсяперебуває в Церкві Санта-Кроче у Флоренції.

За допомогою [[трактат]]у «[[Державець (книга)|Державець»]] Макіявеллі досяг прихильності Медічі іта [[1520]]-го року [[кардинал]] Джуліо де Медичі замовив йому написати історію Флоренції, а також «Роздуми» — проект промови уряду Флоренції з нагоди смерті Лоренцо, герцога [[Урбіно]].

МакіявелліМак'явеллі помер [[21 червня]] [[1527]] року, через 11 діб після невдалої спроби повернутись на свою стару посаду в канцелярії після відновлення республіканського правління.

[[Файл:Machiavelli tomb.JPG|міні|праворуч|[[Кенотаф]] (порожня почесна могила) Мак'явеллі в церкві [[Санта-Кроче (Флоренція)|Санта Кроче]], [[Флоренція (метрополійне місто)|Флоренція]]]]

МакіявелліМак'явеллі відомий двома своїми трактатами: написаною [[1513]] року працею «[[Державець (книга)|Державець»]], присвяченою Лоренцо де Медічі в [[1515]]–[[1516]] роках й опублікованою [[1531]] року, а також працею «Роздуми з приводу перших 10 книг [[ЛівійТит ТітЛівій|ТітаТита Лівія»]], створеною приблизно в [[1513]]–[[1517]] роках і присвяченою [[1519]] року двом республіканцям — Занобі Буондельмонті та Козимо Ручеллаі — вона була опублікована в [[1531]] році.

Усі твори МакіявелліМак'явеллі перебували у папському каталозі з [[1557]] по [[1850]] рік.

Макіявеллі зажив слави політичного теоретика насамперед завдяки новому «науковому методу», про який [[Юм Девід|Девід Юм]] писав у своєму начерку: «Цю політику можна звести до науки» як «одну з тих вічних політичних істин, що їх не змінюють ні час, ні випадок»; по-друге, завдяки доктрині моральної стійкості та цілеспрямованості, що спричинилася до появи дієслова «макіявеллізуватимак'явеллізувати», що означає «практикувати макіявеллізм[[Макіавеллізм|мак'явеллізм]], або ж здійснювати хитру витончену політику»; по-третє, завдяки теорії політичного республіканізму, яка справила значний вплив на англійську й американську політичну думку XVII та XVIII століть…

Хоча МакіявелліМак'явеллі й був обмежений [[гуманізм|гуманістичною]] вірою в [[циклічність історії]], він розгорнув складніший економічний та соціальний [[аналіз]] проблеми [[конфлікт]]у в своїй праці пізнього періоду «Istorie Fiorentine». Нарівні з цим аналізом і природним [[детермінізм]]ом Макіявеллі стоїть його [[теорія]] держави як органічної [[система|системи]], що керується власними законами розвитку і задовольняється самовиправданням з огляду на свій розквіт. Це спонукало Майнеке в [[1924]] році назвати його «першою людиною, яка відкрила справжню raison d'etat (сутність держави)». Як послідовно доводив Гайнц Пост, концепції суспільної необхідності та ratio publicae utilitatis (суспільної корисності) були добре відомі в пізньому Середньовіччі, але на відміну від свого сучасника Гвіччіардіні ([[1483]]–[[1540]]) МакіявелліМак'явеллі не вживав вислову ragione de stato (сутність держави) і не стверджував, що мета виправдовує засоби; скоріше він твердив, що успіх правителя підтверджується вердиктом народу, і йому пробачать вжиття певних заходів, якщо це спричиниться до успіху, оскільки в політиці, «де не існує морального суду, судять за результатами». ВУ усякомувсякому разі, якщо й не настільки своєрідне, як про це твердив Майнеке, проте часте вживання Макіявеллі слова stato ([[держава]]) та наголос на необхідності розмежування успішної політичної діяльності і традиційної [[мораль|моралі]] свідчать про його завбачливість в усвідомленні проблем, що виникали під тиском зростаючоїзростальної влади світської держави…

Потреба в гнучкості заважала МакіявелліМак'явеллі дати однозначне рішення стосовно проблеми державного устрою. Самодержці потрібні для заснування і реформування держави, республіканський уряд краще підходить для підтримання встановленого порядку («Роздуми», І, 58). Однак попри труднощі, що привертали стільки уваги, з узгодженням прореспубліканських «Роздумів» із «Державцем», учення Макіявеллі, як показали Покок і Скіннер, є послідовно республіканським як на практичному, так і на ідеологічному рівнях. [[республіка|Республіки]] не тільки здатні краще пристосовуватись до швидкозмінних обставин завдяки своєму різнорідному громадянству, а й надають людським істотам можливість брати участь у політичних справах і військових кампаніях, що краще забезпечує повноту їх самореалізації («Роздуми», ІІII, 2; про міське ополчення, важливу тему політичної теорії МакіявелліМак'явеллі, див. «Державець», гл. 12, «Роздуми», І, 4 та «Arte della guerra»)…

Моделлю для Макіявеллі слугувала [[Римська республіка]], і хоч у ті часи іта згодом його звинувачували в тому, що його некритичному захопленню Римом бракує реалізму, створене ним [[1506]] року міське ополчення та його проект державного устрою Флоренції [[1520]] року показали практичну значущість його ідей. У руках МакіявелліМак'явеллі і його сучасників класичний республіканізм також слугував засобом виправдання зростаючоїзростальної могутності держави; [[1520]] року МакіявелліМак'явеллі написав у «Роздумах»: «Я переконаний у тім, що найвищий подвиг, який можна звершити і який є наймилішим для Бога, — це те, що ти зробив для власної країни». Нещодавно Галлюїнґ доводив, що республіканець Макіявеллі пропонує жорстку теорію силової політики, яка цілковито збігається з політичною аргументацією, висунутою в «Державці». Важливу роль у сучасних дослідженнях відіграє концептуальний аналіз, за допомогою якого Скіннеру нещодавно вдалося вирішити проблему республіканізму Макіявеллі: «Державець» та «Роздуми…» потребують різного підходу як складові двох різних літературних традицій з відмінними призначеннями. Аналіз способів уживання МакіявелліМак'явеллі таких понять, як gloria, virtur, fortuna ([[Слава (значення)|слава]], [[чеснота]], [[доля]]) тощо, допоміг прояснити його політичний [[лексикон]], тоді як з огляду на соціальний і «[[гендерний]]» підходи його політичну думку намагаються інтерпретувати в ширшому контексті.

* [[Макіавеллізм|Мак'явеллізм]]

* [http://eprints.zu.edu.ua/11783/1/етикa-1.pdf Маківаеллі Ніколло] ''Тофтул М. Г.'' Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2