Гоміндан: відмінності між версіями

Ідеологом і організатором Гоміньдану був доктор [[Сунь Ятсен]], прихильник китайської націоналістичної ідеї, що вінякий 1894 року в [[Гонолулу]] на Гаваях заснував [[Товариство відродження Китаю]] 興中會. У 1905 році Сунь Ятсен приєднався до інших антимонархічних товариств у Токіо, щоб заснувати [[Революційний альянс]] 同盟會; його метою було повалити династію Цін і утворити республіку. Альянс брав участь у плануванні Сіньхайської революції 1911 року й заснуванні Китайської республіки 1 січня 1912. Однак Сунь Ятсен не мав військових підрозділів і тому був змушений поступитися посадою на користь тимчасового президента республіки, мілітариста [[Юань Шикай|Юань Шикая]] (1859—1916), що вінякий 12 лютого організував зречення від влади останнього імператора Китаю [[Пуї]].

Гоміньдан було засновано 25 серпня [[1912]] в [[Пекін]]і, зусиллями Революційного альянсу та кількох дрібних революційних партій, щоб брати участь у національних виборах. Сунь Ятсена було обрано на голову партії, а [[Хуан Сін]] 黃興 (Huang Xing, 1874—1916) став його заступником. Найвпливовішим членом партії був третій старшинством партієць, [[Сун Цзяожень]] 宋教仁 (Song Jiaoren, 1882—1913), що забезпечив масову підтримку партії з боку аристократії та купців, що вониякі симпатизували конституційній парламентській демократії. Члени Гоміньдану бачили себе як стримувальну силу біля керівництва президента Юань Шикая, при цьому їхнім головним політичним супротивником стали конституційні монархісти. У грудні [[1912]] року Гоміньдан отримав переважну більшість голосів у Національній асамблеї, Сун Цзяожень став парламентським лідером.

У 1914 році, перебуваючи в Японії, Сунь Ятсен заснував Китайську революційну партію, але багато хто з його старих товаришів, включаючи Хуан Сіна, [[Чень Цзюнмін]]а 陳炯明 (1878—1933), [[Ху Ханьмінь|Ху Ханьміня]] 胡漢民 (1879—1936) і [[Ван Цзінвей|Ван Цзінвея]] 汪精衛 (1883—1944, див. нижче), відмовилися приєднатися до нього і не підтримали його намір підняти чергове збройне повстання проти Юань Шикая. Нові члени Китайської революційної партії повинні були складати присягу на вірність самому Сунь ЯтсенаЯтсену, і багато хто з революціонерів визнали це антидемократичною тенденцією, яка суперечила духу революції.

Сунь Ятсен повернувся до Китаю в [[1917]] році та заснував у [[Кантон]]і власний уряд, проте незабаром був вигнаний і змушений тікати до Шанхаю. 10 жовтня [[1919]] він відродив свою партію, але тепер назвав її «'''Китайський''' Гоміньдан» 中國 國民黨 (стара організація носила ім'я просто «Гоміньдан»). У [[1920]] році Сунь Ятсену тота його партії вдалося отрималиотримати владу в [[Гуанчжоу]]. Після невдалих спроб отримати визнання за кордоном у [[1923]] році Гоміньдан домовився про співробітництво з Радянською Росією. Починаючи з цього року у південний Китай почали приїжджати радники з СРСР, серед яких найвизначнішим був представник Комінтерну [[Михайло Бородін]] (Грузенберг, 1884—1951). Їхніми завданнями були реорганізація Гоміньдану і налагодження співпраці між нею таі Комуністичною партією Китаю, в результаті чого було створено [[Перший об'єднаний фронт]] двох партій.

Радянські радники допомогли націоналістам з навчанням агітаторів, а в [[1923]] році один зіз довірених людей Сунь Ятсена, [[Чан Кайши]] (майбутній лідер партії), був відправлений до Москви на військові та політичні курси. На першому партійному з'їзді в [[1924]] році, де також були присутні члени інших партій, в тому числі комуністи, була прийнята програма Сунь Ятсена, що ґрунтується на «[[Три принципи народу|трьох принципах народу]]» 三民主義: націоналізм 民族主義 (свобода від іноземного втручання), демократія 民權主義 та процвітання 民生主義 (народний добробут).

Після смерті Сунь Ятсена в [[1925]] році політичне керівництво партією переходить до представника лівого крила Ван Цзінвея та представникупредставника правого крила Ху Ханьміна. Реальна влада однак залишається в руках Чан Кайши, який, як керівник військової [[Академія Вампу|академії Вампу]], тримав під контролем армію і, відповідно, Кантон, провінцію Гуандун, а також сусідню провінцію Гуансі. Кантонський уряд націоналістів вставстав вчітко пряму опозиціюопозиційним до влади мілітаристів, які знаходились у Пекіні. На відміну від Сунь Ятсена, Чан Кайши практично не мав друзів-європейців і не розбирався у західній культурі. Практично всі політичні, економічні та революційні ідеї Сунь Ятсена були запозичені із західних джерел, які він вивчав, перебуваючи на Гаваях і пізніше в Європі. Чан Кайши, навпаки, всіляко підкреслював своє китайське походження та зв'язок зіз китайською культурою. Кілька поїздок на Захід ще більше підкріпили його націоналістичні погляди. Він активно вивчав Китайськікитайські класичні тексти та китайську історію. З «трьох народних принципів», проголошених Сунь Ятсеном, для нього найближчим був принцип націоналізму. Чан Кайши також схвалював ідею Сунь Ятсена щодо «політичної опіки». Ґрунтуючись на цій ідеології, він перетворив себе на диктатора Китайської республіки, спочатку у Континентальному Китаї, а пізніше на Тайвані, коли національний уряд перебрався туди.

=== Об'єднання Китаю, розрив зіз комуністами ===

У 1926—1927 рр.. Чан Кайши очолив [[Північний похід]], що призвело до завершення ери мілітаристів, і об'єднав Китай під владою Гоміньдана. Чан Кайши став головнокомандувачем Національно-революційної армії. За фінансової та кадрової підтримки з боку СРСР, Чан Кайши за дев'ять місяців зумів завоювати південну частину Китаю. У квітні [[1927]] року, після різанини червоної гвардії у Шанхаї, стався остаточний розрив між Гоміньданом і комуністами. Націоналістичний уряд, який на той час перемістився в Ухань, знявпозбавив його повноваженняповноважень, але Чан Кайши не підкорився і заснував свій власний уряд у Нанкіні. Коли в лютому [[1928]] Уханьський уряд остаточно розвалився, Чан Кайши залишився єдиним чинним керівником країни. Після захоплення Пекіна силами західних союзників і передачі його під владу Гоміньдану партія нарешті отримала міжнародне визнання. Відповідно столиця була перенесена з Пекіна в Нанкін — стародавню столицю імперії Мін, що стало символом остаточного відмежування від маньчжурскойманьчжурської династії Цин. Період з [[1927]] по [[1937]] рік, коли Гоміньдан керував Китаєм, отримав назву [[Нанкінська декада]].

[[Чжан Сюелян]] (1901—2001) вважав, що японці є серйознішою загрозою, ніж комуністи. Він узяв Чан Кайши в заручники під час [[Сіаньський інцидент|Сіаньского інциденту]] в [[1937]] році і змусив його піти на союз з КПК заради перемоги над завойовниками.

Найчастіше союзСоюз між комуністами і Гоміньданом залишався лише номінальним: після нетривалого періоду співпраці обидві армії почали битися з японцями самостійно, а часом навіть нападали один на одного.

Під час правління [[Чан Кайши]] у Гоміньдані почалася небачена корупція. Для вирішення політичних завдань Гоміньдан вдавався до послуг кримінальних злочинців. Так у квітні [[1927]] за допомогою [[Ду Юешен]]а, голови Зеленої банди, націоналісти організували різанину шанхайських робітників. Під час війни з Японією постійно виникали конфлікти з США, які постачали матеріальну допомогу китайським військам. Американський президент Трумен писав, що «всі ці Чани, Куни і Суни - суцільні злодії», які привласнили військове майно на 750 мільйонів доларів США.

Гоміньдан не цурався тактики [[терор]]у проти комуністів та щирокошироко використовував секретну поліцію для придушення опору з боку своїх політичних супротивників.

Після закінчення громадянської війни деякі підконтрольні Гоміньданом військові формування відступили з Сичуані та Юннані на суміжну територію Бірми, де довго контролювали частину території Золотого трикутника. Їхня більша частина була знищена або самостійно евакуювалася на Тайвань на початку [[1961]], коли бірманці пустили до себе НВАК для проведення операцій з зачищення території. Однак до 3.0003000 солдатів гоміньданівського війська залишалися в північному Таїланді та прикордонних районах Бірми і Лаосу (командувач так званої 3-ї Армії, генерал Лі Веньхуань, навіть вибудував собі особняк у Чіангмаї), де вони співпрацювали з ЦРУ під час війни у В'єтнамі і брали участь в опіумній війні 1967.