Відкрити головне меню

Зміни

м
оформлення
[[FileФайл:Shafarik 1842 malorosy 01.jpg|thumb|<small>Етнографічна мапа «[[Слов'янські землі]]», укладена [[Павел Йозеф Шафарик|Павлом Шафариком]] у 1842 (з виділеним етнографічним ареалом [[Малороси|малорусів]])</small>]]
 
[[Файл:Sprachenkarte Deutschland1880.png|міні|<small>Німецька мовна мапа [[1880]]&nbsp;р. [[Українці]], що проживають в межах [[Австро-Угорщина|Австро-Угорської імперії]] позначені як ''рутени'' або ''малоруси'' світло-зеленим кольором</small>]]
 
== Географія етнічної території ==
[[FileФайл:1918 Carte Ethnographique de L'Europe Ukrainiens.jpg|thumb|<small>Етнічна територія українців у швейцарському етнографічному атласі, 1918</small>]]
[[FileФайл:Austria-Hungary (ethnic).jpg|thumb|<small>Етнографічна карта Австро-Угорської імперії із західною межею поширення української мови, 1880</small>]]
[[Файл:Dialektologicheskaia Karta 1914 goda.jpeg|thumb|<small>Діалектологічна мапа з межами поширення української мови, 1914</small>]]
Формувався український етнос в умовах широколистянолісових (східноєвропейських та північних центральноєвропейських) і лісостепових (східноєвропейських) переважно рівнинних ландшафтів, меншою мірою (у західній частині)&nbsp;— складчастих флішових гірських та горбистих передгірських Альпійського поясу. Ці природні умови характерні для всієї північно-західної половини території України. Такі ландшафти поширені від центральних районів [[Німеччина|Німеччини]] (там вони вологіші) до [[Урал|Уральських гір]] (там вони посушливіші). На [[північ]] від сучасної української державної території ці ландшафти охоплюють район [[Підляшшя]] у [[Польща|Польщі]], усю південну частину [[Білорусь|Білорусі]] (так зване [[Білоруське Полісся]]), [[Стародубщина|Стародубщину]] й суміжні райони [[Брянська область|Брянської області]], західно-південну частину [[Курська область|Курської]], центральні райони [[Білгородська область|Білгородської]], західно-південні райони [[Воронізька область|Воронізької]] області [[Росія|Російської Федерації]], на південь&nbsp;— майже всю [[Молдова|Молдову]] та північно-східну частину [[Румунія|Румунії]].
=== Російсько-українська етнічна межа ===
 
Довжина українського етнічного кордону на території сучасної [[Російська Федерація|Російської Федерації]] становить приблизно 1500&nbsp;км. Головно це етнічна межа між українцями та росіянами, проте є також частина українсько-білоруської та українсько-калмицької етнічної межі. За даними перепису СРСР 1926 року, українсько-російська етнічна межа пролягала північніше від [[Новгород-Сіверський|Новгорода-Сіверського]] (приблизно між ним і [[Трубчевськ]]ом). Далі вона повертала на південь до [[Путивль|Путивля]], потім на схід і північний схід, продовжуючись вздовж річки [[Сейм (річка)|Сейм]] аж до гирла річки [[Свапа|Свапи]]. Відтак межа круто повертала на південний схід до [[Валуйки|Валуйок]], а (на північ від цього міста) і широким клином заходила з південного заходу до суцільної російської етнічної території. Тут з обох боків цього клину розташовувалися значні ареали українців і росіян: на північному сході&nbsp;— українців, на південному заході&nbsp;— росіян (із загальним переважанням українців).
 
Далі, на північному сході, невеликим розгалуженням простягався регіон з переважанням українського населення: 30&nbsp;км північніше від [[Чернянка|Чернянки]] російсько-українська етнічна межа повертала на південний схід аж до [[Дон]]у (поблизу міста [[Лиски (місто)|Лиски]]). Відтак межа простягалася на північний схід до річки [[Хопер]] (південно-західніше від [[Борисоглєбськ]]а), де круто повертала на південь, перетинала Дон і сягала міста [[Морозовськ]]. Вздовж [[Сіверський Донець|Сіверського Дінця]] в українські етнічні землі врізалися клином російські, сягаючи території сучасного [[Міллеровський район|Міллеровського району]]. На північ від [[Луганськ]]а українсько-російська етнічна межа повертала до [[Ростов-на-Дону|Ростова-на-Дону]], йшла уздовж Дону на північний схід і через [[Тихорєцьк]] та [[Краснодар]] (на схід від міста) тяглася на південь, а західніше [[Майкоп]]а повертала до [[Чорне море|Чорного моря]] (південно-західніше [[Геленджик]]а).
 
=== Словацько-українська та угорсько-українська етнічна межа ===
У 5 ст. групи різноетнічного населення проживали на теренах етноісторичного [[Закарпаття]] вже в умовах етнокультурного домінування слов'ян. В межах Закарпатської області виявлено понад п'ятдесят слов’янськихслов'янських поселень 6–9 ст., у тому числі вісім поселень 6–7 ст. У словацькій частині етноісторичного Закарпаття знайдено кілька десятків ранньослов’янськихранньослов'янських пам’ятокпам'яток, а в румунській частині&nbsp;— двадцять п’ятьп'ять слов’янськихслов'янських поселень 6–9 ст.. Слов'яни басейну Тиси та Семигорода перебували під владою &nbsp;[[Авари|аварів]] (6—8 ст.), [[Перше Болгарське царство|Болгарського царства]] (9 ст.). У 896 &nbsp;р. угорські племена через Верецький перевал вдерлися на Закарпаття. Шлях від перевалу долиною Латориці позначений похованнями знатних угорських воїнів. У Верхньому Потиссі вже відомо понад тридцять розташувань таких одиничних і групових поховань. Біля с. Земплин Словацького краю виявлено багато поховань угорських воїнів та могилу їхнього вождя Алмоша, який загинув при спробі взяти штурмом Земплинське укріплення. У 896 &nbsp;р. угорською ордою зруйновано ужгородський замок, а у 903 &nbsp;р. боржавське укріплення. У [[907|907 та 972]] р. білі хорвати згадуються як руське плем'я, яке бере участь у поході [[Олег Віщий|Олега]] на [[Константинополь]]. У другій половині 10 ст. етноісторичне Закарпаття перейшло до сфери впливу [[Київська Русь|Руської держави]]. З того часу на Закарпатті закріплюється назва «Русь», руські люди, русини, русичі, що подекуди використовується і у нинішній час. Тривалий час кордони Русі, Угорщини та Польщі сходилися біля укріплення Саліс (Соляний град), тобто біля нинішнього міста Солнок в Угорщині. У 1031 &nbsp;р. угорським королем Стефаном І було підкорено населені русинами території Нижнього й Середнього Потисся, що творили «Руську марку» («Marchia Ruthenorum»), і призначено свого сина Емерика намісником цих земель з титулом «Князь русинів» («dux Ruizorum»). До його володінь ще не входили території сучасної Закарпатської області та [[Пряшівщина|Пряшівщини]]. Остаточно етноісторичне Закарпаття захоплене Угорщиною у 13 ст. Так, у 1202 році було створено Списький, у 1214 -&nbsp;— Земплинський і Ужанський, у 1227 -&nbsp;— Шариський, у 1262 -&nbsp;— Угочанський, у 1263 -&nbsp;— Березький, а в 1303 -&nbsp;— Марамороський комітати Угорщини.
 
У 1526 році в битві під Могачем об'єднану угорсько-чеську армію розгромили турки. Українське етноісторичне Закарпаття було поділене на дві частини. [[Мармарощина|Марамороський]], [[Угоча|Угочанський]]нський та [[Берег (комітат)|Березький]] комітати опинилися в складі [[Трансильванське князівство|Трансильванського князівства]], а [[Унг|Ужанський]], Списький, Земплинський і Шариський комітати відійшли до Австрії. Після поразки під Могачем на етноісторичне Закарпаття переселилася значна частина угорців, які осідали в селах і містах на рівнинних територіях. Саме після цієї битви сформувався угорський анклав у Закарпатській області та в Східній Словаччині. Крім того, протягом другої половини ХVІ ст. сюди переселялися німецькі ремісники, які невеликими групами розташовувалися в руських селах. Найбільше їх осіло в гірських селах Марамороського й Березького комітатів, у верхів'ях [[Тересва (смт)|Тересви]] й Тиси, де вони опанували лісові промисли ([[Усть-Чорна]], [[Німецька Мокра]]). Але основну роль ув освоєнні гірських районів відігравали галицькі русини, які заселяли карпатське високогір'я від верхів’яверхів'я Тиси на сході до річки Попрад на заході.
 
Кількість українців-русинів (у відсотках) по комітатах Угорщини:
|11,4
|-
|Спиш (Ципс)
|47,7
|21,4
|0,0
|}
Починаючи з 1825 року, угорська влада цілеспрямовано нав'язувала угорську мову, підтасовуючи дані переписів та записуючи угорцями русинів-українців, що володіли угорською мовою чи належали до католицької церкви. Офіційна статистика постійно штучно занижувала показники щодо кількості україномовного населення. Процес мадяризації русинів-українців зумовив появу тут мадярів греко-католиків. У 1930 році в складі Угорщини налічувалося 201 тис. мадярів, які сповідували греко-католицизм. Водночас на сусідніх територіях провадилася словакізація русинів-українців, яка спричинила появу значної кількості словаків греко-католиків. За даними офіційних переписів, у 1846 &nbsp;р. в Східній Словаччині (Пряшівська Русь) мешкало 187 321, у 1870 – 1401870—140 324, у 1890&nbsp;— 83 573, у 1900&nbsp;— 82 666, у 1910&nbsp;— 89 910 русинів-українців. У 1921 &nbsp;р. на цій території проживало 189,5 тис. греко-католиків, з них лише 84 272 особи назвали себе русинами-українцями.
 
Вивчення [[Соматометрія|соматологічних]], [[Дерматогліфіка|дерматогліфічних]] і [[Одонтологія|одонтологічних]] ознак та аналіз груп крові доводять, що у формуванні українців карпатського антропологічного типу взяли активну участь гето-дакійські (давньофракійські) морфологічні компоненти з їх динарськими ознаками.
Однією з особливостей української етнічної території з-поміж величезних євразійських просторів усіх сучасних слов‘яномовних народів є те, що саме на ній сформувалася праслов‘янська етнічна спільнота, частина якої (та, що не мігрувала звідси) з часом еволюціонувала в сучасних українців.
 
Обриси і площа української етнічної території з плином часу змінювалися в залежності від конкретних історичних обставин. У степовій та лісостеповій смугах України етнічно українська людність під тиском кочових народів неодноразово рідшала й зовсім зникала, потім знову селилася з північних та західних українських земель. Степові чорноморсько-азовські землі українці остаточно опанували лише у XVIII–XIXXVIII—XIX&nbsp;ст.
 
Через переселення і компактне розселення українців на сусідніх до української етнічної території та на віддалених землях ([[Казахстан]], Південний [[Сибір]], [[Далекий Схід]], [[Канада]], [[Аргентина]]) утворилася велика кількість українських [[Анклав етнічний|етнічних островів]] різної площі та конфігурації.
У XIX&nbsp;ст. і майже до середини XX&nbsp;ст. українська етнічна територія виходила далеко за межі сучасної території України, охоплюючи також південно-західну частину сучасної державної території Білорусі, прилеглу до України частину сучасної державної території Російської Федерації, окремі ділянки лівобережжя Дністра сучасної державної території Молдови, прикордонні північні території сучасної Румунії, північно-східні райони сучасної Словаччини, південно-східну частину сучасної Польщі.
 
Українська етнічна територія на час Української революції, за оцінкою [[Рудницький Степан Львович|С.Рудницького]] становила від 905 тис. км.² до 1&nbsp;млн. 56 тис. км.² з 51,2—53,9&nbsp;млн мешканців. Питома вага етнічних українців становила на цій території (за його обчисленнями) 71,3—71,7&nbsp;%.
[[Кубійович Володимир Михайлович|В.Кубійович]] зробив оцінку площі української етнічної території на 1933&nbsp;р.&nbsp;— 932 тис. км.², у тому числі: 728,5 тис. км.² становила суцільна українська етнічна територія, 203,6&nbsp;— мішана.
 
Незважаючи на значні територіальні втрати (головним чином у 1930-х&nbsp;— 1940-х роках) українська етнічна територія продовжує залишатися '''найбільшою з-поміж усіх етнічних територій європейських народів''' (росіяни, як і турки, за географічним критерієм є євразійським народом). Вона охоплює близько 600 тис. км² і простягається приблизно на 1400&nbsp;км із заходу на схід широкою смугою переважно від 300 до 700&nbsp;км.
 
Українська етнічна територія межує з етнічними територіями росіян, білорусів, поляків, словаків, угорців, румунів, молдован та з етнічними островами болгар і гагаузів. Більша частина української етнічної території має виразно одноетнічний характер&nbsp;— етнічні українці становлять понад 80&nbsp;% людності. Такі одноетнічні українські території переважають у 22 областях України, в Чернівецькій області&nbsp;— 3/4, в Одеській вони становлять близько 2/3 території, в Луганській області&nbsp;— близько половини, в Донецькій&nbsp;— більше половини. На Кримському півострові українців близько 1/4 населення, одноетнічність території спостерігається сьогодні як локальне явище і тенденція до збільшення частки кримськотатарського народу на більшості його території є визначальною.
 
У межах української етнічної території є одноетнічні та етнічно змішані острови (анклави) болгар, молдован, румунів, угорців, росіян, поляків, греків, циган, албанців, словаків, білорусів, та етнічних груп інших народів. Іншоетнічні домішки на територіях міст за чисельністю і питомою вагою значно більші, ніж у сільській місцевості (особливо на півдні і сході країни).
 
Поселення, де певна етнічна меншина становить понад 80&nbsp;% людності зустрічаються серед сільських поселень прикордонних районів Закарпатської області (з Угорщиною й Румунією), Чернівецької області (з Румунією й Молдовою), Одеської області (з Молдовою й Румунією), та в низці районів Кримського півострова і східних областей. Близько 98-99&nbsp;% представників етнічних спільнот інших країн, що є громадянами України, мешкають розпорошено на українській етнічній території, або змішано з народами України (етнічними українцями, кримськими татарами, караїмами, кримчаками) та з представниками інших зарубіжних народів (переважно Російської Федерації).
 
== Праці про українську етнічну територію та дотичні ==
* [http://litopys.org.ua/encycl/eui.htm ''Кубійович В.'' Національні відносини // Енциклопедія українознавства. Загальна частина. Перевидання в Україні. (Репр. відтвор. вид. 1949&nbsp;р.)&nbsp;— К., 1994;]
* ''Кубійович В.'' Територія й людність українських земель.&nbsp;— Львів, 1935.;
* [http://izbornyk.org.ua/encycl/eui006.htm ''Кубійович В.'' Положення, границі й територія України.&nbsp;— (ЕУ-I). &nbsp;— Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. &nbsp;— Т. 1. &nbsp;— С. 17-29.;]
* ''Наулко В. І.'' Етнічний склад населення Української РСР. Статистико-картографічне дослідження.&nbsp;— К., 1965.;
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Serhiichuk/Etnichni_mezhi_i_derzhavnyi_kordon_Ukrainy/ ''Сергійчук В.'' Етнічні межі і державний кордон України.&nbsp;— К., 2008.;]
* Карта етнічного складу населення України. М. 1:1500000 / Міністерство культури і мистецтв; Державна служба геодезії, картографії та кадастру.&nbsp;— К.: «Укргеодезкартографія», ДНВП «Картографія», 2003.;
* ''Чирков О. А.'' [http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=1156294&title=%E5%F2%ED&div=0&source=1&prev=3250&page=26&docType=24&docType1=8&docType2=17&docType3=13&docType4=14&docType5=15&docType6=26&docType7=18&docType8=19&docType9=25&parentId=0 Чи відновлять народи України втрачену чисельну перевагу в Криму? (Сучасні та можливі майбутні зміни етнічної будови людності Кримського півострова).&nbsp;— К., 2006.&nbsp;— 40 с.]
* ''Романцов В. О.'' Етнічні українські землі, демографічні виміри.— В кн.: Енциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В.&nbsp;А. &nbsp;Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2005.— Т. 3 : Е—Й.— С. 55—56.
* ''Poмaнцoв B. О.'' Haселення України i йoгo pідна мoвa зa часів paдянськoї влади та незалежностi (ХХ &nbsp;— пoчaтoк ХХI стoліття).- К.: Видавництвo iменi Олени Teліги, 2008.— 184 с. ISBN 978-966-355-008-4
 
== Див. також ==
 
== Посилання ==
* [http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=2347 ''Чирков О.'' '''Вплив зовнішньої міграції V—ХХ ст. на сучасну етнічну мозаїчність людності України''' // Українознавство.&nbsp;— Число 1-2.&nbsp;— К., 2002.&nbsp;— С. 215–220215—220.]
* [http://uaznavstvo.univ.kiev.ua/ua/Rudnyc'kyj/chyrkov.htm ''Чирков О.'' '''Втрачені землі: (Порівняння національної території України, визначеної Степаном Рудницьким на початку 1920-х років, з сучасними державною та етнічною українськими територіями)''' // Україна просторова в концепційному окресленні Степана Рудницького. Монографія.&nbsp;— К.: Українська Видавнича Спілка, 2003.&nbsp;— С.131-141.]
* [http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=281 ''Чирков О.'' '''Етногеографічна складова українознавчої терміносистеми''' // Українознавство / НДІУ.&nbsp;— 2006.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— С. 295–302295—302.]
* ''Чирков О.'' '''Етнічна територія українців (Українська етнічна територія)''' // Український геополітичний словник / Авт. кол.: Крисаченко В. С. (автор концепції, упорядник і редактор), Турпак Н. В. (відповідальна за випуск) та ін.&nbsp;— К.: «МП Леся», 2010.&nbsp;— 531 с.
* ''Чирков О.'' '''Етнічна територія (етнічні землі)''' // [[Україна-етнос (довідник)|Україна-Етнос]]. / НДІУ; Фігурний Ю. С., Баран В. Д. та ін.&nbsp;— К., 2006.&nbsp;— С. 78-81.