Відкрити головне меню

Зміни

правопис, джерела
[[File:Shafarik 1842 malorosy 01.jpg|thumb|<small>Етнографічна картамапа «[[Слов'янські землі]]», укладена [[ПавлоПавел Йозеф Шафарик|Павлом Шафариком]] у 1842 (з виділеним етнографічним ареалом [[МалорусиМалороси|малорусів]])</small>]]
 
[[Файл:Sprachenkarte Deutschland1880.png|міні|<small>Німецька мовна мапа [[1880]]&nbsp;р. [[Українці]], що проживають в межах [[Австро-Угорщина|Австро-Угорської імперії]] позначені як ''рутени'' або ''малоруси'' світло-зеленим кольором</small>]]
[[Файл:Українські етнічні землі за Грушевським.jpg|міні|<small>Українські етнічні землі за Михайлом Грушевським</small>]]
 
'''Украї́нська етні́чна терито́рія ([[етнічна територія]] українців, украї́нські зе́млі)'''&nbsp;— заселена переважно українцями частина [[Земля|Землі]]. [[Ядро]] української етнічної території завжди було розташоване в межах сучасної території [[Україна|України]]. Фізичною (тектонічною) основою української [[Етнічна територія|етнічної території]] є [[Український кристалічний щит|Український щит]] [[Східноєвропейська платформа|Східноєвропейськоїсхідноєвропейської платформи]] та [[Дніпровсько-Донецька западина]].
 
== Термінологія ==
* українська етнографічна територія
* українська національна територія
* українські етнографічні землі{{Джерело?}}
 
В залежності від того, за якою ознакою відокремлюють частину від цілого, утворюється й комбінація понять, наприклад: «[[етнічна територія]] українців на [[Північний Кавказ|Північному Кавказі]]»{{Джерело?}}, «українська етнічна територія в межах [[Чехословаччина|Чехо-Словаччини]]»{{Джерело?}}, «зміни меж української етнічної території підросійської частини [[Україна|України]] в XIX—ХХ ст»{{Джерело?}}.
 
вВ українській науці кінця 19&nbsp;— початку 20 століття ототожнювались українські етнічні землі з українською національною територією{{Джерело?}}, і всі вони, на думку національної еліти{{Хто?}}, мали стати територією майбутньої української держави{{Джерело?}}. Зокрема, [[Рудницький Степан Львович|Степан Рудницький]] ототожнював територіальний зміст назви «[[Україна]]» і терміну «простір України» зі значенням термінів «українська національна територія», «суцільна територія українського народу», а також з іншими{{Джерело?}}. У часи національно-визвольної боротьби «ми не клали належної ваги на етнографічні межі нашої суцільної території і підрізували тим чи не одиноку галузь, на котрій сидимо!», що українці не боронили «кожного кусня нашої національної території».
 
ВУ часи [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] відбулося вихолощення терміну «[[нація]]»{{Джерело?}}. Різниця між «етнічним» і «національним» не відчувалася{{Джерело?}}.
 
У незалежній Україні у наукових текстах поняття «національний» та «етнічний» не мають однозначності<ref>[http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1520 Слабкі місця сучасної українознавчої термінології (за текстами навчальних програм з українознавства). ]</ref>. Значення термінів «українська етнічна територія» та «українська національна територія» є різними. Українська національна територія дедалі частіше цілком природно ототожнюється з українською державною територією{{Джерело?}}. Водночас, назва «[[Україна]]» набула державно-політичного значення на відміну від етно-географічногоетнографічного, який існував до того часу{{Джерело?}}.
 
== Географія етнічної території ==
[[File:Austria-Hungary (ethnic).jpg|thumb|<small>Етнографічна карта Австро-Угорської імперії із західною межею поширення української мови, 1880</small>]]
[[Файл:Dialektologicheskaia Karta 1914 goda.jpeg|thumb|<small>Діалектологічна мапа з межами поширення української мови, 1914</small>]]
Формувався український етнос в умовах широколистянолісових (східноєвропейських та північних центральноєвропейських) і лісостепових (східноєвропейських) переважно рівнинних ландшафтів, меншою мірою (у західній частині)&nbsp;— складчастих флішових гірських та горбистих передгірських Альпійського поясу. Ці природні умови характерні для всієї північно-західної половини території України. Такі ландшафти поширені від центральних районів [[Німеччина|Німеччини]] (там вони вологіші) до [[Урал|Уральських гір]] (там вони посушливіші). На [[північ]] від сучасної української державної території ці ландшафти охоплюють район [[Підляшшя]] у [[Польща|Польщі]], усю південну частину [[Білорусь|Білорусі]] (так зване [[Білоруське Полісся]]), [[Стародубщина|Стародубщину]] й суміжні райони [[БрянщинаБрянська область|Брянської області]], західно-південну частину [[Курська область|Курської]], центральні райони [[Білгородська область|Білгородської]], західно-південні райони [[Воронізька область|Воронізької]] області [[Російська ФедераціяРосія|Російської Федерації]], на південь&nbsp;— майже всю [[Молдова|Молдову]] та північно-східну частину [[Румунія|Румунії]]{{Джерело?}}.
 
Формування господарсько-культурних рис [[Українці|українців]] і окремих [[етнографічні групи українців|етнографічних груп]], територіальне розміщення сучасної господарської інфраструктури і районна спеціалізація українського господарства зумовлені насамперед природним середовищем. [[Природа]] українських етнічних земель безпосередньо і опосередковано впливала на формування української духовності та є матеріальною основою життя українського народу{{Джерело?}}.
 
Землі, заселені [[Українці|українцями]], мають сприятливі для інтенсивного [[Сільськогосподарське виробництво|сільськогосподарського виробництва]] агрокліматичні умови та великі й різноманітні мінерально-сировинні [[ресурси]] для [[Промисловість|промисловості]]. Ця обставина не раз розпалювала загарбницькі апетити чужинців{{Джерело?}}.
 
== Межі ==
 
=== Білорусько-українська етнічна межа ===
Не збігається з [[державний кордон|державним кордоном]] через наявність за межами України українських етнічних земель [[Підляшшя]] і [[Берестейщина]]. Починається на території сучасної [[Польська республікаПольща|Польської Республіки]] від міста [[Дорогичин]] і йде лісовим масивом [[Біловезька пуща|Біловезької пущі]] через кордон з [[Білорусь|Білоруссю]], далі поблизу населених пунктів [[Пружани]], [[Івацевичі]], [[ЛунінецьЛунинець]], [[Столін]] і виходить на сучасний кордон.
 
=== Калмицько-українська етнічна межа ===
=== Польсько-українська етнічна межа ===
 
Після [[Перша світова війна|Першої світової війни]] українсько-польська етнічна межа згідно з даними польського перепису населення 1931 року починалася від міста [[Щавниця]] над річкою [[Дунаєць (річка)|Дунаєць]] і проходила на північ від [[Горлиця|Горлиці]], на південь від [[Ясло]], далі поблизу населених пунктів [[Грибів]], [[Дукля (Підкарпатське воєводство)|Дукля]], [[Романів (Перемишлянський район)|Романів]], [[СянокСянік]], перетинала річку [[Сян]] і тяглася на північний схід до міста [[Ярослав (Польщамісто)|Ярослава]] і далі по річці Сян аж до гирла річки [[Танев|Танва]]. ВУ східному напрямку ця межа по р. Танві продовжувалася на південь від [[Томашів (Польща)|Томашова]]. Потім круто повертала на північ уздовж [[Західний Буг|Західного Бугу]] до [[Дорогичин]]а і Лісної над Нарвою.
 
=== Російсько-українська етнічна межа ===
 
Довжина українського етнічного кордону на території сучасної [[Російська Федерація|Російської Федерації]] становить приблизно 1500&nbsp;км. Головно це етнічна межа між українцями та росіянами, проте є також частина українсько-білоруської та українсько-калмицької етнічної межі. За даними перепису СРСР 1926 року, українсько-російська етнічна межа пролягала північніше від [[Новгород-Сіверський|Новгорода-Сіверського]] (приблизно між ним і [[Трубчевськ]]ом). Далі вона повертала на південь до [[Путивль|Путивля]], потім на схід і північний схід, продовжуючись вздовж річки [[Сейм (річка)|Сейм]] аж до гирла річки [[Свапа|Свапи]]. Відтак межа круто повертала на південний схід до [][Валуйки|Валуйок]],а (на північ від цього міста) і широким клином заходила з південного заходу до суцільної російської етнічної території. Тут з обох боків цього клину розташовувалися значні ареали українців і росіян: на північному сході&nbsp;— українців, на південному заході&nbsp;— росіян (із загальним переважанням українців).
 
Далі, на північному сході, невеликим розгалуженням простягався регіон з переважанням українського населення: 30&nbsp;км північніше від [[Чернянка|Чернянки]] російсько-українська етнічна межа повертала на південний схід аж до [[Дон]]у (поблизу міста [[ЛіскиЛиски (місто)|ЛіскиЛиски]]). Відтак межа простягалася на північний схід до річки [[Хопер]] (південно-західніше від [[Борисоглєбськ]]а), де круто повертала на південь, перетинала Дон і сягала міста [[Морозовськ]]. Вздовж [[Сіверський Донець|Сіверського Дінця]] в українські етнічні землі врізалися клином російські, сягаючи території сучасного [[Міллеровський район|Міллеровського району]]. На північ від [[Луганськ]]а українсько-російська етнічна межа повертала до [[Ростов-на-Дону|Ростова-на-Дону]], йшла уздовж Дону на північний схід і через [[Тихорєцьк]] та [[Краснодар]] (на схід від міста) тяглася на південь, а західніше [[Майкоп]]а повертала до [[Чорне море|Чорного моря]] (південно-західніше [[Геленджик]]а).
 
=== Румунсько-українська етнічна межа ===
 
=== Словацько-українська та угорсько-українська етнічна межа ===
У 5 ст. групи різноетнічного населення проживали на теренах етноісторичного [[Закарпаття]] вже в умовах етнокультурного домінування слов’янслов'ян. В межах Закарпатської області виявлено понад п’ятдесятп'ятдесят слов’янських поселень 6–9 ст., у тому числі вісім поселень 6–7 ст. У словацькій частині етноісторичного Закарпаття знайдено кілька десятків ранньослов’янських пам’яток, а в румунській частині – двадцять п’ять слов’янських поселень 6–9 ст.. Слов'яни басейну Тиси та Семигорода перебували під владою [[Авари|аварів]] (6—8 ст.), [[Перше Болгарське царство|Болгарського царства]] (9 ст.). У 896 р. угорські племена через Верецький перевал вдерлися на Закарпаття. Шлях від перевалу долиною Латориці позначений похованнями знатних угорських воїнів. У Верхньому Потиссі вже відомо понад тридцять місцезнаходженьрозташувань таких одиничних і групових поховань. Біля с. Земплин Словацького краю виявлено багато поховань угорських воїнів та могилу їхнього вождя Алмоша, який загинув при спробі взяти штурмом Земплинське укріплення. У 896 р. угорською ордою зруйновано ужгородський замок, а у 903 р. боржавське укріплення. У [[907|907 та 972]] р. білі хорвати згадуються як руське плем'я, яке бере участь у поході [[Олег Віщий|Олега]] на [[Константинополь]]. У другій половині 10 ст. етноісторичне Закарпаття перейшло до сфери впливу [[Київська Русь|Руської держави]]. З того часу на Закарпатті закріплюється назва «Русь», руські люди, русини, русичі, що подекуди використовується і у нинішній час. Тривалий час кордони Русі, Угорщини та Польщі сходилися біля укріплення Саліс (Соляний град), тобто біля нинішнього міста Солнок в Угорщині. У 1031 р. угорським королем Стефаном І було підкорено населені руссю (русинами) території Нижнього й Середнього Потисся, що творили «Руську марку» («Marchia Ruthenorum»), і призначено свого сина Емерика намісником цих земель з титулом «Князь русинів» («dux Ruizorum»). До його володінь ще не входили території сучасної Закарпатської області та [[Пряшівщина|Пряшівщини]]. Остаточно етноісторичне Закарпаття захоплене Угорщиною у 13 ст. Так, у 1202 році було створено Списький, у 1214 - Земплинський і Ужанський, у 1227 - Шариський, у 1262 - Угочанський, у 1263 - Березький, а в 1303 - Марамороський комітати Угорщини.
 
У 1526 році в битві під Могачем об’єднануоб'єднану угорсько-чеську армію розгромили турки. Українське етноісторичне Закарпаття було поділене на дві частини. [[Мармарощина|Марамороський]], [[Угоча|Угочанський]] та [[Берег (комітат)|Березький]] комітати опинилися в складі [[Трансильванське князівство|Трансильванського князівства]], а [[Унг|Ужанський]], Списький, Земплинський і Шариський комітати відійшли до Австрії. Після поразки під Могачем на етноісторичне Закарпаття переселилася значна частина угорців, які осідали в селах і містах на рівнинних територіях. Саме після цієї битви сформувався угорський анклав у Закарпатській області та в Східній Словаччині. Крім того, протягом другої половини ХVІ ст. сюди переселялися німецькі ремісники, які невеликими групами розташовувалися в руських селах. Найбільше їх осіло в гірських селах Марамороського й Березького комітатів, у верхів’яхверхів'ях [[Тересва (смт)|Тересви]] й Тиси, де вони опанували лісові промисли ( [[Усть-Чорна]], [[Німецька Мокра]]). Але основну роль вув освоєнні гірських районів відігравали галицькі русини, які заселяли карпатське високогір’явисокогір'я від верхів’я Тиси на сході до річки Попрад на заході.
 
Кількість українців-русинів (у відсотках) по комітатах Угорщини:
|0,0
|}
Починаючи з 1825 року, угорська влада цілеспрямовано нав’язуваланав'язувала угорську мову, підтасовуючи дані переписів та записуючи угорцями русинів-українців, якіщо володіли угорською мовою чи належали до католицької церкви. Офіційна статистика постійно штучно занижувала показники щодо кількості україномовного населення. Процес мадяризації русинів-українців зумовив появу тут мадярів греко-католиків. У 1930 році в складі Угорщини налічувалося 201 тис. мадярів, які сповідували греко-католицизм. Водночас на сусідніх територіях провадилася словакізація русинів-українців, яка спричинила появу значної кількості словаків греко-католиків. За даними офіційних переписів, у 1846 р. в Східній Словаччині (Пряшівська Русь) мешкало 187 321, у 1870 – 140 324, у 1890 – 83 573, у 1900 – 82 666, у 1910 – 89 910 русинів- українців. У 1921 р. на цій території проживало 189,5 тис. греко-католиків, з них лише 84 272 особи назвали себе русинами-українцями.
 
Вивчення [[Соматометрія|соматологічних]], [[Дерматогліфіка|дерматогліфічних]] і [[Одонтологія|одонтологічних]] ознак та аналіз груп крові доводять, що у формуванні українців карпатського антропологічного типу взяли активну участь гето-дакійські (давньофракійські) морфологічні компоненти з їх динарськими ознаками.
 
== Анклави ==
== Історія формування ==
{{main|Етнокультурні регіони України}}
[[Індоєвропейці|Індоєвропейська]], а згодом і протоєвропейська мовна спільнота (ще до розподілу її на давні мовні групи, що відповідають сучасним [[слов'янські мови|слов‘янській]], [[германськаГерманські групамови|германській]], [[романськаРоманські група мовмови|романській]] тощо) розвивалися на землях, які ми тепер звемо українськими. Припускають, що частина території України ([[степоваУкраїнський зона Українистеп|степова]] й [[лісостеп]]ова смуга) була [[Ареал|ареалом]] формування індоєвропейської етнічної спільноти.
 
Однією з особливостей української етнічної території з-поміж величезних євразійських просторів усіх сучасних слов‘яномовних народів є те, що саме на ній сформувалася праслов‘янська етнічна спільнота, частина якої (та, що не мігрувала звідси) з часом еволюціонувала в сучасних українців.
 
== Праці про українську етнічну територію та дотичні ==
* [http://www.twirpx.com/file/1160542/ Огляд національної території України // ''Степан Рудницький.'' Чому ми хочемо самостійної України?&nbsp;— Львів: Світ, 1994.;]
* [http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=409327 ''Максименко Ф.'' Межі етнографічної території українського народу // Бібліотечний збірник.&nbsp;— 1927.&nbsp;— №&nbsp;3.;]
* ''Кубійович В.'' Географія України й сумежних країв.— Краків-Львів: Українське видавництво, 1943.— 520 с., карти 5 л.
* [http://litopys.org.ua/encycl/eui.htm ''Кубійович В.'' Національні відносини // Енциклопедія українознавства. Загальна частина. Перевидання в Україні. (Репр. відтвор. вид. 1949&nbsp;р.)&nbsp;— К., 1994;]
* ''Кубійович В.'' Територія й людність українських земель.&nbsp;— Львів, 1935.;
* [http://izbornyk.org.ua/encycl/eui006.htm ''Кубійович В.'' Положення, границі й територія України.&nbsp;— (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 17-29.;]
* ''Наулко В. І.'' Етнічний склад населення Української РСР. Статистико-картографічне дослідження.&nbsp;— К., 1965.;
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Serhiichuk/Etnichni_mezhi_i_derzhavnyi_kordon_Ukrainy/ ''Сергійчук В.'' Етнічні межі і державний кордон України.&nbsp;— К., 20002008.;]
* Карта етнічного складу населення України. М. 1:1500000 / Міністерство культури і мистецтв; Державна служба геодезії, картографії та кадастру.&nbsp;— К.: «Укргеодезкартографія», ДНВП «Картографія», 2003.;
* ''Чирков О. А.'' [http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=1156294&title=%E5%F2%ED&div=0&source=1&prev=3250&page=26&docType=24&docType1=8&docType2=17&docType3=13&docType4=14&docType5=15&docType6=26&docType7=18&docType8=19&docType9=25&parentId=0 Чи відновлять народи України втрачену чисельну перевагу в Криму? (Сучасні та можливі майбутні зміни етнічної будови людності Кримського півострова).&nbsp;— К., 2006.&nbsp;— 40 с.]
* ''Романцов В. О.'' Етнічні українські землі, демографічні виміри.— В кн.: Енциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2005.— Т. 3 : Е—Й.— С. 55—56.
* ''Poмaнцoв B. О.'' HaсeленняHaселення УкpaiниУкраїни i йoгo piднapідна мoвa зa чaсiвчасів paдянськoipaдянськoї влaдивлади тaта незaлeжнoстiнезалежностi (ХХ — пoчaтoк ХХI стoлiттястoліття).- К.: BидaвництвoВидавництвo iменi OлениОлени TeлiгиTeліги, 2008.— 184 с. ISBN 978-966-355-008-4
 
== Див. також ==
* [http://uaznavstvo.univ.kiev.ua/ua/Rudnyc'kyj/chyrkov.htm ''Чирков О.'' '''Втрачені землі: (Порівняння національної території України, визначеної Степаном Рудницьким на початку 1920-х років, з сучасними державною та етнічною українськими територіями)''' // Україна просторова в концепційному окресленні Степана Рудницького. Монографія.&nbsp;— К.: Українська Видавнича Спілка, 2003.&nbsp;— С.131-141.]
* [http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=281 ''Чирков О.'' '''Етногеографічна складова українознавчої терміносистеми''' // Українознавство / НДІУ.&nbsp;— 2006.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— С. 295–302.]
* ''Чирков О.'' '''Етнічна територія українців (Українська етнічна територія)''' // [[Український геополітичний словник]] / Авт. кол.: Крисаченко В. С. (автор концепції, упорядник і редактор), Турпак Н. В. (відповідальна за випуск) та ін.&nbsp;— К.: «МП Леся», 2010.&nbsp;— 531 с.
* ''Чирков О.'' '''Етнічна територія (етнічні землі)''' // [[Україна-етнос (довідник)|Україна-Етнос]]. / НДІУ; Фігурний Ю. С., Баран В. Д. та ін.&nbsp;— К., 2006.&nbsp;— С. 78-81.
* [http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-6767-1/978-966-02-6767-1.pdf Українці-русини: етнолінгвістичні та етнокультурні процеси в історичному розвитку]
* [http://www.pseudology.org/Eneida/KabuzanVM_Ukraincy_v_mire1991a.pdf Украинцы в мире | Динамика численности и расселения] {{Ref-ru|}}
 
{{Етнокультурні регіони України}}