Мона Ліза: відмінності між версіями

'''Мо́на Ліза''' ('''Джоконда''') ([[Італійська мова|італ.]] ''Mona Lisa'', ''La Gioconda'', [[Французька мова|фр.]] ''La Joconde'') — написана [[Італія|італійським]] художником [[Леонардо да Вінчі]] близько [[1503]] року. Картина є одним з найвідоміших і безцінних творів [[живопис]]у у світі. Належить до [[Епоха Відродження|епохи Відродження]]. Виставлена в [[Лувр]]і ([[Париж]], [[Франція]]).

Повна назва картини "'''''Портрет пані Лізи дель Джокондо'''''" ({{lang-it|Ritratto di Monna Lisa del Giocondo}}).

* ДружинаЛіза [[Флоренція|флорентійського]]Герардіні, дружина торговця шовком з Флоренції Франческо дель Джокондо

* [[Сфорца, Катерина|Катерина Сфорца]]

У [[1517]] році кардинал [[Арагонський Луї|Луї Арагонський]] відвідав Леонардо в його ательє у Франції. Опис цього візиту було зроблено секретарем кардинала Антоніо де Беатісом: <nowiki> «</nowiki> [[10 жовтня]] [[1517]] року монсіньор та іже з ним відвідали в одній з віддалених частин [[Амбуаз]]а мессіра Леонардо да Вінчі, флорентійця, сивобородого старця, якому понад сімдесят років,&nbsp;— найчудовішого художника нашого часу. Він показав його високості три картини: одну із зображенням флорентійської пані, писав з натури на прохання брата [[Медічі, Лоренцо де|Лоренцо Пишного]] Джуліано Медічі, іншу&nbsp;— святий [[Іван Хреститель]] в молодості і третю&nbsp;— Свята Анна з Марією і немовлям [[Ісус Христос|Христом]]; усі в найвищому ступені прекрасні. Від самого майстра, у зв'язку з тим, що у нього в той час була паралізована права рука, вже не можна було очікувати нових гарних робіт".

На думку частини дослідників, під «флорентійською дамою» мається на увазі «Мона Ліза». Можливо, однак, що це був інший портрет, від якого не збереглося ні свідчень, ні копій, внаслідок чого [[Джуліано ді П'єро Медічі|Джуліано Медічі]] не міг мати жодного відношення до «Мона Лізи».

Щодо історії створення картини Вазарі, що народився в [[1511]] році, був змушений послатися на інформацію, дану анонімним автором першої біографії Леонардо. Саме він і пише про маловпливового торговця шовком Франческо Джокондо, який замовив у художника портрет своєї третьої дружини Лізи. Незважаючи на слова цього анонімного сучасника, багато хто з дослідників все-таки сумніваються в можливості того, що «Мона Ліза» була написана у Флоренції ([[1500]]–[[1505]]). Витончена техніка вказує на більш пізнє створення картини. Крім того, в цей час Леонардо був настільки зайнятий роботою над «<nowiki/>[[Битва Ангіарі|Битвою Ангіарі]]<nowiki/>», що навіть відмовив княгині [[Ізабелла д'Есте|Ізабеллі д'Есте]] прийняти її замовлення. Чи міг тоді простий торговець умовити відомого майстра написати портрет своєї дружини?

Уважний аналіз композиції приводить до висновку, що Леонардо не прагнув створити індивідуальний портрет. «Мона Ліза» стала здійсненням ідей художника, висловлених ним у своєму трактаті з живопису. Підхід Леонардо до своїх робіт завжди мав науковий характер. Тому «Мона Ліза», на створення якої він витратив багато років, стала гарним, але в той же час недосяжним і безчуттєвим образом. Вона одночасно здається жаданою та холодною. Попри те, що погляд Джоконди спрямований на нас, між нами і нею створений візуальний бар'єр&nbsp;— ручка стільця, що діє як перегородка. Подібна концепція виключає можливість інтимного діалогу, як, приміром, у портреті [[Балтазар Кастільоне|Балтазара Кастільоне]] (виставлено в Луврі, Париж), написаному [[Рафаель|Рафаелем]] близько десяти років по тому. Тим не менш, наш погляд постійно повертається до її освітленого обличчя, оточеного, як рамкою, темним, прихованим під прозорою фатою волоссям, тінями на шиї і темним димчастим пейзажем заднього плану. На тлі віддалених гір фігура справляє враження монументального, хоча формат картини невеликий (77х53 см). Ця монументальність, властива піднесеним, божественним істотам, тримає нас, простих смертних, на відстані і одночасно змушує нас безуспішно прагнути до недосяжного. Недаремно Леонардо вибрав позицію моделі, дуже схожу з позиціями [[Богоматір|богоматері]] в італійських картинах [[XV століття]]. Додаткову дистанцію створює штучність, яка виникає з-за бездоганного [[сфумато]]-ефекту (відмови від чітких обрисів на користь створення «повітряного» враження). Треба вважати, Леонардо фактично повністю звільнився від портретної подібності на користь створення ілюзії атмосфери та живого дихаючого тіла за допомогою площини, фарб і пензля. Для нас Джоконда назавжди залишиться шедевром Леонардо. <br/>Секрет виразності особи Джоконди в техніці багатошарового живопису «лессіровками»-тонкими шарами фарби поверх вже висохлих шарів. Що це дає? При проходженні світла через прозорі шари фарби до полотна воно відбивається і розсіюється зовсім по різному в залежності від кута зору на полотно або від кута падіння світла при русі Сонця. Тому вираз її обличчя постійно невловимо змінюється, воно дійсно як живе. Але це-лише початок ефекту, при деякій зміні точки бачення, навіть зовсім незначно, обличчя набуває раптом зовсім виразно обриси черепа, її скроньові западини поглиблюються, очі починають провалюватися… Перед нами вже не усміхнена жінка, а якійсь знущальний оскал самої смерті, це дуже добре видно при перегляді оригіналу, але зовсім не передається в репродукціях. Виникає дуже сильний психологічний ефект, ефект контрасту, коли в одному образі сплавлені два абсолютно протилежних початки. І чим сильніший контраст, тим сильніший вплив, але сильнішого контрасту, ніж життя і смерть придумати неможливо… Тут вся неосяжність людського існування відлиті в одному образі, в цьому геніальність Леонардо. Загадка в тому, як йому вдалося досягти саме зображення черепа, смерті, що мерехтить крізь гарне жіноче обличчя, адже це майже неможливе завдання, але це&nbsp;— рівень думки і духу великого художника і філософа…

[[13 грудня]] [[1913]]&nbsp;р. флорентійський антиквар Альфредо Джері одержав із Парижа листа: «Я&nbsp;— італієць, патріот своєї батьківщини. Це я взяв у Луврі „Джоконду“ два роки тому. Прагнув повернути Італії скарб Леонардо, украдений колись французами». Він пропонував антиквару придбати картину за півмільйона франків&nbsp;— майже $3 млн 370 тис. на теперішні гроші. Той погодився. Але щойно пересвідчився в тому, що картина оригінал&nbsp;— здав її власника поліції. Злодієм виявивсябув 32-річний італійський маляр [[Вінченцо Перуджа]]  ([[Італійська мова|італ]]. ''Vincenzo Peruggia''), родом із села в Північній Італії. Виявилося, що [[1910]]&nbsp;р. він працював у Луврі декоратором і установлював нове захисне скло перед полотном Леонардо да Вінчі. Тоді і виникла ідея крадіжки. Знайшов спільників&nbsp;— художника [[Ів Шадро|Іва Шадро]] та шахрая Едуардо де Валферно. Викрадачі вивезли «Джоконду» у США. Там почали продавати копії картини, видаючи їх за оригінал. Так продали шість картин і заробили загалом $2 млн&nbsp;— $47&nbsp;млн як на тепер. Потім між спільниками почалися сварки. От тоді Перуджа і забрав картину та втік з нею до Європи. Грошей взяти не встиг. Тож аби мати за що жити вирішив продати оригінал.