Північно-Ізраїльське царство: відмінності між версіями

'''Північне Ізраїльське царство''' (івр. ממלכת ישראל) - одне з двох єврейських держав давнини. Виникло внаслідок розпаду Ізраїльського царства після смерті [[Соломон|Соломона]] в X столітті до н. е. До його складу ввійшли десять колін Ізраїлевих , а царем оголошений [[Єровоам I|Єровоам I.]]

Столицею Північного Ізраїльського царства став [[Шхем]], потім Тірца (Фирца) і нарешті [[Самарія (місто)|Самарія]] (Себастія, Шомрон). Відповідно до Старого Заповіту, царі північно-ізраїльської держави відступили від служіння Єдиному Богу Ізраїлеву, спочатку спорудивши в містах Бет-Ел та Дан храми з золотими статуями биків, а потім навіть поклонялися божествам фінікійського культу. З точки зору Біблії, жоден з них не був «благочестивим царем». У Північному Ізраїльському царстві правлячі династії неодноразово змінювалися в результаті державних переворотів, найдовше правила династія Йеу (Іиуя). У 722 році до н. е. Північне Ізраїльське царство було завойовано ассірійським царем [[Шаррукін II|Саргоном II]]. Значна частина населення царства були виселені в ассірійський полон і подальша їх доля невідома.