Відкрити головне меню

Зміни

оформлення
| Commons =
}}
'''Я́сон Смогорже́вський''' (світське ім'я — '''Ян Смогоржевський''' гербу [[Юноша (герб)|Юноша]], {{lang-pl|Jan Smogorzewski, Jason Junosza Smogorzewski}}); ([[3 березня]] [[1715]] (?1714) — [[1 листопада]] [[1788]]) — греко-католицький церковний діяч, [[василіяни]]н, [[Предстоятелі Української греко-католицької церкви|митрополит Київський, Галицький та всієї Руси]] [[Українська греко-католицька церква|УГКЦ]]. Кавалер [[Орден святогоСвятого Станіслава|ордену Святого Станіслава]] (1767).
 
== Життєпис ==
Батько&nbsp;— Кароль Владислав Смогоржевський ({{пом}} 6.09.1729), матір&nbsp;— дружина батька Розалія з Тишкевичів, дочка [[підкоморій|підкоморія]] слонімського Домініка Олександра Тишкевича. Походив зіз польської шляхетської родини католицького обряду зі Смогоржева (Смогоржова) (Нижня Силезія, Польща), що володіла маєтками у [[Волковиський повіт (Велике князівство Литовське)|Волковиському повіті]], де й народився майбутній владика. Охрещений за латинським обрядом 25 грудня 1715 року, хресне ім'я невідоме.<ref name="З6">''Zięba Andrzej A.'' Smogorzewski Jason h. Junosza…&nbsp;— S. 216.</ref>
 
У [[1731]]&nbsp;р. вступив до [[василіяни|ордену Василіян]] в [[Битень|Битені]], змінивши обряд з римського на греко-католицький, і прийняв чернече ім'я [[Ясон]]. З [[1734]] року студіював богослов'я (теологію) в [[Грецька колегія святого Атанасія|Грецькій колегії св. Атанасія]] в [[Рим]]і, після висвячення (3 липня [[1740]], з рук єпископа Д. Родіно<ref name="З6"/>) повернувся назад. Був у монастирях василіян у [[Супрасльський Благовіщенський монастир|Супраслі]] та Варшаві (скерований туди [[Атанасій (Шептицький)|Атанасієм Шептицьким]] в середині 1743 року, очевидно, як ігумен<ref name="З6"/>), проповідником у [[Полоцьк]]у.
У [[1731]]&nbsp;р. вступив до [[василіяни|ордену Василіян]] в Битені, змінивши обряд з римського на греко-католицький, і прийняв чернече ім'я [[Ясон]]. З [[1734]] року студіював богослов'я (теологію) в [[Грецька колегія святого Атанасія|Грецькій Колегії св. Атанасія]] в [[Рим]]і, після висвячення (3 липня [[1740]], з рук єпископа Д. Родіно<ref name="З6"/>) повернувся назад. Був у монастирях василіян в [[Супрасльський Благовіщенський монастир|Супраслі]] та Варшаві (скерований туди [[Атанасій (Шептицький)|Атанасієм Шептицьким]] в середині 1743 року, очевидно, як ігумен<ref name="З6"/>), проповідником у [[Полоцьк]]у. В [[1747]] році став генеральним офіціалом брацлавським та вікарієм Київської митрополії, згодом генеральний [[вікарій]] полоцького архієпископа Флоріяна Гребницького. З [[1752]] по [[1758]] знову перебував в Римі, як представник Київського митрополита [[Флоріян Гребницький|Флоріяна Гребницького]]. Там же, в [[1758]] році, був висвячений на єпископа [[Вітебськ]]ого&nbsp;— вікарія Полоцької єпархії. Зайнявся відбудовою полоцького [[Софійський собор (Полоцьк)|Софійського катедрального собору]]. [[1762]]–[[1780]]&nbsp;— архієпископ Полоцький (по першому розборі Польщі його єпархія опинилася у межах Російської Імперії), пізніше уніатський митрополит Київський та Галицький. В [[1764]] був електором [[Станіслав Август Понятовський|Станіслава ІІ Августа Понятовського]] від [[Полоцьке воєводство|полоцького воєводства]]. Перебуваючи на полоцькій кафедрі боровся з наростаючим впливом православ'я. Під час [[Барська конфедерація|барської конфедерації]] (1768—1772) був на боці королівської партії в полоцькім воєводстві. Після Першого розбору Польщі (1772), оскільки більшість його полоцької єпархії опинилась в складі Російської імперії, склав присягу (16 вересня) [[Катерина II|Катерині ІІ]], одночасно запевняючи у своїй лояльності короля [[Станіслав Август Понятовський|Станіслава ІІ Августа Понятовського]]. Після присяги отримав 2 деканати митрополичої єпархії (Гомельський і Рогачівський, 1773) і Смоленську єпархію (1778), що поставило під його владу всі уніятські парафії, що входили до складу Російської імперії. Обороняв позиції греко-католицької церкви як від спроб переводу своїх вірних в православ'я, так і в католицтво. Прагнув обмежити у своїй єпархії діяльність православного єпископа [[Віктор Садковський|Віктора Садковського]], повернути назад ті парфії, котрі прийняли православ'я, заборонити священикам з Росії працювати в приходах. В [[1774]] домігся від римської курії підтвердження давньої постанови ([[1624]]) про заборону уніятам переходити у латинський обряд. Того ж року підготував проект єпархіальної семінарії в селі Струнь біля Полоцька (відкрилась в [[1806]]). Заохочував розвиток василіянських шкіл. З причини спротиву діям влади Російської імперії в релігійній сфері [[2 липня]] [[1780]] [[Катерина II]] позбавила його російського підданства. Змушений був виїхати в Річ Посполиту, жив у своїй резиденції в Радомишлі. Після того, як в 1781 був обраний Київським митрополитом (уніятським), нерідко мав конфлікти з російським послом в Польщі, оскільки активно боровся зі зростаючим впливом православ'я серед уніятів. Розпочав будівництво в Радомишлі уніятського митрополичого центру, до якого входили катедральний собор св. Трійці, митрополичий палац, бібліотека, духовна семінарія і парк. Заснував семінарії в Радомишлі та Житомирі. В приватному житті, більше використовував у спілкуванні польську мову. З [[1788]] домагався місця в польському сенаті для уніятських митрополитів Київських, але цьому намаганню перешкодила його смерть. Працю Ясона Смогожевського утруднював поділ Київської митрополії поміж 3 державами (Польщею, Росією і Австрією); осідком Смогожевського було с. Струнь біля [[Полоцьк]]а, потім м. [[Радомишль]].
 
У [[1747]] році став генеральним офіціалом брацлавським та вікарієм Київської митрополії, згодом генеральний [[вікарій]] полоцького архієпископа Флоріяна Гребницького. З [[1752]] по [[1758]] знову перебував у Римі, як представник Київського митрополита [[Флоріян (Гребницький)|Флоріяна Гребницького]]. Там же, в [[1758]] році, був висвячений на єпископа [[Вітебськ]]ого&nbsp;— вікарія Полоцької єпархії. Зайнявся відбудовою полоцького [[Софійський собор (Полоцьк)|Софійського катедрального собору]].
Помер у Варшаві.
 
[[1762]]–[[1780]]&nbsp;— архієпископ Полоцький (по першому розборі Польщі його єпархія опинилася у межах Російської Імперії), пізніше уніатський митрополит Київський та Галицький. В [[1764]] був електором [[Станіслав Август Понятовський|Станіслава ІІ Августа Понятовського]] від [[Полоцьке воєводство|полоцького воєводства]]. Перебуваючи на полоцькій кафедрі боровся з наростаючим впливом православ'я. Під час [[Барська конфедерація|барської конфедерації]] (1768—1772) був на боці королівської партії в полоцькім воєводстві.
 
Після Першого розбору Польщі (1772), оскільки більшість його полоцької єпархії опинилася в складі [[Російська імперія|Російської імперії]], склав присягу (16 вересня) [[Катерина II|Катерині ІІ]], одночасно запевняючи у своїй лояльності короля [[Станіслав Август Понятовський|Станіслава ІІ Августа Понятовського]]. Після присяги отримав 2 деканати митрополичої єпархії (Гомельський і Рогачівський, 1773) і Смоленську єпархію (1778), що поставило під його владу всі уніятські парафії, що входили до складу Російської імперії. Обороняв позиції греко-католицької церкви як від спроб переведення своїх вірних у православ'я, так і в католицтво. Прагнув обмежити у своїй єпархії діяльність православного єпископа [[Віктор Садковський|Віктора Садковського]], повернути назад ті парафії, котрі прийняли православ'я, заборонити священикам з Росії працювати в приходах.
 
У [[1774]] домігся від [[Римська курія|римської курії]] підтвердження давньої постанови ([[1624]]) про заборону уніятам переходити у латинський обряд. Того ж року підготував проект єпархіальної семінарії в селі Струнь біля Полоцька (відкрилась в [[1806]]). Заохочував розвиток василіянських шкіл. З причини спротиву діям влади Російської імперії в релігійній сфері [[2 липня]] [[1780]] [[Катерина II]] позбавила його російського підданства. Змушений був виїхати до Речі Посполитої, жив у своїй резиденції в Радомишлі. Після того, як у 1781 був обраний Київським митрополитом (уніятським), нерідко мав конфлікти з російським послом у Польщі, оскільки активно боровся зі зростальним впливом православ'я серед уніятів. Розпочав будівництво в [[Радомишль|Радомишлі]] уніятського митрополичого центру, до якого входили катедральний собор св. Трійці, митрополичий палац, бібліотека, духовна семінарія і парк. Заснував семінарії в Радомишлі та [[Житомир]]і.
 
У приватному житті, більше використовував у спілкуванні польську мову. З [[1788]] домагався місця в польському сенаті для уніятських митрополитів Київських, але цьому намаганню перешкодила його смерть. Працю Ясона Смогожевського ускладнював поділ Київської митрополії поміж 3 державами (Польщею, Росією і Австрією); осідком Смогожевського було с. Струнь біля [[Полоцьк]]а, потім м. [[Радомишль]].
 
Помер у [[Варшава|Варшаві]].
 
== Примітки ==
== Джерела ==
* {{ЕУ}}
* ''Zięba Andrzej A.'' Smogorzewski Jason h. Junosza (1715—1788), bazylianin, unicki arcybiskup połocki i metropolita kijowski // [[Польський біографічний словник|Polski Słownik Biograficzny]].&nbsp;— t. XXXIX, 1999—2000.&nbsp;— S. 216—225. {{ref-pl}}
 
{{Предстоятелі УГКЦ}}