Антонович Володимир Боніфатійович: відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 116:
== Наукова діяльність ==
[[Брайчевський Михайло Юліанович|Михайло Брайчевський]] так схарактеризував його постать у науці:
{{цитата|''Орієнтація на європейську культуру, зокрема й історіографію, вирізняла Володимира Антоновича з-поміж переважної більшості його попередників і сучасників, які звикли озиратися на російську і польську літератури. Він був перший справжній європеєць у вітчизняній історіографії, що підніс її над тим провінціалізмом, в якому вона потерпала досі.''}}
 
Антонович був представником народницької школи в українській історіографії.
Рядок 126:
 
У своїх працях Антонович уникав синтези, документально досліджуючи окремі історичні явища. Лише в своїх науково-популярних лекціях («Бесіди про часи козацькі в Україні» (1897); «Виклади про часи козацькі в Україні» (1912) Антонович дав загальний огляд української історії від часів сформування козаччини. Антонович був видатним українським [[громадський діяч|громадським діячем]]. Належачи до так званих «[[Хлопоманство|хлопоманів]]», він надрукував у відповідь польському публіцистові Зенону Фішеві (псевдонім Падалиця) відому статтю [http://www.ex.ua/view/10402338 «Моя исповедь»] (1862), де подав обґрунтування ідеології «хлопоманів». Польський [[журналіст]] Падалиця назвав Антоновича перевертнем, який зрікся свого стану й клану. В першому числі часопису «[[Основа (журнал)|Основа]] за [[1862]] рік Антонович йому відповів:
{{цитата|''Вам добре відоме, д. Падалице, що перше як відважитися розійтись із [[Шляхта|шляхтою]] і всіма її моральними достатками, я випробував усі шляхи замирення; вам відомо і те, яка була з вашого боку зустріч усіх спроб урезонити «вельможних» до людського поводження з [[Селяни|селянами]], до клопотання про [[Освіта|освіту]] народну на власних його національних основах, до визнання за українське, а не польське того, що є українське, а не польське; адже ж ви були свідком, як подібні міркування викликали спершу посвист та смішки, потім пересердя, глум і [[Ненормативна лексика|лайку]], а нарешті — несправедливі [[Донощик|доноси]] і натяки на [[Коліївщина|Коліївщину]]. Після того, певна річ, залишилося або зректися своєї [[Сумління|совісті]], або покинути наше [[суспільство]]; я вибрав останнє, і покладаю надію, що працею та любов'ю зроблю, що українці коли-небудь визнають мене за сина свого народу через те, що я готовий поділити з ним… Виходить, д. Падалице, ваша правда! Я — перевертень і пишаюсь цим так само, як пишався б в Америці, якби з плантатора перевернувсь на аболіціоніста, чи в [[Італія|Італії]] з папіста став би чесним працьовитим слугою спільної народної справи.''}}.
Майже пів століття Антонович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської [[Стара Громада|Старої Громади]], і за його ініціативою 1890 року в [[Галичина|Галичині]] дійшло до «угоди» між [[поляки|поляками]] й [[українці|українцями]] у Львівському сеймі. Антоновичу належить велика роль у реалізації плану переїзду Михайла Грушевського до [[Львів|Львова]] і створення там наукового осередку.