Алессандро Блазетті: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Wikipedia in lingua italiana non ha ancora una voce con questo nome.
Рядок 24:
 
== Біографія та творча кар'єра ==
Алессандро Блазетті народився [[3 липня]] [[1900]] року в [[Рим]]і, [[Італія]]. Закінчив адвокатську школу, але в 1920-х роках став [[журналіст]]ом і [[кінокритик]]ом. Заснував декілька журналів, зокрема, ''Cinematografo'' та «Світ на екрані», навколо якого об'єдналася група молодих кінематографістів, що прагнули до оновлення італійського кіно"{{sfn|Енциклопедія Кіно і ТБ|name=etv}}. У 1928 році приступив до зйомок фільму «[[Сонце (фільм, 1929)|Сонце]]», в якому зображував суворе життя селян. Поступив на роботу в студію ''Cines'', де зняв «Воскресіння» і «{{нп|Нерон (фільм, 1930)|Нерон|iten|Nerone (1930 film)}}». Після смерті засновника ''Cines'', {{нп|Стефано Пітталугі||it|Stefano Pittaluga}}, став директором студії. Серед відомих його фільмів&nbsp;— «{{нп|Трапеза бідних||it|La tavola dei poveri}}» та «[[1860 (фільм)|1860]]», останній з яких&nbsp;— епопея про [[Джузеппе Гарібальді|Гарібальді]] вважається передвісником післявоєнного [[Італійський неореалізм|неореалізму]] і його найвизначнішим фільмом. «За словами самого режисера на формування його естетичних поглядів plsqcybkb великий вплив роботи російських режисерів&nbsp;— [[Ейзенштейн Сергій Михайлович|Сергія Ейзенштейна]], [[Пудовкін Всеволод Іларіонович|Всеволода Пудовкіна]] і [[Екк Микола Володимирович|Миколи Екка]]»<ref name="etv">{{cite web|url= http://etvnet.com/encyclopedia/d/person/blazetti|title=Алессандро Блазетті|publisher=Енциклопедія Кіно і ТБ|accessdate= 2012-08-13|lang=ru|archiveurl= http://www.webcitation.org/6B2tVH1we|archivedate = 2012-09-29|ref= Енциклопедія Кіно і ТБ}}</ref>.
 
Буіши поборником [[Італійський фашизм|італійського фашизму]], Блазетті зняв фільми про нього, які багато в чому реабілітують методи влади: «Стара гвардія» (1935), «Альдебаран» (1936), «Ніхто не повертається назад» (1943). Оскільки фільм «Альдебаран» не знайшов особливої підтримки, режисер звернувся до сентиментальних стрічок, відомих як «[[кіно білих телефонів]]» і зняв єдиний в цьому жанрі фільм «Графиня з Парми» (1936). Фільм «[[Залізна корона (фільм)|Залізна корона]]», що змішує казку, пригоду і історію, приніс режисерові в 1941 році [[Золотий лев|Кубок Муссоліні]] за найкращий іноземний фільм на [[9-й Венеціанський кінофестиваль (1941)|9-му]] [[Венеційський кінофестиваль|Венеційському кінофестивалі]], незважаючи на його явний [[Антимілітаризм|антимілітаристський]] пафос. У 1942 році поставив за сценарієм [[Чезаре Дзаваттіні]] комедію «[[Чотири кроки в хмарах]]», яка стала однією зі стрічок, що підготували [[Італійський неореалізм|неореалізм]] в Італії<ref name=etv/>.