Заложні мерці: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 11:
'''Неприродня смерть.''' Нечистими мерцями ставали ті люди, що загинули від нещасного випадку (потонули, замерзли, згоріли живцем), були убиті, вчинили самогубство, загалом ті, що не дожили відведеного їм вищими силами терміну. Такими вважалися і мертвонароджені діти, померлі нехрещеними, вбиті своїми батьками. Так нехрещені й погублені матерями діти ставали [[Потерчата|потерчатами]]. Потопельниці перетворювалися на [[Русалка|русалок]]. Потопельники щомісяця з'являлися на місці смерті як люди з чорною шкірою і довгим волоссям і переслідували перехожих. Самогубці мусили лежати в могилі та страждати, або ходити в світі живих як примари, не маючи спокою, поки не мине час, коли вони мали померти своєю смертю. Вважалося, що біля місць поховань самогубців можна почути їхній стогін або й побачити їхні о́брази.
 
'''Неповноцінне і негідне життя.''' П'яниці, розбійники, порушники клятви, люди, котрі померли неодруженими, не залишили по собі дітей. Крім того п'яниці нібито відчували постійну спрагу і «випивали» воду з землі, спричиняючи засухипосусі. Ті, хто змінив віру, єретики, не мали спокою, ночами встаючи з могили. Великі грішники могли після смерті отримати можливість спокутати свій гріх, ходячи по землі, або піти на той світ, коли хтось спокутає гріх за них. Іноді затримати померлого в світі живих могла невиконана справа. Наприклад, небіжчик приходив забрати неповернений борг чи взяту в нього не по праву річ<ref name=":1">{{Cite web|title = Мерці — Українська міфологія|url = http://proridne.net/mythology/myth/%D0%9C%D0%B5%D1%80%D1%86%D1%96.html|website = proridne.net|accessdate = 2016-02-20}}</ref>.
 
'''Прокляття.''' Прокляті батьками діти лежали в могилах і не розкладалися, поки не отримають прощення. Крім того проклятих не приймає земля, повсякчас виштовхуючи труну на поверхню, скільки б її не закопували. Також існували повір'я, що батьки, які проклинають померлих дітей, самі не помруть доти як розкаються і простять їх. На [[Холмщина|Холмщині]] вірили, що прокляті батьками діти потрапляють під владу нечистої сили, яка робить з їхніми душами і тілом що заманеться. Невідспівані за християнським звичаєм мерці могли приходити до живої рідні та нагадувати, щоб їх відспівали.
Рядок 20:
 
== Поводження із заложними мерцями ==
Були поширеними вірування, що місце поховання чи смерті заложних мерців є «нечистими». Народна віра забороняла ховати заложних мерців на звичайних кладовищах, однак духовенство в більшості випадків боролося проти такого поводження. Їх заборонялося згадувати в поминальних молитвах, бо душа заложного мерця втрачена для Бога і Він може навіть прогніватися за таку молитву. У деяких випадках над місцем поховання зводився «убогий дім» — проста споруда, подібна до сараю, в якій дозволялося молитися за заложних мерців. [[Похорон|Хоронили]] їх на перехрестях доріг, на межах полів, у ярах, щоб не накликати на общину біду. Іноді таких небіжчиків не ховали взагалі, а полишали в ярах, болотах, закладаючи (заложуючи) зверху гілками, щоб не ставалося засухпосух, повеней, інших природніх лих. Вірогідно звідси й походить назва «заложні»<ref name=":0" />.
 
Народна уява наділяла «нечистих» мерців надприродними властивостями. Проходячи повз їхні могили людина може заблукати, худоба змарніти. Під час [[Посуха|посухи]] могили поливали водою, щоб викликати [[дощ]]. Ще на початку XX століття в Росії фіксувалися випадки, коли селяни викопували заложних мерців аби перепоховати їх за кладовищем, сподіваючись таким чином припинити засухупосуху<ref name=":0" />. Аби позбавити таких покійників здатності відвідувати живих людей, в їхні могили клали вузлик свяченого [[Мак дикий|маку-видюку]], забивали осикові кілки. Власні ж хати обсипали свяченим маком або [[льон]]ом. Робити це слід було до [[обід]]у, бо після обіду вже [[мрець]] починав ходити. Вважалося, що, на відміну від звичайних небіжчиків, душі заложних мерців не можуть з'являтися до родичів на поминки, коли за померлі душі ставлять обід. Існували вірування, що мерця, який встає з могили, можна зв'язати і той, хоч і вирізняється надзвичайною силою, не зможе зашкодити. Врятуватися від заложного мерця можна, розважаючи його розповідями, або нагодувавши, проте він має величезний апетит. Однак розділивши з мерцем їжу жива людина могла не помітити як минуть роки, або сама потрапити в могилу, куди її затягне мрець<ref name=":1" />. Ці мотиви виразно ілюструють вірування слов'ян і українців зокрема у [[безсмертя]] душі, її окреме існування<ref>Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник.- 2-е вид./ А.&nbsp;П. Пономарьов, Л.&nbsp;Ф.&nbsp;Артюх, Т.&nbsp;В.&nbsp;Косміна та ін. К.: Либідь, 1994.- 256с.; іл.</ref>.
 
== Див. також ==