Оптація українців Чехословаччини: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 1:
'''Оптація українців Чехословаччини'''  - обмін населенням між [[СРСР]] та [[Чехословаччина|Чехословацькою Республікою]], що відбувався у 1945-1947 рр. на підставі двосторонніх міжнародних договорів.
 
Процес оптації складався з двох етапів: обмін населенням [[Закарпаття]] у 1945-1946 ррр. та обмін населенням [[Волинь|Волині]] у 1947 р.
 
== Визначення ==
Рядок 24:
Дещо пізніше розпочалася оптація у зворотньому напрямку - із Закарпаття до Чехословаччини. [[5 червня]] і [[23 серпня]] 1946 р. відбули перші два залізничні ешалони, які налічували 223 особи. Цим питанням опікувалася оптаційна комісії МВС Чехословацької Республіки. Процес переселення затягнувся до весни 1947 р. через перешкоди, які створювали радянські державні органи для виїзду жителів Закарпатської області, серед яких були не лише чехи і словаки, але українці та росіяни.
 
За даними відділу у справах репатріації Закарпатського облвиконкому загальна кількість сімей, які виїхали у 1945-1947 рр. із Закарпаття до Чехословаччини налічувала 1 5511551 родину або понад 5 тис. осіб. Структура розподілу родин по районах області: [[Ужгородський район|Ужгородський]] - 432, [[Мукачівський район|Мукачівський]] - 280, [[Мукачеве|м.Мукачеве]] - 128, [[Перечинський район|Перечинський]] - 110, [[Свалявський район|Свалявський]] - 70, [[Берегівський район|Берегівський]] - 57, [[Іршавський район|Iршавський]] - 53, [[Великоберезнянський район|Великоберезнянський]] - 37, [[Тячівський район|Тячівський]] - 24, [[Рахівський район|Рахівський]] - 22, [[Хустський район|Хустський]] - 21, [[Виноградівський район|Виноградівський]] - 18, [[Воловецький район|Воловецький]] - 9 і [[Міжгірський район|Міжгірський]] - 3.<ref>Державний архiв Закарпатської областi. Фонд P-236, Оп. 2, Сп. 1, ст. 14</ref>
 
=== Волинь ===
Рядок 32:
У пояснювальній записці Міністерства закордонних справ Чехословацької Республіки від [[3 серпня]] 1946 р. до двосторонньої Угоди від [[10 липня]] 1946 р. стверджувалося, що із загальної чисельності 35-40 тис. осіб чеської національності з Волині під час Другої світової війни 12 тис. осіб вступило до лав чехословацьких військових частин в СРСР під командуванням [[Людвік Свобода|Людвіка Свободи]]. В результаті бойових дій загинуло 4 тис. волинських чехів, а 1 тис. - стали інвалідами.<ref>Slovenský národný archív. - Fond Predsednеctva Slovenskej Nаrodnej Rady, Inv. 433, Karton 518</ref>
 
[[14 жовтня]] 1946 р. у [[Москва|Москві]], а 22-[[23 листопада]] - у [[Львів|Львові]] радянська і чехословацька сторона погодили порядок оптації у відповідності з Угодою. 6 грудня 1946 р. радянські уповноважені у справах оптації прибули у [[Пряшівщина|Східну Словаччину]], звідки вже у кінці січня 1947 р. вирушили перші ешалони з українцями на Волинь. У зворотньому напрямку на початку лютого 1947 р. виїхали ешелони з волинськими чехами. Весною 1947 р. також поновився виїзд до Чехословаччини репатріантів із Закарпаття, яким радянські органи досі відкладали дозвіл на виїзд. Згідно із статистичними даними Переселенського центру в [[Кошице|м.Кошице]], найбільша кількість оптантів прибула із Закарпаття у травні 1947 р. у кількості 2189 осіб.
 
У результаті обміну населенням на Волинь із [[Пряшівщина|Пряшівщини]] прибуло 2665 родин або 12 050 українців-русинів: Бардіївський округ - 1281 родин (5904 осіб), Міжлабірський - 706 (3088 ос.), Пряшівський - 440 (1972 ос.) і Гуменський - 238 (1051 ос.).<ref>Ванат I. Повоєнне переселення народiв. Вiд багатонацiональної держави // Дукля.- 1995</ref>
 
Офіційні представники радянського уряду у Словаччині обіцяли оптантам надати все необхідне для проживання на новому поселенні, якими переважно були села, у яких раніше проживали волинські чехи. Спочатку було надано житло, землю, реманент - все, що залишилося після виїзду чехів-колоністів до Чехословаччини. Проте за короткий термін радянська влада колективізувала усе майно, зокрема і те, яке переселенці з Пряшівщини привезли з собою, створивши у місцях проживання оптантів колгоспи.
 
Влітку 1947 р. значна частина переселенців з Пряшівщини вирішила повернутися до Чехословаччини. Селяни проводили таємні збори громади, на яких приймалися заяви до центральних державних органів СРСР і УРСР з проханням надати дозвіл на реоптацію. [[15 липня]] 1948 р. 75 сімей оптантів вирушили валкою возів із рівненського [[Квасилів|с.Квасилів]] з метою повернутися на Пряшівщину. Ініціатива зазнала невдачі, оскільки міліція та військовими заблокували село, а організатори (Й. Процо, М. Шкуманич, С. Галайдек) були арештовані та після суду заслані у табори на [[Сибір]].<ref>Закутянський П. Доля була дуже скупою. (До 50-рiччя переселенння-оптацiї зi Словаччини в Українy) // Нове житття. - 1997. - 2 травня. ст. 5</ref> Така ж доля чекала на осіб, які агітували односельчан за поверненням до Чехословаччини.
 
До кінця 1960-х років оптанти з Волині поодинці намагалися пересуватися ближче до радянсько-чехословацького кордону. Більшість з них тимчасово, а деякі і назавжди поселялися в Закарпатській області. Лише на початку 1960-х років та, особливо, під час Празької весни 1968 р. з'явилася не тривала можливість для виїзду з СРСР до Чехословаччини.
 
== Наслідки ==
Рядок 46 ⟶ 54:
== Джерела ==
* Крушкн C. Oптанти. Збiрник статей , спогадiв, документiв та фотографiй.- Пряшiв:Кооодинацiйний комiтет реоптантiв у Пряшевi, 1997
* Ванат I. ПовоеннеПовоєнне переселення народiв. Вiд багатонацiональної держави // Дукля.- 1995
* Крушкн C. Oптанти - всi "за" i "проти" (роздуми пiсля 50-ти рокiв)// Нове житття.- 1997. - 11 липня
* Закутянський П. Дола була дуже скупою. (До 50-рiччя переселенння-оптацiї зi Словаччини в Українy)// Нове житття. - 1997.- 2 травня
 
[[Категорія: Пряшівщина]]