Відмінності між версіями «Германівка (Обухівський район)»

м
перероблено в енциклопедичному стилі
(→‎Відомі люди: доповнення)
м (перероблено в енциклопедичному стилі)
}}
 
'''Германі́вка''' — [[село]] в [[Україна|Україні]], в [[Обухівський район|Обухівському районі]] [[Київська область|Київської області]]. Відстань до [[Обухів|райцентру (Обухова)]] становить близько 22 км і частково проходить автошляхом {{Автошлях Н|01}}. Воно розташоване в мальовничій долині річки [[Красна (притока Дніпра)|Красна]]. Назва за більшовиків — ''Красне-2'' ([[1946]]–[[1987]]).
 
== Історія ==
Також слід зазначити, що наНа околиці Германівки, на Ревиній горі, досліджено два кургани часів [[Білогрудівська культура|білогрудівської культури]] ([[XII]]–[[VIII]] ст. до н. е.). Тобто історія Германівки корінням зачіпає навіть стародавні часи.
''У 1994 році, коли фінансовий стан інтеліґенції був кепським, місцевий чиновник запросив до себе істориків-літописців, аби ті написали нову історію села… ось вона:''
 
Єдиної версії про дату заснування Германівки і походження її назви немає. Але, в літописах, ще з кінця [[Х століття]], часто згадується укріплене поселення на р.річці [[Красна (притока Дніпра)|Красній]] під назвою Германич, (Германеч). На цій же річці було розташоване древнєстародавнє руське місто Красн (Красне), що було зведене, як один з південних оборонних пунктів Києва, від кочових народів. Так от городиГороди Красн і Германич, на думку деяких дослідників, це один і той же населений пункт, що заснував київський князь [[Володимир Святославич|Володимир Великий]], на так званих «змієвих валах» південніше Києва. У [[Повість врем'яних літ|Повісті врем'яних літ]] пишеться, що в [[1093]] році «''прийшов удруге Боняк безбожний шолудивий хижак … спалив монастир, і села, і Герменич…''».
 
На території села досліджене городище давньоруського города (розкопки проводилися у [[1994]] і [[1996]] роках), де знайдено кераміку [[XII]]–[[XIII]] століть та інші пам'ятки, які свідчать, що 900у років[[XII]]–[[XIII]] томустоліттях тут було значне, обжите, фортифіковане місто. Його ім'я археологи зв'язують з літописним Красном. У [[XII]] столітті Красн разом з Василевом (на р.річці Красній) слугувала уділом князям-ізгоям. [[1165]] року Красн і Василів названо в складі удільної волості, наданої київським князем [[Ростислав Мстиславич|Ростиславом Мстиславичем]] в уділ князеві Роману Михайловичу, внукові київського князя [[Вячеслав Володимирович|Вячеслава Володимировича]].
[[Файл:Хрест в пам'ять про жителів Германівки, поневолених татарами.jpg|left|thumb|Хрест в пам'ять про жителів Германівки, поневолених татарами]]
[[Файл:Могила полковників Степана Сулими та Прокопа Верещака.jpg|left|thumb|Пам'ятний хрест на місці поховання полковників Степана Сулими та Прокопа Верещака]]
[[Файл:Пам'ятник гетьману Івану Виговському.jpg|left|thumb|Пам'ятник гетьману Івану Виговському]]
Перші достеменні писемні згадки про Германівку знаходимодатовані значно[[XVI пізнішестоліття|XVI століттям]]. Вона згадується у [[1580]]-их роках як належність до Лукавиці (Обухівського ключа). [[1580]] року Лукавицю — з [[Обухів|Обуховом]], Германівкою, [[Перегонівка (Обухівський район)|Перегонівкою]], [[Василів (Білоцерківський район)|Василевом]], [[Деремезна|Деремезною]] — купив у Петра Дорогостайського-дядька білоцерківський староста [[Януш Острозький|Іван-Януш Острозький]]. [[1595]] року І.-Я. Острозький називає Германівку з довкіллям окремим староством. Заснувавши велике староство Василівське, Острозький прилучив до нього і Германівку. 1598 року Павло Дорогостайський відсудив у І.-Я. Острозького «Обухівський [[ключ (територія)|ключ]]», в тому числі й Германівку. [[1618]] року Германівка належала зятеві Дорогостайського — [[белзький каштелян|белзькому каштелянові]] [[Анджей Фірлей (сенатор)|Анджею Фірлею]]. [[1631]] року А. Фірлей тримав у ній 30 димів (осель). Германівка тоді вже мала статус [[містечко|містечка]].
 
Великої шкоди завдали нашому краєвімістечку татарські набіги. Є відомості, що [[1640]] року татари спалили місто Германівку. Від А.Анджея Фірлея Обухівський ключ дістався його сестрі Анні — дружині графа Казимира Тарновського. Тарновські тримали Германівку у складі «Василівського ключа». Під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]] Германівка стає [[Сотня|сотенним]] містечком. У [[1649]] році в ній створюється козацька сотня (сотник Іван Чернушенко), яка увійшла до [[Білоцерківський полк|Білоцерківського полку]] (полковник [[Гиря Іван|Іван Гиря]]). Сотня налічувала 99 козаків. Одна з доленосних битв розігралася на германівських полях у серпні-вересні [[1651]] року. Після [[Битва під Берестечком|Битви під Берестечком]] польські гетьмани [[Микола Потоцький]] і М. Калиновський стали табором у Германівці, також до них приєднався литовський гетьман [[Януш Радзивілл (1612—1655)|Януш Радзивілл]]. [[Богдан Хмельницький]] отаборився неподалік Перегонівки. Бої, що точилися тут більше трьох тижнів, завершилися підписанням [[Білоцерківський мирний договір 1651|Білоцерківського трактату]].
 
У січні [[1654&nbsp;р.]] року до Германівської сотні було вписано 126 осіб козацького стану. Крім того у Германівці було 73 міщанських двори. Містечко було обнесене земляним валом, у якому була проїзна дерев'яна вежа. У містечку була соборна церква Святого Миколая Чудотворця<ref> Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1.&nbsp;— К.: Стікс-Ко, 2007</ref>. [[1656]] року Обухівський маєток стає ранговим і тоді ж «''пустые местечка Германовка и Обуховка''» надалися «на ранг» київському полковнику [[Антін Жданович|Антіну Ждановичу]].
Під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]] Германівка стає [[Сотня|сотенним]] містечком. У [[1649]] році в ній створюється козацька сотня (сотник Іван Чернушенко), яка увійшла до [[Білоцерківський полк|Білоцерківського полку]] (полковник Данило Гиря). Сотня налічувала 99 козаків. Одна з доленосних битв розігралася на германівських полях у серпні-вересні [[1651]] року. Після [[Битва під Берестечком|Битви під Берестечком]] польські гетьмани [[Микола Потоцький|М. Потоцький]] і М. Калиновський стали табором у Германівці, також до них приєднався литовський гетьман [[Януш Радзивілл (1612—1655)|Януш Радзивілл]]. [[Богдан Хмельницький]] отаборився неподалік Перегонівки. Бої, що точилися тут більше трьох тижнів, завершилися підписанням відомого в історії [[Білоцерківський мирний договір 1651|Білоцерківського трактату]].
 
За гетьманування [[Виговський Іван|Івана Виговського]] в нашому краю сталася одна з драматичних подій трагічної історії України:, 11 вересня [[1659]] року, в містечку Германівці було скликано козацьку [[Чорна рада|Чорну раду]], на яку прибули два ворогуючі табори&nbsp;— І. Виговського та [[Іван Сірко|Івана Сірка]] з [[Юрій Хмельницький|Юрієм Хмельницьким]]. В результаті суперечок між таборами, [[Чорна рада]] перетворилася в міжусобну биятику, в якій загинули полковники-дипломати Прокіп Верещака і Степан Сулима. На цій Чорній раді Виговського було скинуто з гетьманства, що поклало початок тридцятирічній громадянській війні, відомій під назвою [[Руїна]]. З громадянської війни Германівка вийшла гетьдуже спустошеною. В описі Київського округу за 28 липня [[1686]] рік знаходимозначиться: «''селище [[Деремезна]] пусте серед степу коло криничок. А від того селища Деремезни вниз р. Красною до Дніпра пусті місця; пусте містечко Германівка, а під тим містечком слобідки: Гусачівка, Григорівка, Козіївка, Красненька, Германівка, а тим містечком Германівкою володів шляхтич Березовський…''».
У січні 1654&nbsp;р. до Германівської сотні було вписано 126 осіб козацького стану. Крім того у Германівці було 73 міщанських двори. Містечко було обнесене земляним валом, у якому була проїзна дерев'яна вежа. У містечку була соборна церква Святого Миколая Чудотворця<ref> Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1.&nbsp;— К.: Стікс-Ко, 2007</ref>.
 
Після Руїни Україна була поділена між МосковієюРосією та Польським королівствомПольщею. На території Обухівського району стояло 32 гербованих верстових стовпи. Германівка стала прикордонною територією. На самому ж кордоні ніколи не було спокійно, і не могло бути. Тільки уявитибо: селяни [[Гусачівка|Гусачівки]], [[Григорівка (Обухівський район)|Григорівки]], [[Матяшівка (Обухівський район)|Матяшівки]] були «поляками», а сусіди з [[Красне Перше (Обухівський район)|Красного]], [[Долина (Обухівський район)|Долини]], [[Козіївка (Обухівський район)|Козіївки]]&nbsp;— «росіянами». У [[Копачів (Обухівський район)|Копачеві]], на річці [[Стугна|Стугні]], один млин був «польським», а поряд другий&nbsp;— «російським»; і сам Копачів знаходився в Польщі, а Копачівська Слобода&nbsp;— в Росії. І так тривало більше ста літ. Після [[Третій поділ Польщі|Третього поділу Польщі]] ([[1796]] року) Германівська королівщина відійшла в казну ([[Російська імперія|Російської імперії]]), а [[1812]] року її продано колезькому радникові Каєтану Миколайовичу Проскурі (Сущанському). Невдовзі вдова Проскури Тереза поділила Германівський маєстат на 6 маєтківроків.
[[1656]] року Обухівський маєток стає ранговим і тоді ж «''пустые местечка Германовка и Обуховка''» надалися «на ранг» київському полковнику [[Антін Жданович|Антіну Ждановичу]].
 
[[1724]] року Германівка стає центром окремого Германівського староства, посідачами якого були графи Францішек і Каєтан Тарновські. Тут мав свою резиденцію Ян-Яцек Амор Тарновський. Потім староством володів інфляндський каштелян, граф Ян Міра і його вдова Маріанна Мірова. Під час [[Коліївщина|Коліївщини]] ([[1768]] року) через Германівку проходив повстанський отаман [[Микита Швачка]]<ref>[[Букет Євген Васильович|Євген Букет]]. Швачка&nbsp;— фенікс українського духу.&nbsp;— К.: Український пріоритет, 2016.&nbsp;— 360 с. + іл.</ref>.
За гетьманування [[Виговський Іван|Івана Виговського]] в нашому краю сталася одна з драматичних подій трагічної історії України: 11 вересня [[1659]] року в містечку Германівці було скликано козацьку раду, на яку прибули два ворогуючі табори&nbsp;— І. Виговського та [[Іван Сірко|Івана Сірка]] з Юрієм Хмельницьким. В результаті суперечок між таборами, [[Чорна рада]] перетворилася в міжусобну биятику, в якій загинули полковники-дипломати Прокіп Верещака і Степан Сулима. На цій Чорній раді Виговського було скинуто з гетьманства, що поклало початок тридцятирічній громадянській війні, відомій під назвою [[Руїна]]. З громадянської війни Германівка вийшла геть спустошеною. В описі Київського округу за 28 липня [[1686]] рік знаходимо: «''селище [[Деремезна]] пусте серед степу коло криничок. А від того селища Деремезни вниз р. Красною до Дніпра пусті місця; пусте містечко Германівка, а під тим містечком слобідки: Гусачівка, Григорівка, Козіївка, Красненька, Германівка, а тим містечком Германівкою володів шляхтич Березовський…''».
 
Після [[Третій поділ Польщі|Третього поділу Польщі]] ([[1796]] року) Германівська королівщина відійшла в казну ([[Російська імперія|Російської імперії]]), а [[1812]] року її продано колезькому радникові Каєтану Миколайовичу Проскурі (Сущанському). Невдовзі вдова Проскури Тереза поділила Германівський маєстат на 6 маєтків. У [[1866]] році Германівка стає центром Германівської волості, до якої ввійшли; одне містечко, 4 села, 5 «деревень», 3 хутори і «єврейська колонія». Після скасування кріпосного права ([[1861]] рік) у Германівці почало посилено розвиватись млинарство. Було 6 вітряків та 2 великих водяних млинів. Інтенсивно розвивалося цукроваріння. У [[1879]] році було збудовано нову муровану Миколаївську церкву. В [[1914]] році для вивозу цукру до [[Київ|Києва]] починається будівництво вузькоколійної залізниці до станції Київ-Волинський (Пост-Волинський). З тмм, будівництво не завершилося через початок [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. Славилась Германівка також своїми [[ярмарки|ярмарками]]. У [[1909]] році тут проводилось 13 ярмарків.
[[1724]] року Германівка стає центром окремого Германівського староства, посідачами якого були графи Францішек і Каєтан Тарновські. Тут мав свою резиденцію Ян-Яцек Амор Тарновський. Потім староством володів інфляндський каштелян, граф Ян Міра і його вдова Маріанна Мірова.
 
Під час [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війни]] на території Германівської волості діяли повстанські загони [[Терпило Данило Ількович|отамана Зеленого]], їх підтримували селяни Германівського довкілля. [[1923]] року Германівка стає центром новоствореного Германівського району. Район проіснував 5 років, і в [[1928]] році містечко і села цього району увійшли до складу [[Обухівський район|Обухівського району]]. В [[1930]] році у Германівці організувалося 3 колгоспи; «Комсомол», «Хлібороб» і «13-річчя Жовтня». ВПід час [[Голодомор в Україні 1932—1933|ГолодоморГолодомору 1932—1933&nbsp;рр. років]] голодною смертю померло в Германівці померло понад 400 громадян.
Під час [[Коліївщина|Коліївщини]] через Германівку проходив повстанський отаман [[Микита Швачка]]<ref>[[Букет Євген Васильович|Євген Букет]]. Швачка&nbsp;— фенікс українського духу.&nbsp;— К.: Український пріоритет, 2016.&nbsp;— 360 с. + іл.</ref>.
 
Після Руїни Україна була поділена між Московією та Польським королівством. На території Обухівського району стояло 32 гербованих верстових стовпи. На кордоні ніколи не було спокійно, і не могло бути. Тільки уявити: селяни Гусачівки, Григорівки, Матяшівки були «поляками», а сусіди з Красного, Долини, Козіївки&nbsp;— «росіянами». У Копачеві, на Стугні, один млин був «польським», а поряд другий&nbsp;— «російським»; і сам Копачів знаходився в Польщі, а Копачівська Слобода&nbsp;— в Росії. І так тривало більше ста літ. Після [[Третій поділ Польщі|Третього поділу Польщі]] ([[1796]] року) Германівська королівщина відійшла в казну ([[Російська імперія|Російської імперії]]), а [[1812]] року її продано колезькому радникові Каєтану Миколайовичу Проскурі (Сущанському). Невдовзі вдова Проскури Тереза поділила Германівський маєстат на 6 маєтків.
У [[1866]] році Германівка стає центром Германівської волості, до якої ввійшли; одне містечко, 4 села, 5 «деревень», 3 хутори і «єврейська колонія». Після скасування кріпосного права в Германівці посилено почався розвиватись такий промисел як млинарство. Було 6 вітряків та 2 великі водяні млини. Інтенсивно розвивається цукроваріння.
 
У [[1879]] році було збудовано нову муровану Миколаївську церкву.
В [[1914]] році для вивозу цукру до Києва починається будівництво вузькоколійної залізниці до станції Київ-Волинський (Пост-Волинський), незавершене через початок [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. Славилась Германівка також своїми [[ярмарки|ярмарками]]. В [[1909]] році тут проводилось 13 ярмарків.
 
Під час [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війни]] на території Германівської волості діяли повстанські загони [[Терпило Данило Ількович|отамана Зеленого]], їх підтримували селяни Германівського довкілля.
 
[[1923]] року Германівка стає центром новоствореного Германівського району. Район проіснував 5 років, і в [[1928]] році містечко і села цього району увійшли до складу [[Обухівський район|Обухівського району]]. В [[1930]] році у Германівці організувалося 3 колгоспи; «Комсомол», «Хлібороб» і «13-річчя Жовтня». В [[Голодомор в Україні 1932—1933|Голодомор 1932—1933&nbsp;рр.]] голодною смертю померло в Германівці понад 400 громадян.
 
Під час [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]], восени [[1943]] року, через Германівку пролягла лінія оборони, бої якої точилися два місяці. В цих боях загинуло 625 радянських воїнів. Їх поховали у селі у трьох братських могилах. З ратного поля не повернулося 258 германівців, серед них&nbsp;— легендарна сестра милосердя Олена Борисівна Ковальчук.
 
Також слід зазначити, що на околиці Германівки, на Ревиній горі, досліджено два кургани часів [[Білогрудівська культура|білогрудівської культури]] ([[XII]]–[[VIII]]&nbsp;ст. до н.&nbsp;е.). Тобто історія Германівки корінням зачіпає навіть стародавні часи.
 
== Пам'ятники, пам'ятки, історичні місця ==
== Освіта. Медицина. Торгівля ==
 
* У селі діють Германівська ЗОШ І-ІІІ ступенів та, Германівська гімназія. Також у селищі дієта Школашкола мистецтв. Функціонує сільська бібліотека.
* На території Германівки розташована лікарня.
* Кожної п'ятниці проводиться ярмарок, що розташовується у центрі села.
1389

редагувань