Чак Поланік: відмінності між версіями

'''Ча́рльз Ма́йкл «Чак» Пола́нік'''<ref>[http://bukvoid.com.ua/events/bookmarket/2015/05/26/093803.html Чак Поланік особисто роз’яснив, як правильно писати його прізвище українською » Події » Книжковий ринок » Буквоїд]</ref> (також '''Паланік'''<ref>[http://litakcent.com/2015/05/05/chak-palanik-charivna-ty/ Чак Паланік. Чарівна ти]</ref>, {{lang-en|Charles Michael «Chuck» Palahniuk}} /ˈpɔːlənɪk/, {{lang-uk|Палагнюк}}; {{н}} [[21 лютого]] [[1962]], [[Паско (Вашингтон)|Паско]], [[Вашингтон (штат)|Вашингтон]])&nbsp;— американський [[Сатира|сатирик]], [[фантастика|письменник-фантаст]] і вільний [[журналіст]] українського походження, що живе в [[Портленд (Орегон)|Портленді]], [[Орегон]]. Більшості він відомийВідомий за відзначеним багатьма преміями романом [[Бійцівський клуб (роман)|«Бійцівський клуб»]] ({{lang-en|Fight Club}}), який пізніше було екранізованоекранізував [[Девід Фінчер|Девідом Фінчером]]. Поланік має одну з найбільших спільнот послідовниківприхильників в [[Інтернет]]і, що створенастворену на його офіційному сайті. Творчість Поланіка, схожа за стилем на [[Брет Істон Елліс|Брета Істона Елліса]], [[Ірвін Велш|Ірвіна Велша]] і [[Дуглас Копленд|Дугласа Копленда]], зробила його одним з найпопулярніших романістів [[Покоління Х|Генерації Х]].

Існують різні варіанти вимови прізвища «''Palahniuk''». Чак в інтерв'ю «[[The Guardian|''The Guardian'']]» сказав, що його прізвище слід вимовляти: ''Paula-nick''.<ref>«[http://books.guardian.co.uk/departments/generalfiction/story/0,6000,1176928,00.html „It's Paula-nick“]». ''Guardian Unlimited''. [[2004]]-03-24.</ref> На його офіційному [[веб-сайт]]і розміщена сімейна легенда, згідно з якою, так вимовляти власне прізвище вирішили його бабуся і дідусь ''Paula'' та ''Nick'', імена яких були співзвучні до прізвищапрізвищу.<ref>http://chuckpalahniuk.net/author/frequently-asked-questions-about-chuck-palahniuk#biographical-1</ref>

Народився в [[Паско (Вашингтон)|Паско]], [[Вашингтон (штат)|Вашингтон]], у сім'ї Керол і Фреда Поланіків ({{lang-uk|Палагнюк}}) і виріс у вагончику в Бербенку (штат Вашингтон) разом зі своєю сім'єю. Його батьки потім розійшлися і розлучилися, часто лишаючи його і ще трьох братів з дідусем і бабусею на їхньому ранчо в східному Вашингтоні.<ref>Jenkins, Emily. «[http://www.villagevoice.com/books/9941,jenkins,9013,10.html Extreme Sport]». ''The Village Voice''. October 19, 1999.</ref> Дід Поланіка був українцем, що [[міграція населення|іммігрував]] на Захід через Канаду, південні штати до Північної Дакоти, а врешті -решт осів у [[Нью-Йорк]]у в [[1907]] році. Сам Чак Україну поки не відвідував, хоча тут ще й досі живе брат письменника. <ref name="IZ">«[https://archive.is/20120803020542/www.izvestia.ru/culture/article1703451/ Я действительно ходил в группы поддержки для неизлечимо больных]». ''Известия. Ру''. .</ref>

З двадцятирічного віку Поланік відвідував Школу [[Журналіст]]ики при Університеті штату Орегон, і закінчив її в [[1986]] році. Навчаючись в коледжі, він працював на Національному Громадському Радіо в місті Юджин, [[Орегон]]. Невдовзі він переїхав до [[Портленд (Орегон)|Портленду]]. Після короткого періоду роботи у місцевій [[Газета|газеті]] він почав працюватипрацював у фірмі ''[[Freightliner Trucks|Freightliner]]'' механіком, і залишався там, аж доки не став успішним письменником. Протягом того часу він також писав інструкції з ремонту вантажівок і мав невелику журналістську практику (робота, до якої він ще повернеться, та вже після злету кар'єри). Після випадкових відвідин безкоштовного семінару, що проводився організацією ''Landmark Education'', Поланік покинув роботу журналіста у [[1988]] році.<ref>«[http://observer.guardian.co.uk/magazine/story/0,11913,1477930,00.html Fright club]». ''The Observer''. May 8, 2005.</ref> Бажаючи від життя більшого, аніж просто роботи, Поланік працював [[волонтер]]ом у будинку безпритульних. Пізніше він також працював на добровільних засадах у притулку як супровідник; він: організовував транспортування безнадійно хворих людей і приводив їх на збори груп підтримки. Поланік припинив волонтерську роботу після смерті пацієнта, до якого відчував дуже велику приязнь.<ref>Palahniuk, Chuck. ''Stranger Than Fiction: True Stories''. New York: Doubleday, 2004. p.195-199 ISBN 0-385-50448-9</ref>

Вже дорослим Поланік приєднався до організації непокори ''Cacophony Society''. Він стає регулярним учасником їхніх акцій, включаючи щорічні ''Бешкети Санти'' (громадська [[Різдво|різдвяна]] вечірка, в якій брали участь хулігани та п'яниці) в Портленді. Членство в організації надихнуло його на деякі твори, як художні, так і публіцистичні.<ref>Palahniuk, Chuck. ''Stranger Than Fiction: True Stories''. New York: Doubleday, 2004. p.56 ISBN 0-385-50448-9</ref> Найзначнішим є використання ''Cacophony Society'' як прототипу ''Проекту «Знищення»'' (''Project Mayhem'') у ''[[Бійцівський клуб (роман)|"Бійцівському Клубі]]''".

Поланік почав писати художні твори приблизно у віці приблизно 35 років. За його власними підрахунками, це сталося у період відвідин письменницької майстерні [[Том Спанбауер|Тома Спанбауера]], куди він приходив, щоб познайомитися з новими друзями. Спанбауер у значнійзначною мірімірою надихнув Поланіка на його мінімалістичний стиль письма. Його перша книга, ''"Безсоння'' "(''Insomnia: If You Lived Here, You'd Be Home Already''), не була опублікована через розчарування самого автора історією (хоча невелика частина світу цієї книги все ж таки буде використана у ''"Бійцівському Клубі''"). Коли він спробував надрукувати свій наступний твір, ''"[[Невидимі монстри]]''" (''Invisible Monsters''), видавці відмовили, назвавши [[Роман (жанр)|роман]] занадто дратівним. Це привело його до створення найвідомішого роману ''"Бійцівський Клуб''" який він написав на зло видавцеві у ще більше дратівній манері. Поланік писав його у вільний від роботи на ''Freightliner'' час. Після публікації його частини як оповідання (що пізніше стане 6-м розділом роману) в збірці ''"Навздогін Щастю''"'' (''Pursuit of Happiness''), Поланік розширив його до повноцінного роману, який&nbsp;— на його великий подив&nbsp;— видавець погодився опублікувати.<ref>Tomlinson, Sarah. «[http://www.salon.com/ent/movies/int/1999/10/13/palahniuk/index.html Is it fistfighting, or just multi-tasking?]». ''Salon.com''. October 13, 1999.</ref> Хоча перше видання роману ув твердій палітурці отримало позитивні відгуки та кілька нагород, він невдовзі втратив популярність. Тим не менш,Одначе книга пробила собі шлях до [[Голлівуд]]а, де виник значний інтерес до її екранізації. ЗйомкуЗнімання [[фільм]]у було завершено у [[1999]] році [[режисер]]ом Девідом Фінчером. На фільм очікували низькі касові збори (хоча він був №&nbsp;1 за зборами в [[США]] у свій перший вікенд) і критична реакція, однак фільм невдовзі з'явився на [[DVD|''DVD'']] і став надзвичайно успішним. Роман перевидавався ще тричі&nbsp;— у 1999, у [[2004]] (із новим авторським вступом про успіх екранізації) і у [[2005]] роках (із післямовою Поланіка).

Виправлене і доповнене видання ''"Невидимок''", як і його четвертий роман, ''[[Вцілілий|"Вцілілий]]''" (''Survivor''), також були опубліковані того року, зробивши Поланіка [[культовий письменник|культовою фігурою]]. Кількома роками потому він створив свій перший бестселер за версією «Нью-Йорк Таймс», роман ''"[[Задуха (роман)|Задуха]]'' "(''Choke''). Після цього усі пізні книги Поланіка мали значний успіх. Це дало йому змогу організовувати промо-тури своїх книг, де він читав уривки зі своїх нових, ще не опублікованих творів.

[[1999]] року в особистому житті Поланіка сталася велика трагедія. У той час його батько Фред Поланік почав зустрічатися з жінкою на ім'я Донна Фонтейн, з якою познайомився через службу шлюбних оголошень під іменем «''Kismet''». Фонтейн раніше вже запроторила свого колишнього чоловіка Дейла Шеклфорда до в'язниці за сексуальні домагання. Шеклфорд заприсягнувся вбити Фонтейн, як тільки він вийде з тюрми. Поланік упевнений, що через службу шлюбних оголошень Фонтейн шукала «найсильнішого чоловіка, якого лиш можна знайти» («''the biggest man she could find''»), щоб захистити її від Шеклфорда, і батько Поланіка відповідав цьому опису.<ref>«Palahniuk, Slapstick, Skyspace». ''Studio 360'', NPR. February 12, 2006.</ref> Після свого звільнення Шеклфорд переслідував Фонтейн і Поланіка-старшого до дому жінки у Кендріку, [[Айдахо]], коли вони поверталися з побачення. Шеклфорд застрелив їх обох і затягнув тіла до серединидосередини будинку Фонтейн таі одразу підпалив будинок. Навесні [[2001]] року Шеклфорда було визнано винним у двох вбивствах і засуджено до смертної кари. Услід за цими подіями Поланік почав роботу над романом ''"[[Колискова (роман)|Колискова]]''" (''Lullaby''). Як свідчить він сам, його було написано, щоб допомогти собі розібратися, чи заслуговував Шеклфорд на смертний вирок.