Відмінності між версіями «Андропов Юрій Володимирович»

м
нема опису редагування
м
Мати Андропова, вчителька музики Євгенія Карлівна Флекенштейн, була дочкою (можливо, прийомною) уродженців Фінляндії — торговця годинниками і ювелірними виробами Карла Францевича Флекенштейна і Євдокії Михайлівни Флекенштейн, яка після смерті Карла Флекенштейна в 1915 році займалася справами чоловіка.
 
Народився в станиці Нагутська<ref>Нині станиця [[Ставропольський край|Ставропольського краю]] Російської Федерації.</ref>. Після закінчення семирічки Андропов працював помічником кіномеханіка при залізничному клубі на станції [[Моздок]], робітником на телеграфі. З 1931 року працював матросом річкового флоту на Волзькому пароплавстві. У 1934 року поступив в Рибінський технікум водного транспорту, після його закінчення (1936) працював на Рибінській судноверфі імені В. Володарського.
 
=== Партійна робота ===
 
=== Робота у КДБ ===
У 1967—1982 роках — голова [[Комітет державної безпеки СРСР|Комітету державної безпеки СРСР]] при [[Уряд Союзу Радянських Соціалістичних Республік#Рада Міністрів СРСР|Раді Міністрів СРСР]]. Тоді ж обраний кандидатом у члени політбюро ЦК КПРС. Брав активну участь в організації [[вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини]] (1968). Під керівництвом Андропова органи безпеки знову перетворилися на потужну систему, що контролювала практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти останніх примусового психіатричного лікування<ref>29 квітня 1969 року за його підписом надіслано спец.спеціального листа до ЦК КПРС з планом розгортання мережі психіатричних лікарень і пропозиціями щодо їх використання для захисту державного і суспільного ладу.</ref>, позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи сприяли негативному іміджу Андропова у колах ліберальної інтелігенції, а також на Заході.
 
У період керівництва КДБ Андропов був організатором переслідувань противників комуно-тоталітарного режиму. На цей час припадають, зокрема, розгром [[Український національний фронт|Українського національного фронту]] та репресії проти його членів&nbsp;— [[Красівський Зиновій|Зиновія Красівського]], [[Квецько Дмитро|Дмитра Квецька]], [[Дяк Михайло|Михайла Дяка]], [[Лесів Ярослав Васильович|Ярослава Лесіва]], [[Губка Іван|Івана Губки]], [[Мелень Мирослав|Мирослава Меленя]], В.&nbsp;Кулінича, Г.&nbsp;Поповича, масовий погром українських дисидентів 1978 року, постійний правовий і психічний терор проти учасників Гельсинських груп в Україні. Як голова КДБ приділяв багато уваги зовншній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства.
 
=== Генеральний секретар ЦК КПРС ===
З 12 листопада 1982 року&nbsp;— [[генеральний секретар ЦК КПРС]]. З червня 1983 року — голова [[Президія Верховної Ради СРСР|Президії Верховної Ради СРСР]].
 
У 1982—1984 роках як [[Генеральний секретар ЦК КПРС]] фактично був керівником СРСР. На посту глави держави почав проводити реформи. Андропов прагнув виправити деякі вади доби Леоніда Брежнєва&nbsp;— ініціював антикорупційну кампанію, заходи щодо зміцнення дисципліни, намагався адміністративно-[[Комітет державної безпеки СРСР|чекистськими]] методами зупинити кризові явища.
 
Через важку хворобу з серпня 1983 року перебував на тривалому лікуванні. Висунув кандидатуру Михайла Горбачова на посаду генерального секретаря ЦК КПРС.