Однак деякі дані вказують на те, що припливне захоплення супутника неповне і його обертання трохи асинхронне: Європа обертається навколо власної осі швидше, ніж навколо планети, або, принаймні, так було в минулому. Це свідчить про асиметричний розподіл маси в її надрах і про те, що крижана кора відділена від кам'яної мантії шаром рідини<ref name="Geissler-1998"/>.
Хоча [[ексцентриситет орбіти]] Європи невеликий, він дає початок її геологічній активності. Коли Європа наближається до Юпітера, їхня [[Приплив|припливна взаємодія]] посилюється, і супутник трохи витягується в напрямку на планету. Через половину періоду обертання Європа віддаляється від Юпітера і припливні сили слабшають, дозволяючи їй знову стати більш круглоюокруглішою. Крім того, через ексцентричність орбіти Європи її припливні горби періодично зміщуються по довготі, а через [[Нахил осі обертання|нахил її осі обертання]] — по широті<ref name="Bills_2005"/>. Величина припливних деформацій, згідно з розрахунками, лежить у межах від 1 м (якщо супутник повністю твердий) до 30 м (якщо під корою є океан)<ref name="Encyclopedia_2007"/>. Ці регулярні деформації сприяють перемішуванню і нагріванню надр Європи. Тепло стимулює підземні геологічні процеси і, ймовірно, дозволяє підповерхневому океану залишатися рідким<ref name="tidal_heating"/><ref name="Showman_1997"/>. Першоджерело енергії для цього процесу — обертання Юпітера навколо власної осі. Його енергія перетворюється в енергію орбітального руху [[Іо (супутник)|Іо]] через припливи, викликані цим супутником на Юпітері, а потім передається Європі та Ганімеду з допомогою [[Орбітальний резонанс|орбітальних резонансів]] — їх періоди обертання відносяться як 1:2:4. Якщо б не взаємодія Європи з іншими супутниками, її орбіта з часом стала б коловою через [[Дисипація|дисипацію]] припливної енергії, і нагрівання надр припинилося б<ref name="Showman_1997"/><ref name="Gailitis_1982"/>.
