Григорій Цамблак: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Shynkar (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 28:
}}
 
'''Григо́рій I Цамбла́к ''' (Саблак, Самвлак, Цамвлак; світське ім'я — Гавриїл; *бл.[[1364]] - — †[[1419]] або [[1420]], після [[1450]]) — церковний і освітній діяч, [[Митрополит]] Київський і Литовський ([[1414]]-[[1419]]), що не був затверджений Константинопольським патріархом.
 
== Біографія ==
Народився у Тирново ([[Болгарія]]). Походив з болгарського аристократичного роду. Небіж митрополита Київського [[Кипріан|Кипріана]]а
Був учнем болгарського просвітителя Є.Тирновського.
 
З [[1389]] року перебував на [[Афон|Афоні]]і, пізніше — у Пантократоровському монастирі у Константинополі.
 
У [[1401]]-[[1409]] роках обіймав церковні (пресвітер та ігумен [[Монастир|монастиря]]) посади у Молдові та Сербії, займався проповідницькою і літературною діяльністю.
Рядок 40:
[[1409]] року виїхав до [[Київ|Києва]]. Продовжував акції [[Кипріан]]а. Брав участь у [[Констанцький собор|Констанцькому Соборі]] та закликав до згоди та церковного з'єднання.
 
Здобув прихильність [[Великий князь Литовський|Великого князя Литовського]] [[Вітовт|Вітовта]]а. За його підтримки в листопаді [[1415]] року в [[Новогрудок|Новгородку]] на соборі руських [[Єпископ|єпископів]] (були присутні також бояри і князі) Цамблак без згоди Константинопольського Патріарха обраний Київським митрополитом (замість [[Фотій (митрополит Київський)|митрополіта Фотія]], який постійно мешкав у Москві). Патріархом не був затверджений.
 
Спираючись на православне духовенство, Вітовт вирішив здобути окремого митрополита. У листі, в якому пояснювалось становище Православної Церкви, Вітовт писав, що «московські митрополити лише час від часу приїздили до Києва та Литви, церкви не строїли,… але, побираючи церковні прибутки, виносили ці гроші деінде; позабирали й повиносили церковні речі й святощі: страсті Христові, скіпетр і сандалії Богородиці, святі образи, ковані золотом, та інші дорогоцінні речі, всю церковну красу Київської митрополії, що постаралися й подавали давні князі на честь і пам'ять, не кажучи про золото, срібло й убори церковні …».
Рядок 48:
Тоді на другому соборі, Вітовт з єпископами знову звернувся до патріярха з проханням висвятити митрополита, обраного самим патріярхом. Відповіді не одержано.
 
Тоді, [[15 листопада]] [[1415]] року, Вітовт скликав у Новгородку собор єпископів, в якому взяли участь: [[Полоцьк]]ий, [[Чернігів]]ський, [[Луцьк]]ий, [[Володимир-Волинський|ВолодимирВолодимирський]]ський, [[Смоленськ]]ий і [[Туров]]ський єпископи з Литви; [[Перемишль|Перемиський]] та [[Холм]]ський — з Галичини; священики та багато князів, бояр та української шляхти. Літописна стаття [[1415]] року, в якій йдеться про обрання київського митрополита - — «Князь великий Витовть умысливь по своєму хотению собрал єпископи Роускни во области его живущих Феодосия Полоцькыи Гречинь, Исакеи Черниговскии, Деонисеи Луцький, Харитонь Володимерьскии, Еуфимеи Туровский», за виключенням Галичини, це, фактично, вся Південна і Західна Русь. Собор ''висвятив'' на митрополита Григорія Цамблака. В окружній грамоті Собор мотивовував його обрання прикладами [[Клим Смолятич|Клима Смолятича]] [[1147]] року, а також подібними [[прецедент]]ами в Болгарії і Сербії. Обрання Цамблака викликало спротив Фотія та, відповідно, обурення патріярха.
 
Попри це, Литовський митрополит провадив активну діяльність. [[1418]] року він був присутнім на [[Констанцький собор|соборі у Констанці]], де, серед іншого, було подолано результати [[Західна схизма|великого розколу]] католицької церкви та вирішувалась справа [[Ян Гус|Яна Гуса]]. Посольство з Литовсько-Руського князівства було уряджене з великою помпезністю. Разом з Цамблаком їхало багато князів та магнатів з Литви, з Волощини, від татарського хана, Новгорода. Ця величезна депутація з кількох сот осіб справила в Констанці велике враження, і її урочисто зустрічав сам цісар [[Сигізмунд I Люксембург|Сигізмунд]]. Григорій Цамблак виголосив привітальну промову папі, в якій висловлював надію на переведення унії Східньої та Західньої Церков, чого, мовляв, бажають багато православних та князі [[Ягайло]] і Вітовт. Але, — казав він, — провести унію можна тільки через скликання собору з участю видатних богословів і знавців з обох сторін. Такий спосіб переведення унії не відповідав бажанням папи, і на цьому справа закінчилася, але Ягайло та Вітовт були дуже задоволені репрезентацією Цамблака.
Рядок 62:
Під тиском Константинополя змушений покинути митрополичу кафедру і виїхати до Молдови, де і помер. Після його смерті [[Фотій (митрополит Київський)|митрополіт Фотій]] обійняв цілу митрополію та управляв нею до самої смерті.
 
Автор понад 50 творів та проповідей, зокрема «Слово надгробне митрополиту Кипріяну», «Слово похвальне Євфимію Тирновському», «Житіє Стефана Дечанського» та інші.
 
== Джерела ==