Антон Брукнер: відмінності між версіями

| Сайт =

}}

 

== Біографія ==

 

Рід Брукнерів має дуже давнє коріння, що прослідковується аж до 12 сторіччя<ref name="bieleckiy">''Белецкий, И.'' Брукнер. Ленинград, 1979;</ref>. Предки Брукнера мали, здебільшого, ремісничі професії; проте його дід, Йозеф Брукнер, отримав посаду сілького вчителя. Згодом ([[1823]]) батько, Антон Брукнер-старший, успадкував цю посаду, продовжуючи дідову справу. До його обов'язків входили й музичні: батько Брукнера грав на органі в церкві, піклувався про музичне оформлення різних імпрез, і навіть писав музичні твори. Мати композитора, Тереза Брукнер (дівоче прізвище&nbsp;— Гельм), була дочкою службовця.

 

Антон Брукнер народився у містечку [[Ансфельден]] 4 вересня [[1824]] року. З раннього дитинства він починає музикувати: вчиться грати на маленькій скрипці й [[спінет]]і, з 10 років співає в церковному хорі, й часом навіть грає замість батька на органі. З [[1835]] по осінь [[1836]] малий Брукнер живе й навчається в органіста Йоганна Вейса у Гершинзі. Тут він, зокрема, познайомився із технікою [[генералбас]]у, та продовжував вчитись гри на органі. Тут Антон робить перші спроби компонування музики ([[каденція|каденції]]-вставки), а також виконує вільні органні імпровізації. Імовірно, до цього періоду відноситься перший відомий повноцінний музичний твір композитора&nbsp;— ''Pange lingua'' для хору.

 

 

Після монастирської школи Брукнера скерували у [[Лінц]] на спеціальний 10-місячний курс для отримання звання «помічника вчителя звичайної школи», куди він успішно вступає 1 жовтня [[1840]] року, а 16 серпня наступного року закінчує курс, блискуче здавши екзамени. До навчальної програми тут входили, крім [[гуманітарні науки|гуманітарних]] і [[природничі науки|природничих наук]], спів, гармонія, [[генералбас]] і гра на органі. Музико-теоретичні дисципліни тут викладав добре обізнаний педагог, Август Дюрнбергер, який написав «Елементарий підручник гармонії і генералбасу». Як педагог, так і його книга, суттєво вплинули на формування Брукнера як музиканта<ref name="bieleckiy" />. Завдяки Дюрнбергеру Брукнер запізнався із музикою [[Йоган Себастіан Бах|Йоганна Себастіана Баха]], [[Йозеф Гайдн|Гайдна]], [[Вольфганг Амадей Моцарт|Моцарта]]. У [[1821]] у Лінці заснували Музичне товариство, де, зокрема, виконували увертюри до опер [[Карл Марія Вебер|Вебера]] «[[Вільний стрілець]]» та «Евріанта», а також Четверта симфонія [[Бетховен]]а.

 

Здобувши титул помічника учителя школи, Брукнер із 3 жовтня [[1841]] року виконує ці обов'язки у Віднгаазі, невеликому селі біля кордону з [[Чехія|Чехією]]. Робота була важкою, включала окрім проведення уроків ще багато інших обов'язків, а також наддовгий робочий день (починався о 4 ранку влітку та о 5 взимку)<ref name="bieleckiy" />. Окрім виконання обов'язків у школі, Брукнер також віддавав час музикуванню, зокрема на весіллях й інших святах. Тут він навіть знаходив час писати музику: маленьку месу в до мажорі для контральто, органа й двох валторн.

 

У Корнсторфі Брукнер організував чоловічий вокальний квартет (сам співав партію баса), для якого написав кілька композицій: «Застільну пісню» і духовні ''Libera me'', ''Tantum ergo'', Меса для чотириголосого хору і Реквієм для чоловічого хору з органом. Його органові імпровізації викликали захоплення публіки.

[[Файл:Oesterreich stift stflorian brucknerorgel.jpg|міні|праворуч|200пкс|«Орган Брукнера» у монастирі св. Флоріана]]

 

У монастирі Брукнер пропрацював 10 років: від червня [[1845]] до грудня [[1855]]. За цей час він написав ряд творів, ось деякі із них: п'ять ''Tantum ergo'' для мішаного хору ([[1846]]), Реквієм ре мінор ([[1849]], написаний після втрати близького друга, Франца Зейлера), Реквієм та «Урочиста меса» (''Missa solemnis'') сі-бемоль мінор ([[1854]]); хори, пісні, кантати, [[магніфікат]], фортепіанні п'єси, органні прелюдії та фуги, й ін. Брукнерові обов'язки поступово зміщуються у бік все більш музичних, зокрема після смерті Каттінгера ([[1848]]) він стає замість нього органістом монастиря. Проте, з часом він прийшов до становища, коли ставлення до музики в монастирі як до дечого другорядного, неважливого, почало йому сильно заважати. «Я ніколи не буваю радісним, і мушу від усіх приховувати свої плани», писав він<ref name="bieleckiy" />.

 

У [[1855]] Брукнер, здавши потрібні екзамени, отримує кваліфікацію вчителя Hauptschule, «головної школи». Він також отримав схвальні відгуки від Віденського придворного капельмейстра Ігнаца Асмайра ([[1852]], осінь [[1854]]). Паралельно він пробував отримати посаду судового службовця, заради чого протягом 2 років безплатно виконував обов'язки переписувальника у суді. Проте, із беззаперечним успіхом виступивши 13 листопада 1855 року у [[Лінц]]і на конкурсі органістів, він отримує посаду «тимчасового» органіста одночасно в двох соборах цього міста. 8 грудня цього року Брукнер мав свій перший виступ як церковний органіст в Лінці.

 

 

== Література ==

# Anton Bruckner Gesamtausgabe, unter der Leitung von R. Haas und A. Orel. Wien-Leipzig, 1934-44 (незаконч);

# ''Соллертинский, И.'' Седьмая симфония Брукнера, в кн.: Музыкально-исторические этюды. Ленинград, 1956;

# ''Друскин, М.'' Антон Брукнер в кн.: История зарубежной музыки второй половины XIX века, вып. 4. Москва, 1963;

# ''Белецкий, И.'' Брукнер. Ленинград, 1979;

# ''Филимонова, М.'' Антон Брукнер, в кн.: Музыка Австрии и Германии XIX века, кн. 3. Москва, 2003;

# ''Haas, R.'' Anton Bruckner, Potsdam, 1934;

# ''Nowak, L.'' Anton Bruckner. Musik und Leben. München-Wien, 1964;

# ''Simpson, R.'' The essence of Bruckner. London, 1967;

# ''Schönzeler, Н. H.'' Bruckner. London, 1971;

# ''Wagner, M.'' Bruckner: Leben, Werke, Dokumente. Mainz-München, 1983;

 

== Посилання ==