Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
'''Феофана III місія в Україні''' — відновлення Єрусалимським патріархом [[Теофан III|Феофаном III]] (н. бл. 1570 — п. 1644, патріарх з 1608) правослправославної церковної ієрархії [[Київська митрополія (1620—1685)|Київської митрополії]]. церкНа Берестейському церковному соборі 1596 православний митрополит Київський та більшість єпископів приєдналися до унії (див. ієрархії[[Берестейська Ки-церковна унія 1596]]). Ті ієрархи, які не зреклися православ’я (єпископи Львівський [[Гедеон (Балабан)|Гедеон Балабан]] та Перемишльський Михайло Копистенський), згодом померли.
Тож, до початку 1620-х рр. українсько-білоруська Православна церква певний час мала лише одну Львівську і Галицьку єпископську кафедру, яку посідав [[Єремія (Тиссаровський)|Єремія Тисаровський]] (він став єпископом Львівським, бо дав польському королю [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунду III Ваза]] обіцянку прийняти унію, однак відмовився її виконувати). Оскільки
їв. митрополії. На Берестейському
польська влада підтримувала Унійну (Греко-католицьку) церкву і не бажала йти на поступки православним, серед політично активних кіл православної шляхти, духовенства, міщан та козаків виник рух за свою конфесійну свободу, а також народився план відновлення православної ієрархічної структури Київської митрополії в обхід заборон офіційної Варшави.
церк. соборі 1596 правосл.
Представники цих кіл вирішили звернутися до патріарха Єрусалимського Феофана III із проханням про висвячення православних архієреїв і про заповнення вакантних єпископських кафедр Київської митрополії. Наприкінці 2-го десятиліття 17 ст. цей патріарх перебував у Москві (у червні 1619 він висвятив на патріарха Московського Філарета (Федора Микитовича Романова, батька царя [[Михайло Федорович Романов|Михайла Федоровича]]). За деякими даними, узимку 1620 попередні контакти з Феофаном III могли мати посли [[Військо Запорозьке|Війська Запорозького]], яких послав до московського
митрополит Київський та більш
царя [[Петро Конашевич-Сагайдачний|П.Конашевич-Сагайдачний]].
ість єпископів приєдналися
25 березня 1620 патріарх Єрусалимський із представницькою свитою, у т. ч. з екзархом константинопольського патріарха Арсенієм, прибув до Києва, зупинившись у [[Києво-Братський монастир|Київському Братському Богоявленському монастирі]]. Його охорону взяли на себе запорозькі козаки.
до унії (див. Берестейська церковна
Гетьман П.Конашевич-Сагайдачний видав універсал щодо гарантування безпеки патріарха Єрусалимського в Україні (тим часом
унія 1596). Ті ієрархи, які не
гетьман великий коронний [[Жолкевський Станіслав|С.Жолкевський]] плекав план таємного арешту Феофана III як начебто
зреклися православ’я (єпископи
турецького шпигуна). До Києва приїхали також болгарський митрополит Софійський Неофіт і грецький єпископ Стагонський Авраамій, які на той час уже перебували в Україні. Феофан III брав участь у богослужіннях у багатьох київських храмах, видавав патріарші грамоти, спрямовані на зміцнення братського руху в Україні. Представники українського православного духовенства, зокрема [[Іов Борецький]] — ігумен [[Михайлівський Золотоверхий монастир|Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря]], а також депутації від Київського Богоявленського братства і від Війська Запорозького наполегливо
Львівський Гедеон Балабан та
прохали Феофана III висвятити православних архієреїв. Після деяких вагань, спричинених побоюванням репресій з боку польської влади, він погодився на проведення цієї [[Хіротонія|хіротонії]] (рукопокладення).
Перемишльський Михайло Копистенський),
Єрусалимський патріарх розіслав від свого імені грамоти до всіх православних Речі Посполитої про обрання кандидатур,
згодом померли.
гідних єпископського сану. Таємно від польської влади він здійснив висвячення православних митрополита і єпископів, а також
Тож, до поч. 1620-х рр. українсько-
білорус. Правосл. церква певний
час мала лише одну Львівську
і Галицьку єпископську кафедру,
яку посідав Єремія Тисаровський
(він став єпископом
Львівським, бо дав польс. королю
Сигізмунду III Ваза обіцянку
прийняти унію, однак відмовився
її виконувати). Оскільки
польс. влада підтримувала Унійну
(Греко-католицьку) церкву і
не бажала йти на поступки православним,
серед політично активних
кіл правосл. шляхти, духовенства,
міщан та козаків виник
рух за свою конфесійну свободу,
а також народився план
відновлення правосл. ієрархічної
структури Київ. митрополії в
обхід заборон офіц. Варшави.
Представники цих кіл вирішили
звернутися до патріарха Єрусалимського
Феофана III із проханням
про висвячення правосл.
архієреїв і про заповнення вакантних
єпископських кафедр
Київ. митрополії. Наприкінці
2-го десятиліття 17 ст. цей патрі-
арх перебував у Москві (у червні
1619 він висвятив на патріарха
Московського Філарета (Федора
Микитовича Романова, батька
царя Михайла Федоровича). За деякими
даними, узимку 1620 попередн
і контакти з Феофаном III
могли мати посли Війська Запорозького,
яких послав до моск.
царя П.Конашевич-Сагайдачний.
25 березня 1620 патріарх Єрусалимський
із представницькою
свитою, у т. ч. з екзархом константиноп.
патріарха Арсенієм,
прибув до Києва, зупинившись
у Київському Братському Богоявленському
монастирі. Його охорону
взяли на себе запороз. козаки.
Гетьман П.Конашевич-Сагайдачний
видав універсал щодо гарантування
безпеки патріарха Єрусалимського
в Україні (тим часом
гетьман великий коронний
С.Жолкевський плекав план таємного
арешту Феофана III як начебто
турец. шпигуна). До Києва
приїхали також болг. митрополит
Софійський Неофіт і грец. єпископ
Стагонський Авраамій, які
на той час уже перебували в Укра
їні. Феофан III брав участь у
богослужіннях у багатьох київ.
храмах, видавав патріарші грамоти,
спрямовані на зміцнення
братського руху в Україні. Представники
укр. правосл. духовенства,
зокрема Іов Борецький —
ігумен Київського Свято-Михайл
івського Золотоверхого монастиря,
а також депутації від Київського
Богоявленського братства
і від Війська Запорозького наполегливо
прохали Феофана III висвятити
правосл. архієреїв. Після
деяких вагань, спричинених побоюванням
репресій з боку польс.
влади, він погодився на проведення
цієї хіротонії (рукопокладення).
Єрусалимський патріарх
розіслав від свого імені грамоти
до всіх православних Речі Посполито
ї про обрання кандидатур,
гідних єпископського сану. Та-
ємно від польс. влади він здійснив
висвячення православних
митрополита і єпископів, а також
поставлення на єпископські кафедри.
Це відбулося в часовому проміжку після 25 (15) серпня і до 10 вересня (31 серпня). Митрополитом Київським, Галицьким
і всієї Русі (Малої Росії) став Іов Борецький; єпископом Володимирським та Берестейським — [[Йосиф (Курцевич-Коріятович)|Ієзекиїл (Йосиф) Курцевич]] (архімандрит Трахтемирівського монастиря); архієпископом Полоцьким,
проміжку після 25 (15) серпня і
Мстиславським і Вітебським — [[Мелетій Смотрицький]] (чернець Віленського Святого Духа монастиря); єпископом Луцьким
до 10 вересня (31 серпня). Митрополитом
і Острозьким — Ісакій Борискович (ігумен Чернчицького монастиря, що поблизу Луцька);
Київським, Галицьким
єпископом Перемишльським і Самбірським — Ісайя (ігумен Київського Межигірського Спасо-Преображенського
і всієї Русі (Малої Росії) став
Іов Борецький; єпископом Володимирським
та Берестейським —
Ієзекиїл (Йосиф) Курцевич (архі-
мандрит Трахтемирівського монастиря);
архієпископом Полоцьким,
Мстиславським і Вітебським
— Мелетій Смотрицький
(чернець Віленського Святого Духа
монастиря); єпископом Луцьким
і Острозьким — Ісакій Борискович
(ігумен Чернчицького
монастиря, що поблизу Луцька);
єпископом Перемишльським і
Самбірським — Ісайя (ігумен Ки-
ївського Межигірського СпасоПреображенського
монастиря);
єпископом Холмським та Белзьким — Паїсій (Іполитович), єпископом Пінським і Туровським — грецький єпископ Авраамій. 13 вересня Феофан III, супроводжуваний козаками нового запорозького гетьмана [[Яків Бородавка-Нерода|Я.Бородавки]], виїхав із Києва додому, в бік кордону з [[Молдовське князівство|Молдавським князівством]]. Однак йому довелося повернутися назад
єпископом Холмським та Белзьким
через тривожні звістки про несприятливий для польських сил перебіг [[Цецорська битва (1620)|Цецорської битви 1620]]. Лише
— Паїсій (Іполитович), єпископом
за кілька місяців по цьому патріарх Єрусалимський поновив спробу повернутися додому. На прохання польської влади 17 січня
Пінським і Туровським
1621 він із Трахтемирівського монастиря звернувся до козаків Війська Запорозького, закликавши їх дати збройну відсіч османському султанові [[Осман II|Осману II]], який мав намір напасти на Річ Посполиту.
— грец. єпископ Авраамій. 13 вересня
Тим часом уже на початку лютого 1621 [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунд III]] оголосив Феофана самозванцем і турецьким шпигуном, а також видав універсал про арешт Іова Борецького та Мелетія Смотрицького за фальшивим звинуваченням у зраді на користь Османської імперії. Невдовзі православні відповіли на ці звинувачення протестами та посиленням політичної боротьби з метою домогтися від офіційної Варшави визнання відновленої православної церковної ієрархії (щодо цього успіх
Феофан III, супроводжуваний
прийшов лише 1633). Взимку 1621 патріарх Єрусалимський виїхав із Трахтемирівського монастиря з козацькою охороною. Серед тих, хто супроводжував патріарха, був полковник П.Конашевич-Сагайдачний.
козаками нового запороз.
Очевидно, у 20-х числах лютого 1621 Феофан III прибув до Сорок (нині місто в Молдові). Подальша його подорож виявилася нещасливою, оскільки в районі Кілії або Ізмаїла на нього та його почет, за відсутності козацької охорони, напали
гетьмана Я.Бородавки, виїхав із
турки.
Києва додому, в бік кордону з
 
Молдавським князівством. Однак
Відновлення Феофаном III православної церковної ієрархії Київської митрополії врятувало Православну церкву в Україні та Білорусі від остаточного занепаду, посприяло зміцненню її організаційної структури, а також помітно консолідувало в Україні рух за конфесійну свободу православних.
йому довелося повернутися назад
через тривожні звістки про несприятливий
для польс. сил переб
іг Цецорської битви 1620. Лише
за кілька місяців по цьому патр
іарх Єрусалимський поновив
спробу повернутися додому. На
прохання польс. влади 17 січня
1621 він із Трахтемирівського
монастиря звернувся до козаків
Війська Запорозького, закликавши
їх дати збройну відсіч осман.
султанові Осману II, який мав
намір напасти на Річ Посполиту.
Тим часом уже на початку лютого
1621 Сигізмунд III оголосив
Феофана самозванцем і турец.
шпигуном, а також видав універсал
про арешт Іова Борецького та
Мелетія Смотрицького за фальшивим
звинуваченням у зраді на
користь Османської імперії. Нев-
довзі православні відповіли на ці
звинувачення протестами та посиленням
політ. боротьби з метою
домогтися від офіц. Варшави
визнання відновленої правосл.
церк. ієрархії (щодо цього успіх
прийшов лише 1633). Взимку
1621 патріарх Єрусалимський ви-
їхав із Трахтемирівського монастиря
з козац. охороною. Серед
тих, хто супроводжував патріарха,
був полк. П.КонашевичСагайдачний.
Очевидно, у 20-х
числах лютого 1621 Феофан III
прибув до Сорок (нині місто в
Молдові). Подальша його подорож
виявилася нещасливою, оск
ільки в районі Кілії або Ізмаїла
на нього та його почет, за відсутност
і козац. охорони, напали
турки. Відновлення Феофаном III
правосл. церк. ієрархії Київ. митропол
ії врятувало Правосл. церкву
в Україні та Білорусі від остаточного
занепаду, посприяло
зміцненню її орг. структури, а також
помітно консолідувало в Укра
їні рух за конфесійну свободу
православних.
 
== Джерела та література ==
77 219

редагувань