Столипінська реформа: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Замінено вміст на «[»
Мітка: очищення сторінки
Рядок 1:
[
[[Файл:Stolypin by Repin.jpg|thumb|right|200px|П. А. Столипін. Портрет роботи [[Рєпін Ілля Юхимович|І. Рєпіна]] (1910)]]
'''Столипінська реформа''' (''Столипінська аграрна реформа'') — ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл селянської земельної площі в [[Російська імперія|Російській імперії]] та на підвищення продуктивності сільського господарства.
 
Назва походить від одного з її ініціаторів і головного реалізатора — голови Ради Міністрів [[Столипін Петро Аркадійович|Петра Столипіна]]. Столипінська реформа безпосередньо пов'язана з [[Революція 1905—1907|революційними подіями 1905 року]] та невдачами імперського уряду задовільно вирішити аграрне питання (див. ЕУ І, стор. 1 042). Основними законодавчими актами реформи були: указ від [[9 листопада|9(22) листопада]] [[1906]] року «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування» і ухвалений на його підставі Державною Думою закон від 14(27) червня 1910 року. За цими законами скасувалися обов'язкові форми земельної общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну [[власність]]. Він мав також право вимагати виділення землі в одному масиві — «відрубі», до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. «хутір». Селяни користувалися допомогою Селянського поземельного банку, який кредитував купівлю землі і допомагав створити хутірні і відрубні (польовий наділ без садиби) господарства. Останнім актом Столипінської реформи був закон 29. 5. (11. 6.) 1911 про землеустрій, який встановлював порядок праці землевпорядних комісій (губернських, повітових і волосних, створених ще указом від 4(17) березня 1906 року).
 
Протягом 1907 — 1910 років у всій Російській імперії виділилися з общини близько 2,5 млн дворів (26% общинників) з 16,9 млн десятин землі (15% всього общинного землеволодіння). В [[Україна|Україні]] процес виходу з громад пішов ще далі, при чому він був нерівномірний, бо общини майже не було на Правобережжі й Полтавщині, натомість вона переважала у степу й на Харківщині. Але й тут общинне землекористування було переважно лише формальним, бо поодинокі [[Особисте селянське господарство|господарства]] користувалися землею на правах подвірного землеволодіння, тобто власником землі вважався весь двір; її, правда, не можна було продати, але можна було ділити між спадкоємцями двору. У наслідок Столипінської реформи близько 1/4 дворів в Україні, що входили до земельних громад, вийшли з них: у Степу 42%, на Лівобережжі 16,5%, на Правобережжі 48%. Разом з тим на Правобережній Україні і на Полтавщині майже вся земля, якою користувалось селянство, перейшла у приватну власність, особисте приватне землеволодіння почало переважати у Чернігівській губернії, а у Таврійській, Херсонській, Катеринославській і Харківській воно охоплювало близько половини всіх дворів. З 1907 по 1911 в Україні вийшли на відруби і хутори 225 500 господарів, які володіли 1,8 млн десятин землі. Найінтенсивніше зростали хутірські і відрубні господарства у степових губерніях і на Волині. Значною мірою завдяки кредитній допомозі Поземельного Банку селяни купили лише у 1906 — 1909 роках 385 000 десятин поміщицької землі. Провадилося землевпорядкування до 1917 року. Землевпорядні комісії припинили свою діяльність відповідно до постанови Тимчасового уряду у червні 1917 року. За період своєї діяльності впорядкували у 9 українських губерніях близько 0,5 млн господарств з 3,7 млн десятин. За нового аграрного устрою селянин міг бодай частково виявити ініціативу і поліпшити своє господарство, у чому допомагала йому акція Селянського Поземельного Банку, сільгоспспілки, кооперація і земська агрономія. Завдяки прогресові агротехніки (перехід до плодозмін тощо) зросла врожайність (за 1904 — 12 на 20%) і вартість [[Особисте селянське господарство|селянських господарств]].
 
Поліпшення, що почалося зі Столипінською реформою, стосувалося лише близько ¼ господарств, насамперед хутірських і відрубних. Хоч у руках селянства опинилося 65% всієї землі, проте в Україні далі панувало [[аграрне перенаселення]]. 32% селян не мали землі або мали до 1 десятини, 38% господарств мали 1 — 4 десятини, 19% — 4 — 9, ледве 11% — більше (станом на 1917 рік). Бідняки (частково і середняки) не мали змоги купувати поміщицьку землю через високу ціну (наприклад, 400 — 700 карб. за десятину на Правобережжі) і не могли одержати кредиту за посередництвом Сел. Банку. Частина їх продавала землю багатим селянам, а самі еміґрували до Азійської Росії (рідше до міст).
 
Т. ч. Столипінська реформа, допомагаючи заможному селянству, мала на меті — створити з нього, поряд занепалого дворянства, нову соц. підпору для режиму. Щоб зменшити аграрне перенаселення, Столипін підтримував еміграцію селян за [[Урал]]. З 1906 по 1913 рік з 9 українських губерній виїхало до Азії 1,2 млн селян (найбільше [[1909]] року — 290 000), з чого однак одна чверть згодом повернулася.
 
Реформа спричинила ще більшу соціальну диференціацію селянства: збільшення найдрібніших і великих сел. господарств і зменшення середніх, власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст. Невирішена аграрна проблема була однією з причин революції 1917 року.
 
Столипінську реформу гостро критикував [[Ленін Володимир Ілліч|Володимир Ленін]], а також російські й українські соціалістичні партії, нібито обороняючи покривджений сільський пролетаріат, фактично побоюючись впливів заможнішого прошарку селянства.
 
== Джерела та література ==
* ''Т. І. Лазанська''. [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Zemlevporyadni_komisii Землевпорядні губернські та повітові комісії] // {{ЕІУ|3|338}}
* ''Волковинський В. М., Хоптяр Ю. А.'' [http://corp.nbuv.gov.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Stolypinska_reforma Столипінська аграрна реформа] // {{ЕІУ|9|859}}
 
=== Література ===
* {{ЕУ}}
* Мицюк О. Община та зем. реформа. Дубні 1917;
* Карпов Н. Аграрная политика Столыпина. П. 1925;
* Погребинський О. Столипінська реформа на Україні. X. 1931;
* [[Лось Федір Євдокимович|Лось Ф.]] Україна в роки столипінської реакції. К. — М. 1944;
* Дубровский С. Столыпинская земельная реформа. М. 1963;
* Величківський М. Столипінська зем. реформа. Лондон 1964;
* Федоров В. А. Землеволодіння селян-кріпаків у Росії (За матеріалами центрально-промислових губерній). Вісник МГУ. Історія. 1969, № 1
* Селянський рух у Росії, червень 1907-липень 1914 р . СБ документів. М.; Думка. 1966
* Сидельников С. Аграрная реформа Столыпина. М. 1973;
* Якименко М. Організація переселення селян з України в роки Столипінської аґрарної реформи (1906—1913). Укр. Іст. Журнал, ч. 7. к. 1974.
* Федоров В. А. Поміщицькі селяни центрально-промислового району Росії кінця XVIII — першої половини XIX ст. М., Думка. 1974
* Румянцев М. «Столипінська аграрна реформа: передумови, задачі і підсумки»; «Питання економіки» № 10 Москва 1990 р .
* Зырянов П. Н. Петр Столыпин: политический портрет / П. Н. Зырянов. — М.: Высшая школа, 1992.
* Земля і право. Посібник для російських землевласників. Б. А. Боголюбов. М. Видавнича група НОРМА-ИНФРА-М. 1998.
* Ісаєв. І. А. Історія держави і права. МАУП, 1999
* Єрофєєв Б. В. Земельне право Росії. Підручник для вищих юридичних закладів. М. ТОВ «профосвіту». 2002.
 
== Посилання ==
* [http://www.rusnauka.com/18_EN_2009/Pravo/48868.doc.htm Ю.В. Крайсвітня. Столипінська аграрна реформа в новітній українсько-російській історіографії.]
 
{{Hist-stub}}
 
[[Категорія:Російська імперія]]