Вікіпедія

Скоропадський Данило Павлович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 31:
| посада = Лідер гетьманського руху
| платня =
| термін = [[5 листопада]] [[1948]]  — [[23 лютого]] [[1957]]
| попередник = [[Павло Скоропадський]]
| наступник =
Рядок 47:
| герб = Alex K Ivan Skoropadskyi.svg
}}
'''Скоропа́дський Дани́ло Па́влович''' ({{ДН2|13|2|1904|31|1}}, [[Санкт-Петербург]], [[Російська імперія]]  — [[23 лютого]] [[1957]], [[Лондон]], [[Велика Британія]])  — [[Україна|український]] політичний і громадський діяч, син Гетьмана [[Скоропадський Павло СкоропадськийПетрович|Павла Скоропадського]], Гетьманич, лідер та провідник гетьманського руху в [[1948]]—[[1957]]  рр. Народився в [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурзі]], за фахом [[інженер]]. З [[1919]] року в еміграції в [[Швейцарія|Швейцарії]], [[Німеччина|Німеччині]], а з [[1939]]  — в [[Англія|Англії]]. З [[1932]] року допомагав батькові в керуванні [[Гетьманський рух|Гетьманським рухом]]. По війні брав активну участь у організації українського життя у [[Великобританія|Великобританії]], з [[1949]] року  — почесний голова [[Союз українців у Великобританії|Союзу Українців у Великобританії]]. У [[1948]] перебрав Верховне управління Гетьманським рухом. Помер у [[Лондон]]і [[23 лютого]] [[1957]] року за загадкових обставин.
 
== Походження та ранні роки життя ==
Рядок 54:
 
=== Родовід ===
Батько Данила  — [[Скоропадський Павло Петрович|Павло Скоропадський]]  — кавалергард і фліґель-ад'ютант царя, учасник [[Російсько-японська війна|російсько-японської війни]], один із найбільших свого часу землевласників. Від діда й батька йому з братом Михайлом перейшли в спадок великі володіння в [[Полтавська губернія|Полтавській]] та [[Чернігівська губернія|Чернігівській]] губерніях ([[Тростянець (місто)|Тростянець]], [[Полошки]], [[Ярошівка (Роменський район)|Ярошівка]], [[Восковці]], [[Дунаєць (Глухівський район)|Дунаєць]], [[Кубареве|Кубаров]]). У Кубарові містився один із найкращих у [[Російська імперія|Російській імперії]] кінних заводів, великий винокурний завод; у Полошках добувалася високоякісна глина, що використовувалася на власному заводі для виробництва цегли; у Кубаровсько-Дунаєцькому та Тростянецькому господарствах продавалися будівельні матеріали. Ці маєтки щорічно давали сім'ї Скоропадських величезні прибутки.▼
 
Матір  — Олександра Петрівна Скоропадська (Дурново)  — була єдиною дочкою генерал-ад'ютанта Петра Павловича Дурново, який також займав чільне місце у вищій ієрархії тогочасного [[Росіяни|російського]] суспільства і належав до його найзаможніших верств  — був засновником Сибірського торгового банку, членом Алтайського золотопромислового товариства, мав великі маєтки у В'ятській та інших губерніях. Матері Олександри Дурново  — Марії Василівні (з роду [[Кочубеї]]в) належало кілька маєтків на [[Полтавщина|Полтавщині]]  — [[Чутове]], [[Кочубеївка (Чутівський район)|Кочубеївка]], [[Іскрівка (Чутівський район)|Іскрівка]], [[Скороходове (смт)|Скороходове]].▼
▲Батько Данила — [[Павло Петрович Скоропадський]] — кавалергард і фліґель-ад'ютант царя, учасник [[Російсько-японська війна|російсько-японської війни]], один із найбільших свого часу землевласників. Від діда й батька йому з братом Михайлом перейшли в спадок великі володіння в [[Полтавська губернія|Полтавській]] та [[Чернігівська губернія|Чернігівській]] губерніях ([[Тростянець (місто)|Тростянець]], [[Полошки]], [[Ярошівка (Роменський район)|Ярошівка]], [[Восковці]], [[Дунаєць (Глухівський район)|Дунаєць]], [[Кубареве|Кубаров]]). У Кубарові містився один із найкращих у [[Російська імперія|Російській імперії]] кінних заводів, великий винокурний завод; у Полошках добувалася високоякісна глина, що використовувалася на власному заводі для виробництва цегли; у Кубаровсько-Дунаєцькому та Тростянецькому господарствах продавалися будівельні матеріали. Ці маєтки щорічно давали сім'ї Скоропадських величезні прибутки.
 
По лінії батька Данило Скоропадський успадкував належність до одного з найстаріших і найвідоміших [[Українці|українських]] родів. Своїм корінням цей рід сягав середини XVII ст., коли вперше документально було зафіксоване прізвище Федора Скоропадського, який прославив своє ім'я в [[Битва під Жовтими Водами|бою під Жовтими Водами]] [[1648]] року, під час [[Хмельниччина|визвольної війни українського народу проти польського панування]].<ref name="pric">''Пріцак О.'' Рід Скоропадських // Останній гетьман. Ювілейний збірник пам'яті Павла Скоропадського. 1873—1945.&nbsp; — К., 1993.&nbsp; — С. 179.</ref>▼
▲Матір&nbsp;— Олександра Петрівна Скоропадська (Дурново)&nbsp;— була єдиною дочкою генерал-ад'ютанта Петра Павловича Дурново, який також займав чільне місце у вищій ієрархії тогочасного [[Росіяни|російського]] суспільства і належав до його найзаможніших верств&nbsp;— був засновником Сибірського торгового банку, членом Алтайського золотопромислового товариства, мав великі маєтки у В'ятській та інших губерніях. Матері Олександри Дурново&nbsp;— Марії Василівні (з роду [[Кочубеї]]в) належало кілька маєтків на [[Полтавщина|Полтавщині]]&nbsp;— [[Чутове]], [[Кочубеївка (Чутівський район)|Кочубеївка]], [[Іскрівка (Чутівський район)|Іскрівка]], [[Скороходове (смт)|Скороходове]].
 
У листі до Данила [[1925]] року [[Павло Скоропадський]] із гордістю нагадував сину:▼
▲По лінії батька Данило Скоропадський успадкував належність до одного з найстаріших і найвідоміших [[Українці|українських]] родів. Своїм корінням цей рід сягав середини XVII ст., коли вперше документально було зафіксоване прізвище Федора Скоропадського, який прославив своє ім'я в [[Битва під Жовтими Водами|бою під Жовтими Водами]] [[1648]] року, під час [[Хмельниччина|визвольної війни українського народу проти польського панування]].<ref name="pric">''Пріцак О.'' Рід Скоропадських // Останній гетьман. Ювілейний збірник пам'яті Павла Скоропадського. 1873—1945.&nbsp;— К., 1993.&nbsp;— С. 179.</ref>
 
: ''«…Твої предки були простими [[Козаки|козаками]] й нобілітацію роду свого дістали за службу при війську, за відвагу, за енергію, за військовий хист, ними виявлений… Вони ніколи не бажали спокійного життя без турбот і без праці, йшли тернистими шляхами і доходили до високого становища в державі й до видатної ролі в історії свого народу».''<ref>Лист Гетьмана Павла Скоропадського до Гетьманича Данила. 25 січня 1925 р. // У 60-річчя відновлення гетьманства.&nbsp; — Торонто, 1978.&nbsp; — С. 98.</ref>▼
▲У листі до Данила [[1925]] року [[Павло Скоропадський]] із гордістю нагадував сину:
 
Одним із таких діячів в українській історії був [[гетьман]] Лівобережної України [[Іван Скоропадський]] ([[1646]]–[[1722]]), якому доводилося в тяжкий післямазепинський період постійно стримувати розгін переможця [[Петро I Романов|Петра І]], який прагнув знищити [[Гетьманщина|автономію України]]. Іван Скоропадський синів не мав, тому продовжувачем роду став його брат Василь (сотник [[Чернігів]]ського полку, а потім&nbsp; — генерал-бунчужний гетьмана), який і був безпосереднім предком Данила Скоропадського. Протягом трьох століть цей рід дав [[Україна|Україні]] багатьох визначних військових, державних і громадських діячів.▼
▲: ''«…Твої предки були простими [[Козаки|козаками]] й нобілітацію роду свого дістали за службу при війську, за відвагу, за енергію, за військовий хист, ними виявлений… Вони ніколи не бажали спокійного життя без турбот і без праці, йшли тернистими шляхами і доходили до високого становища в державі й до видатної ролі в історії свого народу».''<ref>Лист Гетьмана Павла Скоропадського до Гетьманича Данила. 25 січня 1925 р. // У 60-річчя відновлення гетьманства.&nbsp;— Торонто, 1978.&nbsp;— С. 98.</ref>
 
Члени роду Скоропадських ріднились у шлюбах із найвідомішими козацько-шляхетськими родинами, серед яких були [[Апостоли]], [[Бутовичі]], [[Гамалії]], [[Забіли]], [[Закревські]], [[Кочубеї]], [[Лисенки]], [[Кулябки]], [[Лизогуби]], [[Марковичі]], [[Миклашевські]], [[Милорадовичі]], [[Тарновські]], [[Полуботки]].<ref>''Кущинський А.'' Гетьман Павло і Гетьманич Данило Скоропадські.&nbsp; — Чикаго, 1968.&nbsp; — С. 53.</ref> Крім того, у жіночих лініях рід Скоропадських був пов'язаний із великокняжими династіями [[Рюриковичі]]в, [[Гедиміновичі]]в, а також із пануючими [[Європа|європейськими]] родами. Нащадками цих династій у прямій лінії були бабуся Данила по батьку&nbsp; — Марія Андріївна Миклашевська і мати Гетьманича&nbsp; — Олександра Петрівна, яка по материнській лінії походила з відомого українського роду Кочубеїв. Одним із найдавніших предків Олександри Скоропадської (Дурново) вважається також граф Анрі де Монс, виходець з [[Фландрія|Фландрії]], який ще в середині XIV ст. опинився й осів на [[Чернігівщина|Чернігівщині]].<ref name="pric"/> Таким чином, родове дерево Данила Скоропадського було глибоко вкорінене в найдавніші верстви не лише української, а й загальноєвропейської історії.▼
▲Одним із таких діячів в українській історії був [[гетьман]] Лівобережної України [[Іван Скоропадський]] ([[1646]]–[[1722]]), якому доводилося в тяжкий післямазепинський період постійно стримувати розгін переможця [[Петро I Романов|Петра І]], який прагнув знищити [[Гетьманщина|автономію України]]. Іван Скоропадський синів не мав, тому продовжувачем роду став його брат Василь (сотник [[Чернігів]]ського полку, а потім&nbsp;— генерал-бунчужний гетьмана), який і був безпосереднім предком Данила Скоропадського. Протягом трьох століть цей рід дав [[Україна|Україні]] багатьох визначних військових, державних і громадських діячів.
 
▲Члени роду Скоропадських ріднились у шлюбах із найвідомішими козацько-шляхетськими родинами, серед яких були [[Апостоли]], [[Бутовичі]], [[Гамалії]], [[Забіли]], [[Закревські]], [[Кочубеї]], [[Лисенки]], [[Кулябки]], [[Лизогуби]], [[Марковичі]], [[Миклашевські]], [[Милорадовичі]], [[Тарновські]], [[Полуботки]].<ref>''Кущинський А.'' Гетьман Павло і Гетьманич Данило Скоропадські.&nbsp;— Чикаго, 1968.&nbsp;— С. 53.</ref> Крім того, у жіночих лініях рід Скоропадських був пов'язаний із великокняжими династіями [[Рюриковичі]]в, [[Гедиміновичі]]в, а також із пануючими [[Європа|європейськими]] родами. Нащадками цих династій у прямій лінії були бабуся Данила по батьку&nbsp;— Марія Андріївна Миклашевська і мати Гетьманича&nbsp;— Олександра Петрівна, яка по материнській лінії походила з відомого українського роду Кочубеїв. Одним із найдавніших предків Олександри Скоропадської (Дурново) вважається також граф Анрі де Монс, виходець з [[Фландрія|Фландрії]], який ще в середині XIV ст. опинився й осів на [[Чернігівщина|Чернігівщині]].<ref name="pric"/> Таким чином, родове дерево Данила Скоропадського було глибоко вкорінене в найдавніші верстви не лише української, а й загальноєвропейської історії.
 
=== Формування національного світогляду ===
Рядок 73 ⟶ 72:
[[Файл:Danylo junior.jpg|thumb|250px|Малий Данило в Петербурзі]]
 
На формування національного світогляду хлопця певною мірою впливало перебування щоліта в родових маєтках батька&nbsp; — Полошках (вперше Данила привезли туди в шестимісячному віці) і Тростянці на Чернігівщині. Портрети гетьманів (у тому числі й [[Мазепа Іван Степанович|Мазепи]]), старі образи й козацька зброя, рідкісні книги, що збиралися століттями дідами й прадідами, ймовірно, не залишали Данила байдужим. Саме тут, серед української природи, української мови і родових традицій, він, всупереч елітарному оточенню [[Санкт-Петербург|Петербурга]], відчував свою спорідненість із українським народом.
 
На жаль, національний колорит Полошок і, особливо, Тростянця, не був на той час таким виразним, як, наприклад, за Івана Михайловича Скоропадського&nbsp; — діда Павла Скоропадського і прадіда Данила. Українська атмосфера пронизувала тоді все життя навкруги. У своїх спогадах [[Павло Скоропадський]] недаремно згадував, що перші українські враження він отримав саме в будинку діда. Іван Михайлович добре розмовляв українською мовою і ретельно дотримувався українських традицій не тільки в побуті, а й у релігійних обрядах. Його частими гостями були відомі українофіли та діячі української культури&nbsp; — [[Тарновський Василь (молодший)|Василь Тарновський]], [[Горленко Василь Петрович|Василь Горленко]], [[Ґалаґан Григорій Павлович|Григорій Ґалаґан]], [[Ґе Микола Миколайович|Микола Ґе]] та ін. Тут, у Тростянецькому маєтку, постійно лунали пісні [[бандурист]]ів, обговорювали твори [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]], [[Костомаров Микола Іванович|Миколи Костомарова]] та інших українських поетів та письменників. Як згадував Павло Скоропадський, він з 5 до 12 років, крім родових маєтків, [[Стародуб]]а і [[Київ|Києва]], взагалі ніяких інших міст не бачив.
 
Щодо Данила, то йому в цьому відношенні пощастило трохи менше, ніж батькові.
Рядок 85 ⟶ 84:
Малий Данило грав на [[Рояль|роялі]], [[Альт (музичний інструмент)|альті]], [[Скрипка|скрипці]], вивчав іноземні мови ([[Англійська мова|англійську]], [[Французька мова|французьку]], [[Німецька мова|німецьку]]), брав участь у дитячих концертах і виставах, відвідував театри та художні виставки, активно займався спортом. Взагалі коло інтересів хлопчика було надзвичайно широким. З раннього дитинства він цікавився також машинами і любив конструювати, займався випилюванням по дереву і здобував навички столярної майстерності. Речі, зроблені власними руками (етажерка, полиці, рамки для фото, підставки для квітів), він з любов'ю дарував близьким. Індивідуальні заняття Данила вдома пізніше поєднувалися з навчанням у Першій петербурзькій гімназії.
 
Велику роль у вихованні дітей відігравала мати&nbsp; — [[Скоропадська Олександра Петрівна|Олександра Петрівна Скоропадська]]. Вона була душею сім'ї. Павло Скоропадський, як кадровий військовий, не мав змоги приділяти дітям достатньо уваги, тому саме на дружину лягала чи не головна відповідальність за їх розвиток і становлення як особистостей.
 
Споглядаючи процеси, що охопили суспільство після [[Лютнева революція 1917|лютневих подій]] [[1917]] року, і висловлюючи хвилювання за майбутнє дітей, вона в березні того ж року писала чоловіку:
 
: ''«Я з жахом думаю про майбутнє виховання Данилка. Наскільки важко буде привити йому відчуття порядності у тому гнилому середовищі, в якому доводиться жити… Але Ти не хвилюйся, я духом падати не буду, у жодному випадку, й дітей Твоїх так чи інакше виведу на шлях правди та порядності…»''<ref>''Папакін Г.'' Листи з 1917 року (Кореспонденція Павла Скоропадського часів Лютневої революції в Росії) // Архіви України.&nbsp; — 2002.&nbsp; — №&nbsp; 1–3.&nbsp; — С. 100.</ref>
 
Незважаючи на тяжкий період, що розпочався після повалення царату, з його нестабільністю і непередбаченістю, повним розладом у суспільних відносинах і свідомості людей, Олександрі Скоропадській дійсно вдалося врятувати дітей від втрати тих ідеалів, на яких вони виховувалися, і виростити їх чесними й шляхетними.
Рядок 97 ⟶ 96:
У цьому ж ключі доречно згадати статтю [[Назарук Осип|Осипа Назарука]] «Гетьманська родина», яку автор написав у [[1927]] році, невдовзі після відвідування сім'ї Скоропадських у [[Берлін]]і. Як сторонній спостерігач і людина неупереджена, він був зачарований атмосферою й стосунками, що панували в родині Гетьмана. Особливе враження на нього справили діти. У зв'язку з цим він писав:
 
: ''«Діти виховані так, що дай Боже, щоб у кожного з нас діти були хоч трохи так виховані: вони вчені, побожні, працьовиті (працюють з Гетьмановою в огороді). При тім поведення їх таке людяне і скромне, що їх тут усі люблять».''<ref>''Назарук О.'' Гетьманська родина.&nbsp; — На чужині.&nbsp; — 1947.&nbsp; — №&nbsp; 7.&nbsp; — С. 8.</ref>
 
=== У вирі революції ===
 
[[1917]] рік став фатальним для [[Російська імперія|Російської імперії]] [[Романови]]х і переломним для багатьох поневолених народів, що входили до неї. Із зреченням від престолу [[Микола II (російський імператор)|імператора Миколи II]] почався докорінно новий етап і в житті Скоропадських. Ця звістка застала сім'ю, крім батька, у Петрограді. Данилу виповнилося тоді 13 років. На той час у родині було вже п'ятеро дітей: [[29 вересня]] [[1915]] року в Олександри Петрівни народився ще один хлопчик&nbsp; — Павло.
 
Події, що вирували в революційному Петрограді, не могли залишатися поза увагою учня п'ятого класу гімназії, котрий звик до розміреного впорядкованого ритму столичного життя. Свої переживання хлопчик описував у численних листах до батька.
Рядок 109 ⟶ 108:
Однак калейдоскоп бурхливих подій у Петрограді та [[Київ|Києві]], особливо після приходу до влади в [[Росія|Росії]] [[Більшовики|більшовиків]], змусив [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] прийняти остаточне рішення й усвідомити свою місію в революції. У своїх споминах він писав:
 
: ''«… Я пішов тим шляхом, до якого ближче всього лежало моє серце. Цей шлях вів до України. Йшов я без честолюбивих замислів, од етапу до етапу, поступово все більше і більше приймаючи той український світогляд, який і привів мене до ідеї української державності»''<ref>''Гетьман Павло Скоропадський.'' Спомини.&nbsp; — К., 1992.&nbsp; — С. 49.</ref>
 
=== Часи Української Держави ===
Рядок 119 ⟶ 118:
Про події в Україні Олександра Скоропадська з дітьми дізналася з петроградської преси. Їх подальше перебування в [[Санкт-Петербург|Петрограді]] в умовах більшовицького режиму ставало дедалі небезпечнішим. Але питання про переїзд було вирішене лише в червні, після підписання в Києві ([[12 червня]] [[1918]] року) договору про перемир'я між [[Українська Держава|Українською Державою]] і більшовицькою Росією. Наприкінці червня 1918 року родина Гетьмана прибула спеціальним потягом до української столиці.
 
Резиденція Павла Скоропадського містилась у [[Палац генерал-губернатора у Києві|невеликому будинку по вул. Інститутській, 40]], де колись жили генерал-губернатори. Зайняти [[Маріїнський палац|царський палац]], що знаходився неподалік і був значно більшим, Гетьман категорично відмовився з принципових міркувань: у ньому не так давно перебував [[київ]]ський більшовицький ревком. У гетьманському будинку, який охоронявся спеціальною вартою, родині Скоропадських відвели разом з їдальнею та вітальнею шість невеликих кімнат.<ref>''Дорошенко Д.'' Історія України 1917—1923 рр. У 2-х т.&nbsp; — {{К.}} : Темпора, 2002.</ref>
 
Згадуючи в еміграції ті часи, Данило писав, що він щодня спостерігав зміну гетьманської варти, яка рівно о 12-тій годині з музикою й [[Державний Прапор України|українськими прапорами]] проходила повз його вікна, і це викликало в нього особливі хвилюючі відчуття.<ref>''Скоропадський Д.'' Державництво і патріотизм. З промов, виголошених у Канаді і США в 1937—38 рр.&nbsp; — Лондон, 1947.&nbsp; — С. 9.</ref> Тут же, у будинку, Данило був свідком прийому Гетьманом іноземних послів і делегацій, а також щоденних засідань гетьманських міністрів. Він мав змогу зблизька бачити тих, хто відповідав у той час за долю України і докладав багатьох зусиль, щоб її збудувати. Це були такі відомі особи, як [[Василенко Микола Прокопович|Микола Василенко]], [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дмитро Дорошенко]], [[Донцов Дмитро Іванович|Дмитро Донцов]], [[Ржепецький Антін|Антін Ржепецький]], [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В'ячеслав Липинський]] та багато інших.
 
У своїх спогадах Дмитро Дорошенко згадував, якою дійсно титанічною була робота гетьманського апарату, і як самовіддано, майже без відпочинку, працював сам Гетьман. Дорошенко відзначав надзвичайну працездатність [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]], його вміння чітко й суворо розподілити час і завдяки цьому встигнути багато зробити. Як писав Дмитро Дорошенко,
 
: ''«…Він [Скоропадський] жив в'язнем у своїй господі: з ранку до глибокої ночі просиджував за прийомами, вислуховуванням доповідей та засіданнями. Просто доводилося дивуватись, як людський організм міг виносити таке напруження».''<ref>''Дорошенко Д.'' Мої спомини про недавнє минуле.&nbsp; — Мюнхен, 1969.&nbsp; — С. 323.</ref>
 
У цьому відношенні приклад батька був тим підґрунтям, на якому формувався в подальшому характер і особистість Данила. Через ціле життя Гетьманича, як згадували його сучасники, червоною ниткою проходила праця. Праця над собою, над [[Українська Трудова Дідична Монархія|гетьманською ідеєю]], на широкім громадськім полі, за фахом.
Рядок 131 ⟶ 130:
[[Файл:Persha gimnaziya.jpg|thumb|250px|Будівля колишньої Першої гімназії в Києві, де в 1918 році вчився Данило Скоропадський]]
 
У [[Київ|Києві]] Гетьманич вчився в українському класі гімназії [[Науменко Володимир|Володимира Науменка]], відомого [[педагог]]а, громадського діяча і редактора «Киевской Старины». Своїм «домашнім» учителем Данило називав полковника [[Блаватний Никифор Іванович|Н. Блаватного]], який проводив з ним багато часу і завдяки якому Данилу вдалося багато чого зрозуміти й усвідомити. [[15 серпня]] [[1918]] року родину Скоропадських спіткало велике горе: раптово помер молодший брат Данила, трирічний Павло і одночасно з цим Олександра Петрівна втратила ще одну дитину, яка не встигла народитися.<ref>''Донцов Д. І.'' Рік 1918, Київ: Документально-художнє видання / упоряд. К.&nbsp; Ю.&nbsp; Галушко.&nbsp; — {{К.}} : Темпора, 2002.&nbsp; — 208 с.</ref>
 
Загалом, перебування Гетьманича в Києві обмежилося трьома місяцями, а період існування [[Українська Держава|гетьманської держави]]&nbsp; — сімома з половиною. Вона була повалена внаслідок [[Антигетьманське повстання|антигетьманського повстання]] і приходу до влади [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]]. Але ті часи, коли Українська Держава існувала реально і ставала вже міцно на ноги, назавжди вкарбувалися в пам'ять Гетьманича. Спогади про них стали пізніше тією життєдайною силою, яка живила його душу і допомогла визначити свій шлях на чужині.
 
Незадовго до повстання Павло Скоропадський відіслав дітей за кордон. Його дружина залишилася в Києві, щоб бути поруч і розділити всі труднощі чоловіка. Після того, як Директорія оголосила Павла Скоропадського поза законом, він змушений був залишити [[Київ]] і виїхати з дружиною до [[Німеччина|Німеччини]], а потім на деякий час до [[Швейцарія|Швейцарії]]. Універсал Директорії, оголошуючи Павла Скоропадського поза законом, водночас конфісковував і всі його маєтки. З цього приводу [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В'ячеслав Липинський]] писав:
 
: ''«…У той час це був одинокий український наказ про персональну конфіскату панського маєтку. Ні одному з панів, що з погордою та ненавистю ставились до українства, і тому в життю українськім ніякої участі не брали, інтелігенція українська маєтків не конфіскувала. Сконфіскувала тільки маєтки Скоропадських і самого Гетьмана&nbsp; — що віддав усі свої сили будові Української Держави»''
 
== В еміграції ==
Рядок 143 ⟶ 142:
[[Файл:Danylo.jpg|thumb|250px|Гетьманич Данило на початку 1930-х рр.]]
 
Після падіння [[Українська Держава|Української Держави]], будучи 14-річним хлопчиком, Данило Скоропадський разом із родиною опинився на чужині. Перебуваючи в еміграції в [[Швейцарія|Швейцарії]] ([[Лозанна]]) він із відзнакою закінчив у [[1922]] році [[Франція|французьку]] реальну гімназію і виїхав невдовзі до [[Німеччина|Німеччини]], у Ванзеє (біля [[Берлін]]а), де з кінця [[1921]] року остаточно оселилася його родина. Тут він працював робітником на фабриці Сіменса і Шукерта ([[:en:Siemens-Schuckert|Siemens-Schuckert]]), а потім вступив до Вищої технічної школи ([[Берлінський технічний університет]]) у Шарлоттенбурзі. Після її закінчення, з [[1928]] по [[1932]] рр., Данило Скоропадський був співробітником найбільшої в ті часи електротехнічної фабрики Сіменса і Гальске ([[:en:Siemens & Halske|Siemens & Halske]]).<ref>''Ісаїв І.'' За Україну.&nbsp; — Едмонтон, 1938.&nbsp; — С. 22.</ref>
 
=== Участь у гетьманському русі ===
 
У той час українська політична еміграція чітко розмежувалася на три групи: республіканців [[УНР]], консервативні кола та націонал-революціонерів. Діячі, які репрезентували на чужині Українську Державу 1918 року і належали до консервативного табору (серед них&nbsp; — [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В'ячеслав Липинський]], Микола Кочубей, [[Шемет Сергій Михайлович|Сергій Шемет]], [[Скоропис-Йолтуховський Олександр Філаретович|Олександр Скоропис-Йолтуховський]]) заснували в [[Австрія|Австрії]] в [[1920]] році [[Український Союз Хліборобів Державників|Український Союз Хліборобів-Державників (УСХД)]], що дало початок [[Гетьманський рух|гетьманському руху]] в еміграції.
 
Політична програма Союзу, головною суттю якої [[Українська Трудова Дідична Монархія|принцип трудової монархії]], викладена в праці В'ячеслава Липинського «[[Листи до братів-хліборобів]]». [[Український Союз Хліборобів Державників|УСХД]] ставив за мету побудову української суверенної держави у формі [[Українська Трудова Дідична Монархія|дідичного гетьманату]], персоніфіковану в особі [[Скоропадський Павло Петрович|Гетьмана Павла Скоропадського]] та [[Скоропадські|його роду]]. Гетьман Павло Скоропадський став на чолі УСХД у 1922 році, і одночасно в [[Берлін]]і було створено Центральну управу (пізніше&nbsp; — Головна управа об'єднаних хліборобських організацій), як виконавчий орган [[Український Союз Хліборобів Державників|УСХД]], якому підпорядковувались усі члени Союзу у різних країнах.
 
[[Файл:Skoropadskiy_Wannsee_house.jpg|thumb|250px|Будинок родини Скоропадських у Ванзеє]]
Рядок 157 ⟶ 156:
Влітку [[1926]] року в Берліні було створено [[Український Науковий Інститут у Берліні|Український науковий інститут]], фундатором якого стало Товариство допомоги біженцям на чолі з дружною Гетьмана Олександрою Скоропадською. Першим директором інституту був професор [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дмитро Дорошенко]], відомий національний діяч, [[історик]], колишній міністр закордонних справ Української Держави 1918 року.
 
Активізація української політичної еміграції, гетьманського руху, не залишила осторонь Данила Скоропадського. Великий вплив справляли на нього й близькі стосунки з [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В'ячеславом Липинським]] та іншими відомими діячами монархічного напряму. У той період Данило проводив активну роботу серед української молоді і очолював студентську організацію «Дніпро», тісно співпрацював із багатьма відомими українськими діячами, у тому числі із Степаном Федаком&nbsp; — братом дружини полковника [[Євген Коновалець|Євгена Коновальця]], а також брав участь у роботі Гетьманського клубу ім. Липинського, в якому, між іншим, постійним гостем був і сам Євген Коновалець. Окрім цього, Данило брав активну участь і в ширшому українському студентському житті.
 
=== Спадкоємець українського престолу ===
 
[[Павло Скоропадський]] та його однодумці бачили в Данилові людину, яка змогла б очолити [[гетьманський рух]] після батька. Зважаючи на важливість цієї справи і відповідальність, яку Данило мав прийняти на себе, Павло Скоропадський [[1 квітня]] [[1925]] року звернувся до нього зі своїм відомим листом. Лист був приурочений до повноліття Данила, і в ньому Гетьман висловив свої думки з приводу тієї місії, що лежала на ньому і гетьманському русі взагалі. Він писав:
 
: ''«Коли в 1918 році я, шукаючи виходу для свого краю з критичного становища, керувався більше інстинктом, то тепер я вже цілком свідомо й продумано кладу на плечі свої і своїх нащадків цей тяжкий хрест і це велике завдання служити незмінною, непохитною підпорою для Української Державності. Моїм обов'язком є не тільки до кінця свого життя вести гетьманців до перемоги, але також приготувати собі наступника, достойного високої чести й великої відповідальности бути вождем нації.''
 
: ''Тому я ставлю тобі, мій сину і єдиний спадкоємче моїх прав і обов'язків, питання: чи готовий ти мої права й обов'язки на себе перейняти й до кінця їх непохитно нести? Все обдумай і розваж. Хай велич завдань не лякає тебе».''<ref>Лист гетьмана Павла до гетьманича Данила.&nbsp; — 25 січня 1925 р. // У 60-річчя відновлення гетьманства.&nbsp; — С. 104.</ref>
 
Останньою настановою Гетьмана Данилові були такі слова:
 
: ''«Пам'ятай, що раз ти приймеш на себе добровільно мої права і обов'язки, ти мусиш дбати про те, щоб бути достойним великого завдання, ти мусиш придбати мудрих, чесних, відданих спільній ідеї й добре зорганізованих помічників і що таких помічників не можна враз при потребі знайти й зорганізувати, а треба їх розшукувати й готувати ціле життя».''<ref>''Реєнт Олександр''. Павло Скоропадський.&nbsp; — {{К.}} : Видавничий дім «Альтернативи», 2003.&nbsp; — С. 256.</ref>
 
[[Файл:Skoropadskiy family garden.jpg|thumb|250px|Родина Скоропадських у саду, 1935 рік. Зправа наліво: граф Адам Монтрезор, Марія Монтрезор (Скоропадська), Гетьман Павло Скоропадський, Данило Скоропадський, Олександра Скоропадська, Єлисавета та Олена Скоропадські]]
Рядок 177 ⟶ 176:
: ''«Історія наказує мені дбати, щоб започаткована мною в 1918 році державна організація України продовжувалася далі до повного щасливого завершення нашого національно-державного діла. В наших українських обставинах потрібно для цього напруженої, упертої праці ряду поколінь. Тому, хоч і почуваю ще сили, енергію та порив до боротьби, то все ж таки мушу подбати про те, щоб і після мене був забезпечений безперервний провід нашому ділові.''
: ''І тому … урочисто проголошую свою волю:''
: ''Після мене провід нашого діла і всі права й обов'язки старшого в нашім роді переходять на сина мого Данила. Синові моєму Данилові заповідаю непохитно, до кінця життя стояти на чолі гетьманського державного діла, а всім гетьманцям&nbsp; — вірно допомогати йому в цім».''<ref>Заповіт Ясновельможного пана гетьмана Павла // У 60-річчя відновлення гетьманства.&nbsp; — С. 105.</ref>
 
Тим самим, Павло Скоропадський та його прихильники послідовно робили кроки на шляху утвердження принципів [[Українська Трудова Дідична Монархія|спадкової монархії]] з усією її атрибутикою. Сам факт політичного і спадкового заповіту мав застерегти спроби інших помітних фігур заявити претензії на український престол.
Рядок 183 ⟶ 182:
=== Подорож Сполученими Штатами та Канадою ===
 
Готуючись до своєї місії, Данило Скоропадський за дорученням батька здійснив у [[1937]]–[[1938]] рр. свою найвідомішу подорож до [[США]] і [[Канада|Канади]]. Українська діаспора і [[Союз Гетьманців Державників у Північній Америці|гетьманська організація за океаном]] були на той час найчисленнішими. Приїзд вперше на американський континент репрезентанта [[Українська Трудова Дідична Монархія|гетьманської ідеї]] та спадкоємця Павла Скоропадського мав для них величезне значення. Перша зустріч із Гетьманичем відбулася в [[Чикаго]], куди він прибув у зв'язку з церемонією посвячення українського літака «Київ». Тут Данило звернувся до співвітчизників із промовою й одразу вразив присутніх своєю ерудицією та глибоким знанням української справи. Впродовж чотиримісячного візиту, що проходив, як писала тогочасна преса, під гаслом «За Україну»<ref>Плуг та меч.&nbsp; — Буенос-Айрес, 1938.&nbsp; — С. 19.</ref> і під знаком українського [[тризуб]]а, він провів численні зустрічі з українцями різних поколінь і політичних спрямувань. Його виступи були сповнені великого патріотизму, закликів до єднання, серйозних роздумів про майбутнє нації.
 
[[Файл:Danylo USA1.jpg|thumb|250px|Гетьманич Данило серед гетьманців США, 1953 рік]]
Рядок 189 ⟶ 188:
Знайомство заокеанської діаспори з Данилом Скоропадським перевершило будь-які уявлення про нього. Він зумів завоювати серця багатьох українців, заразити своєю енергією, дати новий імпульс їх життю на чужині. Як згадували сучасники, Гетьманич, окрім інших позитивних рис, володів ще особливим даром привертати до себе людей і згуртовувати їх навколо себе. Він був справжнім дипломатом у своїх стосунках з ними. Ця якість проявлялася в його поведінці, манерах, вчинках. Саме таким побачили Данила тисячі українців Америки і Канади, коли писали про нього:
 
: ''«Високий, стрункий, сильно збудований, знаменитий спортовець, мужній і ласкавий, енергійний у рухах і мові, спокійний, але рішучий, здержливий, поважний, але не зимний, елегантний ззовні і в зносинах з людьми, вільний у поведінці, а при тім повний дійсно гетьманської поваги. Він поривав українців за собою…»''<ref>На шляху до історичної місії // Коментар 1.&nbsp; — Лондон, Гаага, 1971.&nbsp; — С. 11.</ref>
 
Справжнім тріумфом стала для Данила його поїздка до Канади, де він зробив 41 публічний виступ перед українськими громадами [[Торонто]], [[Монреаль|Монреаля]], [[Оттава|Оттави]], [[Саскатун]]а, [[Едмонтон]]а, [[Калгарі]]. Його популярність досягла на той час свого апогею. У ньому вбачали лідера, про якого навіть іноземні газети писали:
 
: ''«…33-літній принц України одного дня може стати центральною фігурою у великім повстанні, від якого може залежати доля [[Європа|Європи]] й [[Україна|України]]».''<ref>''Ісаїв І.'' За Україну.&nbsp; — Едмонтон, 1938.&nbsp; — С. 271.</ref>
 
Високо оцінюючи візит Гетьманича до США і Канади, українська діаспора зробила головний підсумок:
 
: ''«Найбільше його діло&nbsp; — це проломання ледів у цілім українстві, яке майже два десятки років перебувало в полоні демагогічної протигетьманської [[Пропаганда|пропаганди]]»''<ref>Слово з приводу янгола Його вельможності гетьманича Данила // Голос державника.&nbsp; — 1947.&nbsp; — №&nbsp; 6.&nbsp; — С. 4.</ref>
 
=== Друга світова війна ===
Рядок 209 ⟶ 208:
У [[Лондон]]і Данило Скоропадський прожив останні 18 років свого життя, до того трагічного дня [[23 лютого]] [[1957]] року, коли його не стало. На момент приїзду Гетьманича до Великобританії українських емігрантів там було небагато, і чи не єдиним представником [[Гетьманський рух|гетьманського руху]] в цьому регіоні був [[Коростовець Володимир Костянтинович|Володимир Коростовець]], який приїхав свого часу до Англії за дорученням Павла Скоропадського. Але в повоєнний час коло української еміграції у Великій Британії значно розширилося: тут опинилося близько 40 тисяч біженців із [[СРСР]], у тому числі членів [[ОУН]] та вояків [[УПА]]. Згодом українська діаспора стала тут однією з найбільших у Європі.
 
[[15 березня]] [[1945]] року [[Павло Скоропадський]] доручив одному зі своїх наближених&nbsp; — Іллі Сапізі&nbsp; — дістатися у зону дії англійської армії з тим, щоб потім зв'язатися з Данилом Скоропадським та передати йому, щоб «доложив усіх зусиль для врятування українців без різниці їх політичних переконань».
 
Гетьман наголошував:
 
: ''«Наша сила&nbsp; — в наших українських людях. Виживуть вони&nbsp; — постане Україна!»''<ref>''Реєнт Олександр''. Павло Скоропадський.&nbsp; — {{К.}} : Видавничий дім «Альтернативи», 2003.&nbsp; — С. 285.</ref>
 
Данило Скоропадський як міг виконував батьківський наказ. Зокрема, він домігся, щоб вояки [[Українська Національна Армія|Української Національної армії (І-ї дивізії УНА)]] були інтерновані в англо-американську зону окупації.
Рядок 233 ⟶ 232:
Приймаючи на себе права й обов'язки керманича гетьманського руху, Данило звернувся до українців з такою промовою:
 
: ''«Заявляю твердо й урочисто, що виконуючи заповіт покійного батька мого&nbsp; — Гетьмана всієї України Павла, продовжуватиму гетьманське діло, започатковане ним. Так само, як і він, завжди і по кінець життя мого служитиму найвищим національно-державним прагненням українського народу та його визвольній справі. … Молю Господа Бога, щоб скріпив мене в духовних і фізичних силах для успішного продовжування й закінчення розпочатого діла на добро й велич України. Молю Господа Бога, щоб дав усім українцям внутрішню віру, єдність і силу, щоб освятив боротьбу українського народу за його законні права і дав йому остаточну перемогу».''<ref>Обітниця гетьманича Данила // У 60-річчя відновлення гетьманства.&nbsp; — С. 109.</ref>
 
=== Візит до Німеччини ===
 
Під час свого візиту до Німеччини Данило Скоропадський відвідав українські табори поблизу [[Мюнхен]]а, [[Український вільний університет]], [[Українська вільна академія наук|Українську вільну академію наук]], провів зустрічі з відомими українськими діячами, у тому числі [[Бандера Степан Андрійович|Степаном Бандерою]]. У своїх промовах Гетьманич знову і знову закликав українців до єдності, повної політичної консолідації.<ref>''Горобець І.'' Гетьманич Данило Скоропадський // За всенаціональну єдність.&nbsp; — Торонто, 1983.&nbsp; — С. 132.</ref> Проте цей період характеризувався загостренням відносин між різними політичними колами української еміграції, у першу чергу між представниками гетьманського та уенерівського напрямів. Фактично їх стосунки віддзеркалювали той стан справ, який створився в українському національному таборі ще в процесі визвольних змагань [[1917]]–[[1920]] рр.
 
=== Протистояння з УНРадою ===
Рядок 251 ⟶ 250:
=== Життя у Великій Британії ===
 
Повернувшись до [[Англія|Англії]], Данило продовжив активну діяльність по зміцненню [[Гетьманський рух|гетьманського руху]], зокрема створенню на теренах [[Великобританія|Великої Британії]] Крайової організації Союзу гетьманців-державників. Така організація офіційно була оформлена (хоча фактично існувала вже два роки) на першому установчому з'їзді СГД Англії, що відбувся в Болтоні (поблизу [[Манчестер]]а) у листопаді 1949 року. На ньому виступив Данило Скоропадський, який ще раз наголосив, що гетьманський рух&nbsp; — це складова частина загальноукраїнського руху і головною позицією гетьманців є консолідація всіх українських політичних сил навколо Української Соборної Суверенної Держави.
 
Діальність Гетьманича на англійських теренах була плідною й багатогранною. Він займався вирішенням такого важливого питання, як створення у Великобританії структур [[Українська Автокефальна Православна Церква|Української автокефальної православної церкви]], активно допомагав українським біженцям облаштовувати їх життя на чужині, проводив велику роботу серед української молоді, співпрацював з організацією [[Антибільшовицький блок народів]] тощо. У [[1956]] році в Лондоні відбулася 10-тисячна демонстрація [[українці]]в і [[Поляки|поляків]], приурочена до приїзду у Британію [[СРСР|радянського]] лідера [[Хрущов Микита Сергійович|Микити Хрущова]]. Її учасники звернулися до англійського уряду з петиціями засудити [[Тоталітаризм|тоталітарний режим]] у СРСР і порушити питання про самовизначення українського народу. Одним з організаторів цієї політичної акції був Гетьманич Данило Скоропадський. Йому виповнилося на той час 52 роки, він, як і раніше, вражав своєю енергією, активністю, працездатністю, не любив «слабодухів, тонкосльозих, злочинно-пасивних».<ref>''Овчинник С.'' Гетьманич Данило в Мюнхені-Фраймені // Коментар 1.&nbsp; — С. 14.</ref>
 
=== Загибель ===
Рядок 261 ⟶ 260:
[[23 лютого]] [[1957]] року Гетьманича Данила не стало. Звістка про смерть за загадкових обставин стала несподіванкою для тих, хто його знав. Медичний висновок констатував, що причиною смерті був крововилив у мозок, хоча посмертного розтину при цьому не було зроблено. Для організації похорону було створено громадський комітет з представників усіх діючих у Великобританії українських політичних і громадсько-культурних організацій. Похорон Данила Скоропадського відбувся [[2 березня]] [[1957]] року на лондонському цвинтарі Гемпстед у присутності великої кількості людей.
 
За простою дубовою домовиною, вкритою [[Державний Прапор України|українським національним прапором]] і родовим гербом Скоропадських, йшли рідні та найближчі до Гетьманича люди<ref>''Кущинський А.'' Гетьман Павло і Гетьманич Данило Скоропадські.&nbsp; — Чикаго, 1968.&nbsp; — С. 58.</ref>, серед яких були присутні сестри Данила: Гетьманівни Марія Монтрезор (найстарша сестра) та Олена Отт (наймолодша сестра), а також Галина Мельник-Калужинська&nbsp; — наречена Гетьманича<ref>''Веселовський П.'' Перші роковини // Ми і світ.&nbsp; — Торонто, 1958.&nbsp; — №&nbsp; 46.&nbsp; — С. 20.</ref>. Так сталося, що довгоочікуваний шлюб з цією жінкою, яка опинилася в Англії після [[Друга світова війна|Другої світової війни]], так і не відбувся. Як фатум сприймається той факт, що заручини Данила Скоропадського з Галиною Мельник-Калужинською відбулися за 10 днів до смерті Гетьманича, а офіційне повідомлення про їх вінчання мало бути опубліковане в пресі саме на початку березня 1957 року.
 
На надгробку Гетьманича, що на лондонському цвинтарі Гемпстед, викарбовано напис: ''«Будую Україну для всіх і з усіма»''.
Рядок 271 ⟶ 270:
Ще будучи малим хлопцем, Данило Скоропадський опинився з родиною на чужині. Проте мрії про незалежну Україну, яку він, хоча й не довго, встиг відчути й побачити зблизька, ніколи його не полишали. Слідуючи заповіту батька, Данило Скоропадський усе своє подальше життя присвятив служінню в ім'я України, був палким патріотом і свято вірив у свій народ.
 
Як і батько, [[Павло Скоропадський]], Данило вважав, що українська державність може відродитися лише у своїй [[Українська Трудова Дідична Монархія|традиційній національній формі]]. Саме в історичній традиції, що корінилася в народі, Гетьманич вбачав запоруку майбутнього відродження України і був упевнений, що вона як нація давньої культури, врешті-решт, виборе собі місце у світі, на яке мала повне право. Слід зазначити, що Данило Скоропадський, відданий гетьманській ідеї, водночас з повагою ставився до своїх політичних опонентів. Він ніколи не кидав камінням у тих, хто організував свого часу [[антигетьманське повстання]] проти його батька Павла Скоропадського і був причетний до повалення [[Українська Держава|Української Держави]] 1918 року. Навпаки, він схиляв чоло перед кожною жертвою, що її принесли українці на вівтар Батьківщини, незалежно від їх політичної орієнтації. Вміння піднятися над особистим, без упереджень оцінити події минулого в ім'я майбутнього було його суттєвою рисою.<ref>Плуг та меч.&nbsp; — Буенос-Айрес, 1938.&nbsp; — С. 24.</ref>
 
Зважаючи на те, що відсутність національної єдності була одним з головних чинників поразки [[Українська революція 1917—1921|Української революції 1917—1920 рр.]], Данило Скоропадський робив усе можливе, щоб сконсолідувати різні українські сили в еміграції. Сваритися через форму влади в незалежній Україні, коли такої взагалі ще не було, Гетьманич вважав недоречним і виходив з того, що тільки народ має право вирішувати в майбутньому це питання. Він неодноразово підкреслював, що належить до всього українства й вірно служитиме вільній Україні без огляду на те, чи буде там устрій монархічний, чи республіканський.<ref>''Кущинський А.'' Гетьман Павло і Данило Скоропадські.&nbsp; — Чикаго, 1968.&nbsp; — С. 58.</ref> Водночас Данило Скоропадський був безкомпромісним і послідовим стосовно тих, хто заперечував ідею суверенної України.
 
Авторитет Гетьманича серед української діаспори був надзвичайно високим, і його, безперечно, можна назвати одним із лідерів українського руху в еміграції. Показово, що багато з тих, хто виступив свого часу проти гетьмана Павла Скоропадського ву 1918 році, стали пізніше палкими прихильниками його сина&nbsp; — Гетьманича Данила. Серед них був, наприклад, і колишній член [[Директорія УНР|Директорії УНР]] [[Опанас Андрієвський]], який у [[1954]] році в листі до Гетьманича писав:
 
: ''«…У Вашій особі я бачу маєстат української державності й перед Вами клоню мою сиву голову»''<ref>Лист колишнього члена Директорії УНР О. Андрієвського до гетьманича Данила. 12 лютого 1954 р. // Коментар 1.&nbsp; — Лондон, 1971.&nbsp; — С. 29.</ref>
 
Високо оцінював діяльність Данила й [[Осип Назарук]]&nbsp; — один з організаторів [[Гетьманський рух|гетьманського руху]] в [[Північна Америка|Америці]], колишній активний учасник антигетьманського повстання.
 
Данило Скоропадський прожив усього 53 роки. Раптова загадкова смерть обірвала його життя в самому розквіті сил. У своєму прощальному слові на могилі Данила відомий діяч Організації Українських Націоналістів (революціонерів) (ОУН-р) [[Стецько Ярослав|Ярослав Стецько]] сказав:
 
: ''«Українці втратили в особі Гетьманича визначну постать, щирого українського патріота, самостійника і соборника, людину високої особистої культури і такту, аристократа не тільки по крові, але передусім по духу… У своїй діяльності він мав тільки основну мету&nbsp; — українську державність».''<ref>Українська думка.&nbsp; — 1957.&nbsp; — 7 березня.</ref>
 
Добре знаний і шанований у колах української еміграції, Данило Скоропадський був невідомим в Україні. За радянських часів таке ставлення до провідників українського руху було звичним, бо відповідало тим ідеологічним нормам дозволеного чи недозволеного, у межах яких розвивалося все радянське суспільство.
Рядок 289 ⟶ 288:
Але Гетьманич Данило, ще у своїх численних виступах перед українською громадськістю, неодноразово підкреслював:
 
: ''«За майбутнє нашого народу я не боюся, бо вірю в його здорові й творчі сили. Вірю, що здорова національна стихія … змете з нашого тіла й заразу московського [[Більшовики|большевизму]], а всі українські державники знайдуть шлях один до одного й, об'єднавшись під покровом одної керівної ідеї, у творчім пориві здобудуть і відбудують нашу Україну»''<ref>''Скоропадський Д.'' Державництво і патріотизм. З промов, виголошених у Канаді і США в 1937—38 рр.&nbsp; — Лондон, 1947.&nbsp; — С. 9.</ref>
 
== Вшанування пам'яті ==
Рядок 315 ⟶ 314:
== Джерела ==
* {{ЕУ}}
* ''Ралдугіна Т. П.'' Штрихи до портрета спадкоємця останнього гетьмана України Данила Скоропадського (1904—1957 рр.) // Український історичний журнал.&nbsp; — 2004.&nbsp; — №&nbsp; 6.&nbsp; — {{s|ISSN 0130-5247.}}
* [[Гай-Нижник Павло|''Гай-Нижник П.'']] [http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/39doc.php Гетьманич Данило Скоропадський (1904—1957). До історії встановлення старшинства в Гетьманському Роді та спадкоємства в українському монархічному рухові] // Київська старовина.&nbsp; — 2002.&nbsp; — №&nbsp; 4.&nbsp; — С. 110—125.
* ''Гай-Нижник П.'' [http://sgdu.in.ua/?p=56 Позиція гетьманського руху після Другої світової війни щодо становища церкви в майбутній Українській Державі]
* ''Гетьманський альманах'' / відп. ред. [[Терещенко Юрій Іларіонович|Ю.&nbsp; І.&nbsp; Терещенко]].&nbsp; — Ч. 1.&nbsp; — {{К.}} : ВЦ КНЛУ, 2002.&nbsp; — 124 с.&nbsp; — {{s|ISBN 966-638-122-2.}}
* ''Гетьманський альманах'' / відп. ред. Ю.&nbsp; І.&nbsp; Терещенко.&nbsp; — Ч. 2.&nbsp; — {{К.}} : ВЦ КНЛУ, 2003.&nbsp; — 188 с.&nbsp; — {{s|ISBN 966-638-119-2.}}
* ''Донцов Д. І.'' Рік 1918, Київ: Документально-художнє видання / упоряд.: К.&nbsp; Ю.&nbsp; Галушко.&nbsp; — {{К.}} : Темпора, 2002.&nbsp; — 208 с.&nbsp; — {{s|ISBN 966-95991-3-X.}}
* ''Дорошенко Д.'' Історія України 1917—1923 рр. У 2-х т.&nbsp; — {{К.}} : Темпора, 2002.&nbsp; — {{s|ISBN 966-95991-5-6.}}
* ''Онуфрів Марта.'' [http://www.pravda.com.ua/news/2005/10/19/34665.htm Історичні паралелі: правда чи кривда?] // Українська правда.&nbsp; — 2005.&nbsp; — 19 жовтня.
* ''Реєнт Олександ ''. Павло Скоропадський.&nbsp; — {{К.}} : Видавничий дім «Альтернативи», 2003.&nbsp; — 304 с.&nbsp; — {{s|ISBN 966-7217-82-5.}}
* ''Сирота Роман.'' [http://www.franko.lviv.ua/Subdivisions/um/um4-5/Dokumenty/3-SYROTA%20Roman.htm З історії одного судового процесу або гетьманська справа у міжвоєнній Великій Британії.]
* ''Скоропадський Павло''. Спогади (кінець 1917&nbsp; — грудень 1918) / голов. ред. [[Пеленський Ярослав Богданович|Я. Пеленський]].&nbsp; — {{К.}} : Київ&nbsp; — Філадельфія, 1995.&nbsp; — 493 с.&nbsp; — {{s|ISBN 5-7702-0845-7.}}
* ''Ясь О. В.'' [http://corp.nbuv.gov.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Skoropadskyj_D Скоропадський Данило] // {{ЕІУ|9|614}}
 
Рядок 331 ⟶ 330:
{| style="clear:both; background-color: white; border-style: solid; border-color:blue; border-width:2px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
|-
| width="25%" | Попередник<br/>[[Скоропадський Павло Петрович|Павло Скоропадський]]
| width="10%" | [[Файл:Alex K Ukrainska Derzhava.svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Гетьман України]]'''<br/>[[1948]]-[[1957]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Скоропадський_Данило_Павлович