Вікіпедія

Тютюнник Юрій Йосипович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
правопис, посилання
Рядок 17:
| підрозділ =
| командування =
| битви = '''[[Перша світова війна]]'''<br/>'''[[Українсько-радянська війна]]'''<br/>[[Бій за Вознесенськ]]<br/>[[Перший зимовий похід]]<br/>[[Другий зимовий похід]]
| нагороди = {{Орден «Залізний хрест» (УНР)}}
| відносини =
| інше =
}}{{Othernames|Тютюнник}}
'''Ю́рій Йо́сипович''' ('''Юрко́ ''') '''Тютю́нник''' ([[20 квітня]] [[1891]], с. [[Будище (Звенигородський район)|Будище]], нині [[Звенигородський район]], [[Черкаська область]]&nbsp;— [[20 жовтня]] [[1930]], [[Москва]])&nbsp;— український військовий діяч, [[генерал-хорунжий]] [[Армія УНРУкраїнської Народної Республіки|армії УНР]].
 
== Біографія ==
Рядок 38:
 
Спочатку служив рядовим у 6-му Сибірському стрілецькому полку під [[Владивосток]]ом. На початку [[Перша світова війна|Першої світової війни]] полк у складі армійського корпусу передислокувався на [[театр воєнних дій]] під [[Варшава|Варшаву]].
 
==== Перша світова війна ====
З серпня [[1914]] року брав участь у Першій світовій війні спочаткуспершу в чині [[унтер-офіцер]]а, потімзгодом [[офіцер]]а.
 
11 [[жовтень|жовтня]] 1914 року був тяжко поранений ву голову в боях біля Комарова під [[Лодзь|Лодзем]]. Після лікування на короткий час отримав відпустку, після чого потрапив вдо запаснийзапасного полкполку в [[Кременчук|Кременчуці]], а звідти знову до 6-го Сибірського стрілецького полку.
 
Командування полку запропонувало Юрію, який на той час читав багато військової літератури, навчатися ву військовому училищі. Після двомісячної самопідготовки був направлений до [[Київ|Києва]], де у 1-й Київській гімназії екстерном успішно склав іспити за неповний курс гімназії і звідти був посланий на [[Кавказ]], де в жовтні [[1915]] року у місті [[Ґорі]] [[ТіфліськаТифліська губернія|ТіфліськоїТифліської губернії]] закінчив військову школу прапорщиків. Зі школи в чині прапорщика знову прибув у 6-й Сибірський стрілецький полк. ВУ боях біля [[озеро|озера]] [[Нароч (озеро)|Нароч]] був знову поранений&nbsp;— ву руку. Після лікування у листопаді 1916 потрапив до [[Сімферополь|Сімферополя]] в 32-й піхотний запасний полк, де прослужив до [[Лютнева революція|Лютневої революції]]<ref>За матеріалами автобіографії</ref>.
 
Останнє звання у російській армії&nbsp;— [[поручикпоручник]].
 
==== Українська революція ====
Рядок 54 ⟶ 52:
На початку квітня 1917 року заснував у 32-му піхотному запасному полку, в якому служив, [[Український військовий клуб]], який незабаром перетворився на 1-й Сімферопольський полк імені гетьмана П. Дорошенка.
 
У середині [[травень|травня]] 1917 року вдо [[Кримський півострів|КримКриму]] прибув [[Керенський Олександр Федорович|Олександр Керенський]], який запропонував ЮріюЮрієві перейти вдо ШтабШтабу Одеського військового округу на високу посаду, але Тютюнник, не поділяючи поглядів [[Тимчасовий Урядуряд Росії|Тимчасового Урядууряду]], відмовився.
 
29 травня 1917 відбулося надзвичайне засідання Севастопольської солдатської української ради, під рукою підполковника Білявського, прапорщика Тютюнника, підпоручикапідпоручника Драченка: «З усіх солдатів-українців Сімферопольського гарнізону в Сімферополі оголосили український полк». 31 травня загальне засідання українського Сімферопольського клубу під головуванням прапорщика Тютюнника постановило: «негайно відтелеграфувати військовому міністру про те, що зорганізувався український запасний полк м. Сімферополя в кількості 5811 солдатів і 36 офіцерів, які просять затвердження».
 
Робота серед українських мас не сподобалася сімферопольським меншовикам і вони надіслали Керенському донос на Тютюнника. Той видав наказ про переведення його вдо містоміста [[КатеринославДніпро (місто)|Катеринослава]] ву 228-й запасний полк. Але на той час Тютюнник вже був обраний делегатом від українців сімферопольського гарнізону на [[II Всеукраїнський військовий з'їзд|Другий Всеукраїнський військовий з'їзд]], куди й виїхав, незважаючи на заборону з'їзду Керенським. На з'їзді був обраний членом [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]], залишився в Києві і почав працювати як член Українського революційного центру і, залишаючись безпартійним, завжди підтримував найрадикальніші течії у Центральній Раді. ВУ цей час сформувався його політичний світогляд. Він починає дивитися на революцію в Україні як на революцію національну.
 
У листопаді—грудні 1917 року&nbsp;— комендант військової в'язниці Києва та гауптвахти Київського гарнізону.
Рядок 67 ⟶ 65:
 
[[Файл:Yurko Tyutyunnyk.png|200px|ліворуч|thumb|Юрко Тютюнник з родинної світлини]]
Після [[Штурм Києва (1918)|захоплення Києва більшовиками]], у лютому [[1918]] року розгорнув [[Звенигородський кіш]] до 20 тисяч повстанців. 12 лютого звенигородські козаки під рукою Тютюнника розігнали скликаний більшовиком Б. Кацом повітовий з'їзд, і вже 13 лютого селянський з'їзд визнав український уряд.
 
Навесні 1918 року на чолі козацьких загонів брав участь у роззброєнні збільшовичених частин російської армії, що поверталися з фронту [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. У запеклих боях розгромив озброєні збільшовичені підрозділи 8-ї армії, зайняв [[Бірзула|Бірзулу]] і [[Вапнярка|Вапнярку]], роззброїв частини 2-го російського корпусу, кінну бригаду, розгромив у Бобринську збільшовичену 8-тисячну групу військ (3-ю революційну армію) [[Муравйов Михайло Артемович|Михайла Муравйова]].
 
З березня 1918 року&nbsp;— уповноважений Військового міністерства УНР поз демобілізації частин колишньої російської імператорської армії на Звенигородщині. Мав доступ до армійських складів зі зброєю та боєприпасами.
 
До травня [[1918]] року контролював великі території [[Київська губернія|Київщини]] та частково&nbsp;— [[Херсонська губернія|Херсонщини]].
 
ВліткуУлітку 1918 року&nbsp;— один із керівників [[Звенигородсько-Таращанське повстання 1918 року|Звенигородсько-Таращанського повстання]], повстанці під командуванням Тютюнника вели бої з німцями та [[Українська держава|гетьманцями]].
 
9 листопада 1918 Тютюнника, як учасника підпільного РевоюційногоРеволюційного штабу Києва, заарештували гетьманці. ЗнаходивсяПеребував на гауптвахті в Лук'янівській в'язниці, ву камерах поруч з [[Палієнко Олександр|отаманом Палієнком]] та сотником Могилева [[Вовк Андрій Миколайович|Андрієм Вовком]]. ВУ грудні 1918 Тютюнника мали розстріляти за наказом Головнокомандувача військами Гетьманату князя [[Долгоруков Олександр Миколайович|О. Долгорукова]]. ВУ ніч проти 14 грудня 1918, під час [[Антигетьманське повстання 1918|антигетьманського повстання]], отаман Палієнко, Андрій Вовк і Юрко Тютюнник піднялизняли повстання у Лук'янівській в'язниці, в результатівнаслідок якого в'язні захопили частину Києва та дали змогу військамивійськам [[Директорія УНРУкраїнської Народної Республіки|Директорії]] увійтиввійти до міста. Після звільнення вирушили назустріч військам Директорії.
 
Незабаром відмовився від співробітництва з [[Українська народнаНародна республікаРеспубліка|УНР]], оскільки орієнтувався на [[Українська комуністична партія (боротьбистів)|боротьбистів]], які прагнули порозуміння з більшовиками.
 
ВУ січні 1919 Тютюнник помилково потрапив до штабу повстанської [[Правобережна дивізія|Правобережної дивізії]] [[Українська радянська армія|Української Червоної армії]], де було вирішено його розстріляти, проте, після агітаційної промови, підрозділ «червоних», який мав розстріляти Тютюнника, перейшов до [[Чорноморська дивізія УНР|Чорноморської дивізії]] [[Армія УНРУкраїнської Народної Республіки|військ УНР]].
 
У лютому [[1919]] року військовий підрозділ Тютюнника об'єднався зіз загонами [[Григор'єв Матвій Олександрович|Матвія Григор'єва]], утворивши могутню військову групу в складі армії УНР (23 тисяч багнетів і шабель, 52 [[гармата|гармати]], 20 бронепоїздів) під назвою [[ХарсонськаХерсонська дивізія УНР|ХарсонськаХерсонська дивізія]]. Командування повстанською армією перебрав на себе М. Григор'єв, начальником штабу став Тютюнник. З 1&nbsp;лютого 1919 року, за постановою ЦК партії боротьбистів та за погодженням з командуванням Українського фронту [[РСЧА]],&nbsp;— начальник штабу 1-ї бригади (яку очолював отаман [[Григор'єв Матвій Олександрович|Григор'єв]]) 1-ї Задніпровської дивізії [[Українська радянська армія|Української радянської армії]], яка підпорядковуваласьпідпорядковувалася Реввійськраді [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]] начолі з [[Троцький Лев Давидович|Троцьким]]. Бійці-червоноармійці (колишні повстанці) під командуванням Григор'єва та Тютюнника повели бойові дії проти денікінців та військ [[Антанта|Антанти]], зайняли у березні 1919 року [[Херсон]] і 6 квітня [[Одеса|Одесу]]. 7 квітня Юрій Тютюнник призначений комендантом Одеси (до 20 квітня), одночасно&nbsp;— командир 1-ї бригади 6-ї Української радянської дивізії, яка розгорталася зіз загонів отамана [[Григор'єв Матвій Олександрович|Григор'єва]].
 
У травні 1919 року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв [[Григор'ївське повстання|повернули зброю проти більшовиків]], 9 травня 1919 року Тютюнник начоліна чолі двох полків своєї бригади зайняв [[Дніпро (місто)|Катеринослав]].
 
Наприкінці травня 1919 року, після поразки повстання, з невеликим загоном у 150 чоловік пішов на з'єднання з частинами армії УНР [[Петлюра Симон ПетлюраВасильович|Семена Петлюри]], здійснюючи в північно-західному напрямку тисячокілометровий рейд по тиламтилами [[РСЧАЧервона армія|Червоної армії]]. По дорозі загін збільшився до 2 тисяч повстанців.
 
25 червня Тютюнник з 1700 козаками боєм рушив на Київщину, згодом на злучення з Армією УНР&nbsp;— вже з 2500 козаками, 4 гарматами та до сотні кулеметів. Після загибелі командувача армії у липні [[1919]] року, Тютюнник на чолі частини Повстанської армії прибув до [[Жмеринка|Жмеринки]] і приєднався до [[Армія УНРУкраїнської Народної Республіки|Армії УНР]]. Після з'єднання 13-1413—14 липня в [[Копайгород]]і, Подільської губернії, до армії УНР приєдналасьприєдналася велика повстанська група (тис. вояків) на чолі з отаманом Ю. Тютюнником, яка пройшла радянськими тилами близько 1 тис. км. На її основі загін було переформовано у Київську групу Дієвої армії УНР, яка складалася з 5-ї та 12-ї Селянських дивізій.[http://www.history.org.ua/?hrono]. Ю. Тютюнник залишився командувачем цієї групи.
 
ВліткуУлітку 1919 року очолював групу в запеклих боях на більшовицькому фронті. Спільно із [[Третя Залізна Стрілецькастрілецька дивізія Армії УНР|3-ю Залізною]], 2-ю Волинською дивізіями і 2-ю Галицькою бригадою частини під командуванням Тютюнника визволяли [[Житомир]], а потім через [[Брацлав]], [[Гайсин]], [[Христинівка|Христинівку]], [[Умань]] вийшли вдо районрайону [[Шпола|Шполи]].
 
У кінці серпня [[1919]] року частини Тютюнника протистояли Південній групі [[Якір Йона Еммануїлович|Йона Якіра]], а в жовтні-листопаді&nbsp;— денікінському корпусу генерала [[Слащов Яків Олександрович|Якова Слащова]].
8 листопада головний отаман Петлюра зняв с посади отамана [[Сальський Володимир Петрович|В.Сальського]], що виступав за припинення бойових дій, та призначив командувачем армії УНР Ю.Тютюнника.▼
 
▲8 листопада головний отаман Петлюра зняв сіз посади отамана [[Сальський Володимир Петрович|В. Сальського]], що виступав за припинення бойових дій, та призначив командувачем армії УНР Ю. Тютюнника.
Був одним із ініціаторів та керівників [[Перший зимовий похід|Першого Зимового походу]]: з [[5 грудня]] [[1919]]&nbsp;року заступник командувача Дієвої армії УНР генерала [[Омельянович-Павленко Михайло|Михайла Омеляновича-Павленка]] з виконанням обов'язків начальника Збірної Київської (Стрілецької) дивізії. З 06 травня 1920 року&nbsp;— начальник 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР, з якою воював проти більшовиків до осені [[1920]] року.▼
 
▲Був одним ізз ініціаторів та керівників [[Перший зимовий похід|Першого Зимовогозимового походу]]: з [[5 грудня]] [[1919]]&nbsp;року заступник командувача Дієвої армії УНР генерала [[ОмельяновичОмелянович-Павленко Михайло Володимирович|Михайла Омеляновича-Павленка]] з виконанням обов'язків начальника Збірної Київської (Стрілецької) дивізії. З 06 травня 1920 року&nbsp;— начальник 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР, з якою воював проти більшовиків до осені [[1920]] року.
За участь у Першому Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник отримав орден «Залізного Хреста» за номером два, а його дружина, Віра Андріївна Тютюнник, яка в часі походу була сестрою-жалібницею нагороджена Залізним Хрестом номер п'ять.▼
 
▲За участь у Першому Зимовомузимовому поході генерал Юрко Тютюнник отримав [[Залізний хрест УНР|орден «Залізного Хреста»]] за номером два, а його дружина, Віра Андріївна Тютюнник, яка в часі походу була сестрою-жалібницею нагороджена Залізним Хрестом номер п'ять.
5 жовтня 1920 року Тютюнник підвищений до генеральського звання ([[генерал-хорунжий]]). 13 листопада 1920 при наступі червоноармійців на Київську дивізію УНР між селами Берлинці-Барок, становище врятував генерал Тютюнник, який з'явився в передніх лавах зі штабною сотнею і зім'яв атакуючих.▼
 
▲5 жовтня 1920 року Тютюнник підвищений до генеральського звання ([[генерал-хорунжий]]). 13 листопада 1920 при наступі червоноармійців на Київську дивізію УНР між селами Берлинці-Барок, становище врятував генерал Тютюнник, який з'явився в передніх лавах зі штабною сотнею і зім'яв атакуючихатакувальників.
Після інтернування українських частин у [[Польща|Польщі]] Тютюнник не склав зброї. 16 лютого 1921 Тютюнника вибрали членом Вищої військової ради УНР з правом вирішального голосу. 23 лютого Петлюра доручив йому сформувати апарат [[Повстансько-партизанський штаб УНР|Партизансько-повстанського штабу]] і розпочати роботу. 22 червня 1921 повстансько-партизанський штаб переїхав до Львова й розмістився в колишньому санаторії «Кисельки», тут же оселилася й родина Тютюнника. Влітку і восени [[1921]] року підготував план [[Другий зимовий похід|Другого зимового походу]] на територію України з метою підняти антибільшовицьке повстання. 23 жовтня 1921 з наказу Головного отамана генерал Тютюнник вступив в командування [[Повстанська армія УНР|Повстанською армією]]. Операція була проведена у листопаді [[1921]] року, але закінчилася трагічно: [[Волинська повстанська група|групу]] розбили більшовицькі війська, 359 полонених козаків було розстріляно поблизу [[Базар (Народицький район)|Базара]] на Житомирщині.▼
 
▲Після інтернування українських частин у [[Польща|Польщі]] Тютюнник не склав зброї. 16 лютого 1921 Тютюнника вибрали членом Вищої військової ради УНР зіз правом вирішального голосу. 23 лютого Петлюра доручив йому сформувати апарат [[Повстансько-партизанський штаб УНР|Партизансько-повстанського штабу]] і розпочати роботу. 22 червня 1921 повстанськоПовстансько-партизанський штаб переїхав до [[Львів|Львова]] й розмістився в колишньому санаторії «Кисельки», тут же оселилася й родина Тютюнника. ВліткуУлітку ій восени [[1921]] року підготував план [[Другий зимовий похід|Другого зимового походу]] на територію України з метою підняти антибільшовицьке повстання. 23 жовтня 1921 з наказу Головного отамана генерал Тютюнник вступив вдо командування [[Повстанська армія УНР|Повстанською армією]]. Операція була проведена у листопаді [[1921]] року, але закінчилася трагічно: [[Волинська повстанська група|групу]] розбили більшовицькі війська, 359 полонених козаків було розстріляно поблизу [[Базар (Народицький район)|Базара]] на Житомирщині.
 
Після поразки походу з невеликим загоном пробився до Польщі.
Рядок 109 ⟶ 108:
[[Файл:Tjutiunnyk Jurij.jpg|275px|thumb|Юрко Тютюнник, 1929]]
 
ВжеУже 22 грудня 1921 року Тютюнник (під прізвищем Крижанівський) із товаришами заснував кооперативне товариство «Схід» для взаємопідтримки ветеранів Другого зимового походу, співзасновниками стали серед інших&nbsp;— Юрій та Олена Отмарштейни, [[Добротворський Йосип Михайлович|Добротворський Йосип]], [[Пересада-Суходольський Михайло Степанович|Пересада-Суходольський]], [[Очеретько Митрофан Михайлович|Митрофан Очеретько]].
 
ВліткуУлітку 1922-го співробітниками [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|Державного політичного управління]] було створено фіктивний орган «Вищу військову раду» (ВВР) (операція «Синдикат-4»), неіснуючу повстанську організацію, з метою вербування людей з оточення Тютюнника, дезінформаціюдезінформації та захоплення повстанського генерала. 26 березня 1923-го голова ВВР Михайло Дорошенко закликав Тютюнника очолити революційне повстання в Україні. Тютюнник зволікав зіз приїздом і [[12 травня]] [[1923]] року Дорошенко пригрозив розірванням стосунківвідносин із генералом і звинуватив його у зраді революційним ідеям.<ref>Ярослав Файзулін: Знаряддя провокації //[[Український тиждень]] №&nbsp;40 (205)
від 29 вересня [http://tyzhden.ua/History/31847] </ref>
 
[[16 червня]] [[1923]] року після переправи через [[Дністер]] генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештовано.
Для широкої публіки повідомлено, що він здався добровільно, мовляв, уряд УСРР запропонував співпрацю, з чим генерал погодився. Перші місяці перебування Тютюнника в Україні були драматичними: Москва наполягала на розстрілі, українське керівництво ж переконало в необхідності збереження авторитетного на Заході генерала, щоб використати його в політичних цілях. Письменник [[Варавва Олексій Петрович|Олекса Варавва]] стверджував, посилаючись на розмову із Георгієм Заярним, який був однією із ключових фігур у затриманні Тютюнника, що генерал вирішив загинути, але не піти на поступки радвладі. Тоді чекісти влаштували йому побачення в камері з дружиною і малою донькою з ультиматумом: або лист, або усім смерть. 15 серпня Тютюнник оприлюднює звернення «До всіх українських вояків, перебуваючих на еміграції» та пише покаянного листа [[Затонський Володимир Петрович|В. Затонському]].▼
 
▲Для широкої публіки повідомлено, що він здався добровільно, мовляв, уряд УСРР запропонував співпрацю, з чим генерал погодився. Перші місяці перебування Тютюнника в Україні були драматичними: Москва наполягала на розстрілі, українське керівництво ж переконало в необхідності збереження авторитетного на Заході генерала, щобаби використати його в політичних цілях. Письменник [[Варавва Олексій Петрович|Олекса Варавва]] стверджував, посилаючись на розмову ізз Георгієм Заярним, який був однією із ключових фігур у затриманні Тютюнника, що генерал вирішив загинути, але не піти на поступки радвладірадянській владі. Тоді чекісти влаштували йому побачення в камері з дружиною і малою донькою з ультиматумом: або лист, або усімвсім смерть. 15 серпня Тютюнник оприлюднює звернення «''До всіх українських вояків, перебуваючих на еміграції''» та пише покаянного листа [[Затонський Володимир Петрович|В. Затонському]].
28 грудня 1923 року Президія ВУЦВК задовольнила клопотання про помилування, обмеживши Тютюнника в правах на один рік. Поселився у [[Харків|Харкові]]. Спочатку викладав у Харківській [[школа червоних старшин|школі червоних старшин]], працював секретарем-інспектором Всеукраїнського державного акціонерного товариства. З огляду на рішення ВУЦВК сумнівними виглядають твердження про викладання Тютюнником з 1924 року в харківській школі червоних старшин.▼
 
▲28 грудня 1923 року Президія [[Всеукраїнський центральний виконавчий комітет|ВУЦВК]] задовольнила клопотання про помилування, обмеживши Тютюнника в правах на один рік. Поселився у [[Харків|Харкові]]. Спочатку викладав у Харківській [[школа червоних старшин|школі червоних старшин]], працював секретарем-інспектором Всеукраїнського державного акціонерного товариства. З огляду на рішення ВУЦВК сумнівними виглядають твердження про викладання Тютюнником з 1924 року в харківській школі червоних старшин.
За наполяганням ГПУ 1924 року побачили світ одразу дві його книги&nbsp;— памфлет «З поляками проти України» та брошура «Под флагом демократии и национализма (авторизирований перевод с украинской рукописи)». 1926 випущено «Нариси Західної України».▼
 
▲За наполяганням [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|ГПУ]] 1924 року побачили світ одразу дві його книги&nbsp;— памфлет «''З поляками проти УкраїниВкраїни''» та брошура «''Под флагом демократии и национализма (авторизирований перевод с украинской рукописи)''». 1926 випущено «Нариси Західної України».
[[Тамарський Юрій Хомич|Юрій Тамарський]] писав: «На кіностудії довкола Юрка Тютюнника, убраного в форму українського генерала, з тризубами на ковнірі, завжди збирався великий гурт людей, і на чисельні запитання, які йому ставилися, Юрко Тютюнник відповідав різко й лаконічно, відкидаючи „диктатуру пролетаріату“ на Україні. Він підкреслював, що на Україні переважає селянство, права якого урізані совєцькою владою, і що такий стан не є терпимий».▼
 
▲[[Тамарський Юрій Хомич|Юрій Тамарський]] писав: «На кіностудії довкола Юрка Тютюнника, убраного в форму українського генерала, з тризубами на ковнірі, завжди збирався великий гурт людей, і на чисельні запитання, які йому ставилися, Юрко Тютюнник відповідав різко й лаконічно, відкидаючи „диктатуру«диктатуру пролетаріату“пролетаріату» на Україні. Він підкреслював, що нав Україні переважає селянство, права якого урізані совєцькою владою, і що такий стан не є терпимий».
Працював у [[ВУФКУ]] сценаристом (сценарій фільму [[Звенигора (фільм)|«Звенигора»]], спільно з [[Йогансен Майк|Майком Йогансеном]] і [[Олександр Довженко|Олександром Довженком]]); проте цього мало на що вистачало&nbsp;— [[Луцкевич Марко|Марко Луцкевич]] згодом писатиме до заарештованого Тютюнника і з дитячою безпосередністю просить звернутися до керівництва з проханням виплатити авторський гонорар за фільм «Звенигора» дружині Вірі Андріївні Тютюнник, бо вона з дітьми бідує. У художньо-документальному фільмі «П. К. П.» («Пілсудський купив Петлюру») Юрій Тютюнник зіграв самого себе.▼
 
▲Працював у [[Всеукраїнське фотокіноуправління|ВУФКУ]] сценаристом (сценарій фільму [[Звенигора (фільм)|«Звенигора»]], спільно з [[Йогансен Майк Гервасійович|Майком Йогансеном]] і [[Довженко Олександр ДовженкоПетрович|Олександром Довженком]]); проте цього мало на що вистачало&nbsp;— [[Луцкевич Марко|Марко Луцкевич]] згодом писатиме до заарештованого Тютюнника і з дитячою безпосередністю просить звернутися до керівництва з проханням виплатити авторський гонорар за фільм «Звенигора» дружині Вірі Андріївні Тютюнник, бо вона з дітьми бідує. У художньо-документальному фільмі «П. К. П.» («Пілсудський купив Петлюру») Юрій Тютюнник зіграв самого себе.
 
Харківський адвокат [[Семененко Олександр Платонович|Олександр Семененко]] про «ПКП» писав: «Замість історичної драми, де вони брали участь як воїни, їм довелося на баских конях перед кіноапаратами витанцьовувати образливий для їх гідності водевіль. У цій країні переможені не мають права на честь і минуле. Своє минуле вони мають самі спаплюжити і спотворити.»
 
Тютюнник відвідував літературні засідання Вільної академії пролетарських мистецтв ([[Вільна академія пролетарської літератури|ВАПЛІТЕ]]). Під час роботи на Одеській кінофабриці потоваришував з [[Яновський Юрій Іванович|Юрієм Яновським]]. Кандидат юридичних наук, полковник Іван Логвиненко: "Блискучий оповідач, Юрко Тютюнник полонив уяву молодого талановитого письменника Юрія Яновського, і той на основі його спогадів створив чудовий роман-думу про буремні дні на Україні- «Чотири шаблі». В описі зовнішності головного героя роману&nbsp;— Шахая&nbsp;— й без тонких алегорій не є важким впізнати самого Юрка Тютюнника. Був іще написаний кіносценарій про селянські заворушення на Лівобережній Україні в ХУІІ[[XVII століття|XVII столітті]], схвалений кінофабрикою, але не пущений до виробництва через арешт Тютюнника.
 
Після роботи на Одеській кінофабриці Тютюнник перейшов до [[Всеукраїнське фотокіноуправління|Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ)]] в Харкові. З колишнім комісаром Центральної Ради [[Суровцова Надія Віталіївна|Надією Суровцовою]] працював в одному кабінеті; вона залишила спогади про редактора художніх фільмів та сценариста Тютюнника.
 
Секретаря-інспектора ревізійної комісії Всеукраїнського акціонерного товариства торгівлі («Вакот») Тютюнника [[12 лютого]] [[1929]] року в Харкові викликали на допит і арештували. Слідчим говорив: «Від своїх поглядів не відмовлявся й досі не відмовляюся. Якщо позиції [[Донцов Дмитро Іванович|Донцова]] не змінилися, то я до них ставлюся як і раніше&nbsp;— тобто поділяв і поділяю». У Харкові Тютюнника допитували двічі&nbsp;— 12 і 19 лютого. [[4 березня]] йому зачитали постанову у пред'явленні звинувачень «пропаганди українського фашизму та приховуванні контрреволюційного елементу». Висланий до [[Москва|Москви]]. «Дорозслідування справи», яке протяглося до грудня 1929. Чекістів цікавило минуле, особливо підготовка до ДргугогоДругого зимового походу; Тютюнник імен не називав і наполягав, що в Україні нині немає «диверсійно-повстанської сітки». 22 травня 1929 Віра Тютюнник звернулась зіз заявою до керівництва [[Об'єднане державне політичне управління|ОГПУ]] та прокурора Верховного суду СРСР, в якій переконувала, що її чоловік не є загрозою для радянського строюладу, а її родина приречена на голод.
 
Смертний вирок поставила колегія [[ОДПУОб'єднане державне політичне управління|ОГПУ]] [[3 грудня]] [[1929]] року, але з приміткою: «вирок не приводити у виконання до особливого розпорядження». Суд дозволив лише листуватися. До серпня Віра Тютюнник отримувала через ГПУ листи від чоловіка і продовжувала добиватися помилування. ВУ серпні 1929 продала піаніно, щоб поїхати вдо МосквуМоскви на побачення з чоловіком та прийом до судового керівництва. 21 січня 1930 вчергове звертається до прокуратури Верховного суду СРСР, побачення не дозволили і заборонили на майбутнє. 24 вересня 1930 його перепровадили до комендатури ОГПУ для виконання вироку. Розстріляний [[20 жовтня]] [[1930]] року.
 
ВУ кінці того ж року дружина Тютюнника вкотре звернулася до владних органів з проханням повідомити про його долю, живий чи ні. Після тривалих звернень Віра Тютюнник-Левицька 1932 року отримала повідомлення про виконання вироку.
 
Реабілітований 28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України.
Рядок 144:
* Вулиця Юрка Тютюнника у місті Первомайськ Миколаївської Області.
* Провулок Юрка Тютюнника у місті [[Вознесенськ]]. Юрій Тютюнник безпосередньо брав участь у легендарній [[Бій за Вознесенськ|Битві за Вознесенськ]], в ході якої було місто Вознесенськ було звільнено від загарбників.
* Йому присвячено пісню «Гарматним димом просмерділись галуни» (Пісня про Тютюнника) авторства [[Китастий Григорій Трохимович|Г. Китастого]] та [[Іван Багряний|І. Багряного]]<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=aTl_UeBQH8g Пісня про Тютюнника]</ref>.
 
== Агенти ДПУ в оточенні Тютюнника ==
На підставі розсекречених документів Галузевого державного архіву Служби Зовнішньої Розвідки України вчені встановили коло осіб в середовищі генерала Ю. Тютюнника, які співпрацювали з радянськими спецслужбами<ref>В. Верстюк, В. Скальський, Я. Файзулін. Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ҐПУ. Документи і матеріали.&nbsp;— К.: Дух і літера, 2011.&nbsp; ISBN 978-966-378-207-2</ref>:
 
* [[Добротворський Йосип Михайлович|Добротворський Йосип]]
* [[Заярний Григорій]]
* [[Очеретько Митрофан Михайлович|Очеретько Митрофан]]
* [[Пирогів Юрій]]
 
== Родина ==
Дружина Ю. Тютюнника з двома дочками до [[1932]] року проживала на [[Кущевська|станції Кущевка]] [[Північно-Кавказький край|Північно-Кавказького краю]].
 
Дружина: Тютюнник Віра Андріївна
 
Старша донька: Тютюнник Ольга Юріївна (1918&nbsp;р.н.)
 
== Твори ==
Ю.Тютюнник&nbsp;— [[автор]] низки спогадів (під [[псевдонім]]ом Г.Юртик), друкованих у [[Літературно-науковий вісниквістник|Літературно-науковому віснику]] і «Заграві»:
* політико-військовий нарис «Зимовий похід 1919—1920 років», Коломия, 1923
* політико-військовий нарис «Коломия» [[1923]]
Рядок 167 ⟶ 168:
а також&nbsp;— * памфлету «З поляками проти Вкраїни», [[Харків]] [[1924]];
 
Співавтор сценарію фільму О.Довженка «[[Звенигора (фільм)|Звенигора]]» ([[1927]]). Грав себе у рядінизці українських фільмів («П. К. П.», у першому варіанті «Звенигори» тощо).
 
== Примітки ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Тютюнник_Юрій_Йосипович