Визнання нового руху і його деномінація послідували за успішною рецепцією роману Ч. М’євіля «ВокзалСтанція загублених снів» (2000). Висока критична оцінка твору привернула увагу читачів і видавців до робіт подібного типу, що вимагало реакції зсередини руху. Генератором такого відгуку стало питання, яке М. Джон Гаррісон розмістив на форумі журналу «The 3rd Alternative»: «New Weird: що це; хто його пише; чи існує він взагалі?» Запитання Гаррісона мало історичне значення, оскільки в ньому вперше прозвучала назва руху – «New Weird», яка за ним у подальшому закріпилася <ref>Денісова Д. Д. ЛІТЕРАТУРНА ТРАДИЦІЯ WEIRD FICTION В АНГЛОМОВНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ–ХХІ СТОЛІТТЯ [Електронний ресурс] / Д. Д. Денісова // Синопсис: текст, контекст, медіа. – 2016. – # 4 (16). – Режим доступу до ресурсу: http://synopsis.kubg.edu.ua/index.php/synopsis/article/view/219.</ref>.
Визначаючи характерні риси напрямку, письменники і критики відзначали наступні особливості:
