Відмінності між версіями «Про природу речей»

нема опису редагування
м
{{Літературний твір
[[Image:Lucretius De Rerum Natura 1675 page 1.jpg|right|thumb| «Про природу речей», книга перша ''(видання 1675 р. «Tanaquil Faber»)'']]
|назва = Про природу речей
|оригінальна назва = De rerum natura
|зображення = Lucretius De Rerum Natura 1675 page 1.jpg
[[Image:Lucretius|опис Deзображення Rerum Natura 1675 page 1.jpg|right|thumb|= «Про природу речей», книга перша ''(видання 1675 р. «Tanaquil Faber»)'']]
|автор = [[Лукрецій]]
|жанр = [[поема]]
|мова оригіналу = [[латина]]
|написаний = I століття до н.е.
|публікація_українською_мовою = 1988
|переклад = [[Андрій Содомора]] (1988)
|wikiquote =
|wikisource =
}}
'''«Про природу речей»''' ({{lang-la|«De rerum natura»}}) — поема римського поета [[Лукрецій|Лукреція]] — і єдиний повністю збережений поетичний твір, у якому проповідується вчення [[Епікур]]а.
 
Слід зауважити, що Лукрецій, переконаний і пристрасний послідовник Епікура, не відтворив у своїй поемі всього вчення останнього: він виклав головним чином Епікурову фізику. У детальному викладі фізики Епікура полягає величезна заслуга Лукреція, тому що саме ця сторона Епікурового вчення представляє зовсім винятковий інтерес для історії наукової думки і матеріалізму[[матеріалізм]]у. Що ж до вчення про критерії (каноніки) і етики, то він зачіпає їх лише побіжно.
 
Епікур (ін. гр. Філософ 4-3 століття до н.е.) був найбільшим матеріалістом і атеїстом античного світу, ідеологом рабовласницької демократії, розвивав атомістичну[[атом]]істичну філософію. Навчав, що матерія вічна і що боги не можуть у неї втручатися. Мета філософії — щастя людини, заради якого потрібно звільнитися від внутрішніх страхів і забобонів, пізнати закони природи. Суть філософії спрямована проти забобонів і містики.
 
Поема Лукреція складається із шести книг. У перших двох книгах викладається атомістична теорія світобудови, що відкидає втручання богів у мирські справи.
 
Книга третя присвячена вченню Епікура про душу, причому наводяться докази, що душа матеріальна, смертна і що страх перед смертю безглуздий. У четвертій книзі знаходиться виклад питань про людину, а також про чуттєві сприйняття, в яких Лукрецій бачить основу людських знань. У п'ятій книзі Лукрецій займається проблемами [[космогонія|космогонії]], пояснюючи походження землі, неба, моря, небесних тіл і живих істот. У кінці цієї книги дається блискучий нарис поступового розвитку людства і людської культури і розбирається питання про походження мови. Основний зміст шостої книги — знищення забобонних страхів шляхом природного пояснення явищ природи, що вражають людину. Тут йдеться про грім, блискавки, хмари, дощ, землетруси, виверження [[Етна|Етни]], розливи Нілу[[Ніл]]у, про різні незвичайні властивості джерел та інші явища природи. Закінчується остання книга міркуванням про хвороби і описом повального мору в Афінах під час [[Пелопоннеська війна|Пелопоннеської війни]] в 430 році до н.е.
 
Цей фінал утворює ефектний контраст зі вступом до поеми, що представляє патетичне прославляння [[Венера (міфологія)|Венери]] як символу творчої та життєдайної сили.
 
У своїй поемі Лукрецій дає пояснення всього сущого, намагаючись перш за все звільнити людську думку від усяких забобонних і брехливих уявлень про що-небудь надчуттєве, містичне, таємниче, оскільки:
 
:''... вмирущі здебільшого марно здіймають
:... рід людський часто
:''Рій осоружних турбот і погідність душі каламутять.
:Зовсім даремно в душі хвилюється скорботної тривогою.
:''Як ото діти бояться, бува, серед темної ночі
:Бо як в похмурих сутінках тремтять і лякаються діти,
:''Хтозна-чого, все тремтять, так і ми серед білої днини,
:Так само і ми серед білого дня побоюємося часто
:''Хоч і дорослі, тривожимось тим, що, повір, не страшніше,
:Тих предметів, яких більше боятися не треба,
:''Ніж усе те, чого ждуть серед ночі, здригаючись, діти.
:Чим того, чого чекають і лякаються діти в темряві.
:''Значить, розвіяти страх цей, що в душу закрався, повинні
:Бо вигнати цей страх з душі і потемки розсіяти
:''Не ясносяйного сонця провісники — промені-стріли,
:Повинні не сонця промені і не світла сяйво денного,
:''Не найяскравіший день, а природа — весь лад її, вигляд.''
:Але природа сама своїм виглядом і внутрішнім ладом.''
:::(Книга VI, 33-41) (Переклад Ф. А. ПетровськогоСодомори)
Цей кілька разів повторюваний Лукрецієм рефрен (I, 146-148; II, 59-61; III, 91-93; VI, 39-41) вказує на основну філософську мету поеми «Про природу речей»: дати раціональне й матеріалістичне тлумачення світу. У творі Лукреція можна знаходимо неясне передчуття багатьох наукових відкриттів і проблем.
 
Так, у книзі I він висловлює закон, згодом науково сформульований Ломоносовим[[Ломоносов]]им, про незруйновність, вічность матерії. Ніщо не виникає з нічого і ніщо не повертається в ніщо. Краплі дощової води перетворюються в листя дерев, в хлібні зерна, в траву, які у свою чергу живлять різні породи тварин і саму людину — за допомогою безперервного колообігу підтримується і відновлюється світове життя.
 
Глибока пристрасна впевненість Лукреція в правоті проповідуваної ним філософії, виключний поетичний талант і майстерність, з якою він висловлює свої думки, намагаючись їх зробити не тільки переконливими, але і зрозумілими для кожної людини, роблять його поему «Про природу речей» одним з величних творів світової літератури. Це усвідомлювали вже самі римляни:
 
:''Щастя довідавсь, хто зміг розпізнатися в силах природи,
:Щасливий той, хто зумів речей осягнути причини,
:''Хто своєювсі п'ятогожахи потоптав всіі страхидолю людські,свою невідхильну
:Невблаганний''Кинув рокдо ніг і жадібнийсуворого шумрев Ахеронту. зневажив.
:([[Вергілій]]. Георгики[[Георгіки]], II. Переклад С[[Микола Зеров|М. ШервінськийЗерова]])
:::
 
::: Слід зазначити, що поему варто сприймати більше як [[дидактика|дидактичний]] твір, а ніж філософський, через викладення, неповне, до того ж, ідей філософії, яку Лукрецій запозичив у Епікура.
 
== Література==
 
[[Категорія:Антична література]]
[[Категорія:Давньоримські книги]]
[[Категорія:Книги I століття до н.е.]]
1155

редагувань