Трійка НКВС: відмінності між версіями

Підвалини спрощення процедур судочинства, які стосувалися лише злочинів, пов'язаних з терористичними актами та терористичними організаціями проти працівників радянської влади, були закладені ще Постановою ЦВК та РНК СРСР від 1 грудня 1934 року<ref>[http://stalin.memo.ru/images/1934.htm Постанова ЦВК та РНК СРСР від 1 грудня 1934 року]</ref> та злочинів, пов'язаних з диверсіями і шкідництвом,&nbsp;— Постановою ЦВК СРСР від 14 вересня 1937 року<ref>[http://www.memorial.krsk.ru/DOKUMENT/USSR/370914.htm Постановление ЦИК СССР. О внесении изменений в действующие уголовно-процессуальные кодексы союзных республик]</ref>. Постанови розпочали тенденцію застосування репресивними органами спрощених процедур слідства та судочинства, що вплинуло в пізнішому часі на заміну ведення судочинства позасудовими органами, такими як трійки [[НКВС]]. Спрощена процедура судочинства протирічиласуперечила нормам 111 статті [[Конституція СРСР 1936 року|Конституції 1936 року]], яка передбачала без винятків відкритість судового процесу та забезпечення обвинуваченому права на захист.<ref>[http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/cnst1936.htm Конституция (основной закон) Союза Советских Социалистических Республик. Утверждена Чрезвычайным VIII съездом Советов Союза ССР 5 декабря 1936 года]</ref>

Існування трійок [[НКВС]] (трійок [[НКВД]]) повністю суперечило нормам [[Конституція СРСР 1936 року|Конституції СРСР 1936]] року, згідно зі 102 статтею якої судові функції в СРСР реалізовувалися тільки судом; жодних позасудових органів Конституція СРСР 1936 року не передбачала. В тогочасний кримінальний та кримінально-процесуальний кодекс СРСР раніше не вносилися відповідні зміни, які б допускали функціювання трійки [[НКВС]] (трійки [[НКВД]]) замість судових органів. Окрім того, видаючи [[Наказ НКВС № 00447]], котрий у своїй природі по суті був законом, а не підзаконним, виконавчо-розпорядчим актом, [[НКВС]] вийшов за рамки своєї компетенції спецслужби. Відповідно до свого законодавчого статусу державної спецслужби СРСР [[НКВС]] міг тільки видавати підзаконні, виконавчо-розпорядчі акти, не виходячи при цьому за межі відповідних законів.

Концептуально трійки НКВД, як і [[Особлива нарада НКВД]], не мали нічого спільного з кримінальним судочинством''':''' вони були позбавлені таких головних принципів судочинства як незалежність суду, змагальність і рівність сторін перед судом та законом. Навіть їхнє функціювання неможливо прирівняти до розгляду адміністративних справ, що виникають з незначних правопорушень, так якоскільки і розгляд адміністративних справ обов'язково передбачає відкритість процесу розгляду та прийняття доводів обвинувачуваної сторони&nbsp;— функції, що були відсутні під час розгляду справ позасудовими органами.

Здійснюючи слідство, трійки [[НКВС]] керувалися спрощеною процедурою, не дотримуючись більшості нормативних вимог тодішнього кримінально-процесуального кодексу СРСР, ву результаті чого часто невинні люди несли незаслужене покарання, що найяскравіше проявилося впродовж періоду [[великий терор|великого терору]]. Проводячи, як правило, заочний розгляд кримінальних справ без участі обвинуваченого та його захисника, радянська влада в особі трійок НКВД порушувала вимоги 111&nbsp;— ої статті [[Конституція СРСР 1936 року|сталінської конституції]], норми котрої вимагали без винятків відкритий судовий розгляд справ ву судах зіз забезпеченням обвинуваченому права на захист. Загалом, завдання трійки [[НКВС]] часто зводилося до затвердження вироків громадянам, котрі вже раніше фактично були винесені рішеннями державних та партійних органів, подібно як у випадку з репресіями кримінальних злочинців та інших антирадянських елементів відповідно [[Наказ НКВС № 00447|наказу НКВС 00447]]

З дозволу [[ЦК ВКП(б)]] [[НКВС]] застосовував катування під час слідства всупереч забороні цього методу тогочасним кримінально-процесуальним законодавством.<ref>[http://lawrussia.ru/bigtexts/law_3915/page2.htm ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВЦИК ОТ 15.02.1923 ОБ УТВЕРЖДЕНИИ УГОЛОВНО-ПРОЦЕССУАЛЬНОГО КОДЕКСА Р.С.Ф.С.Р. (ВМЕСТЕ С УГОЛОВНО-ПРОЦЕССУАЛЬНЫМ КОДЕКСОМ Р.С.Ф.С.Р.).Глава XI. ПРЕДЪЯВЛЕНИЕ ОБВИНЕНИЯ И ДОПРОС.Ст. 136. Следователь не имеет права домогаться показания или сознания обвиняемого путем насилия, угроз и других подобных мер.]{{ref-ru}}</ref> [[Сталін]] шифротелеграмою 10 січня 1939 р. дав вказівку нижчестоячимнижчим партійним органам не протидіяти НКВС використовувати фізичний вплив до громадян:<ref>[http://www.memo.ru/history/y1937/hronika1936_1939/10.html Телеграмма шифром ЦК ВКП(б) секретарям обкомов, крайкомов, ЦК нацкомпартий, наркомам внутренних дел, начальникам УНКВД.]{{ref-ru}}</ref><ref>[http://argumentua.com/stati/shifrotelegramma-stalina-1939-goda-razreshavshaya-pytki-nkvd-vse-taki-ona-byla Шифротелеграмма Сталина 1939 года, разрешавшая пытки НКВД: а все-таки она была!]{{ref-ru}}</ref>

[[Сталін]], як перша керівна особа радянської держави, в шифротелеграмі навіть словом не обмовився, наскільки відповідає фізичний вплив на людей, які попалипотрапили вдо [[НКВС]], тогочасному законодавству. Фактично [[ЦК ВКП(б)]], як партійний орган, з невизначеними законодавством владними повноваженнями, але з фактичною владою в руках, всупереч Кримінально-процесуальному кодексу СРСР<ref>[http://lawrussia.ru/bigtexts/law_3915/page2.htm ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВЦИК ОТ 15.02.1923 ОБ УТВЕРЖДЕНИИ УГОЛОВНО-ПРОЦЕССУАЛЬНОГО КОДЕКСА Р.С.Ф.С.Р. (ВМЕСТЕ С УГОЛОВНО-ПРОЦЕССУАЛЬНЫМ КОДЕКСОМ Р.С.Ф.С.Р.).Глава XI. ПРЕДЪЯВЛЕНИЕ ОБВИНЕНИЯ И ДОПРОС.Ст. 136. Следователь не имеет права домогаться показания или сознания обвиняемого путем насилия, угроз и других подобных мер.]{{ref-ru}}</ref>, норми якого не допускали та забороняли фізичну дію щодо підозрюваних, дозволив [[НКВС]] використовувати насильство над громадянами, що своєю чергою дуже гарно демонструє цинічне ставлення вищого партійного керівництва до власних радянських законів.