Столипінська реформа: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Shynkar (обговорення | внесок) |
Немає опису редагування |
||
Рядок 2:
'''Столипінська реформа''' (''Столипінська аграрна реформа'') — ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл селянської земельної площі в [[Російська імперія|Російській імперії]] та на підвищення продуктивності сільського господарства.
Назва походить від одного з її ініціаторів і головного реалізатора — голови Ради Міністрів [[Столипін Петро Аркадійович|Петра Столипіна]]. Столипінська реформа безпосередньо пов'язана з [[Революція 1905—1907|революційними подіями 1905 року]] та невдачами
Протягом 1907 — 1910 років у всій Російській імперії виділилися з общини близько 2,5 млн дворів (26% всіх общинників) з 16,9 млн десятин землі (15% всього общинного землеволодіння). В [[Україна|Україні]] процес виходу з громад пішов ще далі, при чому він був нерівномірний, бо общини майже не було на Правобережжі й Полтавщині, натомість вона переважала у степу й на Харківщині. Але й тут общинне землекористування було переважно лише формальним, бо поодинокі [[Особисте селянське господарство|господарства]] користувалися землею на правах подвірного землеволодіння, тобто власником землі вважався весь двір; її, правда, не можна було продати, але можна було ділити між спадкоємцями двору. У наслідок Столипінської реформи близько 1/4 дворів в Україні, що входили до земельних громад, вийшли з них: у Степу 42%, на Лівобережжі 16,5%, на Правобережжі 48%. Разом з тим на Правобережній Україні і на Полтавщині майже вся земля, якою користувалось селянство, перейшла у приватну власність, особисте приватне землеволодіння почало переважати у Чернігівській губернії, а у Таврійській, Херсонській, Катеринославській і Харківській воно охоплювало близько половини всіх дворів. З 1907 по 1911 в Україні вийшли на відруби і хутори 225 500 господарів, які володіли 1,8 млн десятин землі. Найінтенсивніше зростали хутірські і відрубні господарства у степових губерніях і на Волині. Значною мірою завдяки кредитній допомозі Поземельного Банку селяни купили лише у 1906 — 1909 роках 385 000 десятин поміщицької землі. Провадилося землевпорядкування до 1917 року. Землевпорядні комісії припинили свою діяльність відповідно до постанови Тимчасового уряду у червні 1917 року. За період своєї діяльності впорядкували у 9 українських губерніях близько 0,5 млн господарств з 3,7 млн десятин. За нового аграрного устрою селянин міг бодай частково виявити ініціативу і поліпшити своє господарство, у чому допомагала йому акція Селянського Поземельного Банку, сільгоспспілки, кооперація і земська агрономія. Завдяки прогресові агротехніки (перехід до плодозмін тощо) зросла врожайність (за 1904 — 12 на 20%) і вартість [[Особисте селянське господарство|селянських господарств]].
|