Піратство: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 13:
 
== Історія ==
 
=== Відродження піратства у Західному Середземномор'ї ===
 
На початку середніх віків у Середземному морі панував [[Візантійська імперія|візантійський]] флот, і активність піратів була невисокою. Але з початком арабських загарбань, Візантія змушена була зосередитися на протистоянні із силами новоутвореного халіфату.
 
В середині VIII сторіччя в [[Іспанія|Іспанії]] утворюється самостійна мусульманська держава — [[Кордовський емірат]] (аль-Андалус). І саме під його егідою у Західному Середземномор'ї відроджується піратство.
 
До [[825]] року андалуські пірати захоплили усі зручні гавані на Корсиці.
 
У [[825]] році втікачі з Іспанії спочатку оволоділи єгипетською [[Александрія|Александрією]], а коли їх звідти вибили війська халіфа вирушили до візантійського [[Крит]]а. Майже не зустрівши опору, вони захопили острів і перетворили його на базу піратських рейдів в Егейському морі.
 
У [[827]] році за допомогою андалуських піратів [[Аглабіди]] починають захоплення Сицилії.
 
У [[838]] і [[842]] роках пірати здійснили напади на [[Марсель]], в [[841]] — за закликом беневентського князя [[Радельхіз I (князь Беневентський)|Радельхіза]] зруйнували [[Капуя|Капую]], в [[846]] — розграбували [[Рим]].
 
У [[869]] — піратські ватаги оволоділи Мальтою, в [[876]] спустошили [[Тоскана|Тоскану]], [[Лацій]] і [[Кампанія|Кампанію]], в [[881]] заснували біля гирла [[Гарільяно]] фортецю, з якої здійснювали регулярні наскоки на сусідні італійські землі.
 
У [[888]] році адалуські пірати захопили шматок узбережжя [[Прованс]]а із фортецею [[Фраксінет]], перетворивши її на справжнє гніздо грабіжників і работоргівців.
 
=== Норманнське піратство ===
 
Майже одночасно, з кінця VIII сторіччя, справжній сплеск переживає піратство на Півночі Європи. Розбій перетворився на постійний промисел численних ватаг із Скандинавії, що в джерелах отримали назву [[норманни|норманнів]] або ж [[вікінги|вікінгів]]. Їхніми жертвами, втім, були не стільки кораблі, скільки прибережні села, міста і монастирі.
 
Першим нападом скандинавських піратів на британські острови вважають пограбування [[Ліндісфарн]]а у [[793]] році і надалі ці напади стали регулярними. З [[799]] року норманни грабували землі фрізів і саксів. [[Карл I Великий|Карл Великий]] був змушений створити для захисту від піратів прибережну охорону. Але вона допомагала мало. З розпадом імперії Карлам Великого пірати знахабніли. Тепер вони навіть не повертувалися взимку додому, як раніше, а зимували у пограбованих землях, що відновити грабунок вже ранньою весною. Географія нападів розширюється. Жертвами піратів стають [[Астурія]] і [[Португалія]] у [[844]] році, а [[Балеарські острови]], [[Прованс]] і [[Тоскана]] у [[859]]-[[862]] роках. На півночі Європи вікінги досягли узбережжя [[Біле море|Білого моря]], на сході вони спустилися [[Волга|Волгою]] через [[Каспій]] до берегів [[Персія|Персії]].
У [[886]] році вікінги взяли в [[облога|облогу]] [[Париж]], але французький король [[Карл ІІ Лисий]] зумів від них відкупитися.
 
=== Віталійці і лікеделери ===
Наприкінці XIV сторіччя, під час війни між [[Данія|Данією]] і [[Мекленбург]]ом за контроль над [[Швеція|Швецією]], мекленбурзькі герцоги, а також міста [[Росток]] і [[Вісмар]], оголосили, що їхні гавані відкриті для будь-кого, хто «на свій страх і ризик наважиться завдавати шкоди ДатськомуДанському королівству». Того ж року в Балтійському морі з'явилося безліч піратів. Здебільшого ними командували мекленбурзькі дворяни, серед яких виділялися [[Штюк Аренд|Аренд Штюк]] і [[Клаус Міліс]]. Оскільки данців практично не було флоту, пірати фактично контролювали води Балтійського моря і майже безперешкодно постачали провіант до обложеного данцями [[Стокгольм]]а. Саме тому розбійники називали себе «[[віталійські брати|віталійськими братами]]» (від ''Vitalie'' — провіант). Проте діяльність "«братів"» не обмежувалася допомогою нужденним. У [[1393]] вони розграбували [[Берген]], в [[1394]] — [[Мальме]] і захопили [[Готланд]].
 
Незабаром брати почали нападати на будь які судна, тому ганзейзькі міста були змушені втрутитися, щоб примусити сторони до укладення миру. У [[1395]] в Ліндхольмі[[Ліндхольм]]і був укладений договір, за яким [[Альбрехт Мекленбурзький]] отримував свободу, а Стокгольм як застава за обумовлену суму викупу передавався на три роки ганзеатам. Однак, незважаючи на угоду, віталійські брати продовжили піратствувати на Балтиці. Їх бойовим кличем стало «друзі Господа і вороги всіх». Головним притулком для себе вони облаштували фінське узбережжі, де їм допомагав син [[Бу Йонссон Грип|Бу Йонссона Грипу]] Кнут Буссон, а також Готланд, де ними командували герцог Ерік Мекленбурзький, а після його смерті — Свен Стуре. На час їм вдалося навіть захопити [[Або]], [[Виборг]], а також ряд фортець на фінському березі. У 1398 Готланд підкорили [[Тевтонський орден|тевтонці]], тим самим підірвавши вплив братів на Балтиці. В цьому ж році Свен Стуре, Аренд Штюк і Кнут Буссон були змушені підкоритися королеві Маргариті.
 
Пірати змушені були перенести свою діяльність з Балтики до Північного моря, чому значною мірою сприяли чвари у [[Фрисландія (історична область)|Фрисландії]]. Самих розбійників тепер іменували "«[[лікеделери|лікеделерами]]" -» — тобто "«рівнодільними"», вочеидь натякаючи на спосіб розподілу здобичі між піратами. Серед ватажків лікеделерів особливо уславився [[Клаус Штьортебекер]], чиї пригоди послужили сюжетом для народних пісень, а в більш пізні часи і для романтичних віршів. У 1401 гамбуржці здобули біля [[Гельголанд]]а перемогу над Штьортебекером. Він був узятий в полон і страчений. Втім, це принесло заспокоєння лише на короткий час.
 
Під час війни між [[Ерік Померанський|Еріком Померанським]] і графами Гольштинськими (з 1416 р.) пірати повернулися до Балтійського моря. Ще пізніше, під час перебування Еріка на Готланді (1438—1449), вони навіть відновили контроль над островом. Але протрималися там недовго.
 
=== Доба відкриттів ===